4.Використання персоналу в організації

Використання персоналу – комплекс заходів, спрямованих на забезпечення умов для найбільш ефективної реалізації творчого та фізичного трудового потенціалу працівників.

Використання персоналу повинно відповідати цілям організації, не принижувати інтереси особистості і забезпечувати суворе дотримання законодавства про працю в процесі цієї роботи.

Основні принципи раціонального використання персоналу вимагають:

• забезпечення раціональної зайнятості працівників

• забезпечення стабільного та рівномірного завантаження працівників протягом робочого періоду (дня, тижня, місяця, року)

• забезпечення відповідності трудового потенціалу працівника, його кваліфікації, психофізіологічних даних вимогам робочих місць, виробництва у цілому

• періодичного переходу працівника з одного робочого місця на інше

• забезпечення максимальної можливості виконання на робочому місці різноманітних операцій, здійснення яких включало би роботу різних груп м'язів і забезпечувало б чередування навантажень на різні частини тіла та органи почуттів людини

Відповідно до цих принципів існують такі напрями раціонального використання персоналу (Рис. 13)

Розглянемо кожен з цих напрямів.

Збалансованість кількості робочих місць і чисельності працівників досягається через правильне розміщення працівників, а також через внутріорганізаційну мобільність. Розміщення працівників полягає у раціональному розподілі складу персоналу по структурних підрозділах організації. При цьому слід дотримуватися таких принципів: відповідність, перспективність і змінність. Принцип відповідності означає відповідність моральних та ділових якостей претендентів вимогам посади. При застосуванні принципу перспективності слід враховувати декілька умов, а саме: встановлення вікового цензу для різних категорій посад, визначення терміну періоду роботи на одній посаді, на одному місці та на одній ділянці, можливість зміни професії або спеціальності, організація систематичного підвищення кваліфікації, стан здоров'я.

Рис.13. Напрями раціонального використання персоналу

Внутріорганізаційні трудові переміщення – це процеси зміни місця працівників в системі розподілу праці, а також зміни місця застосування праці в межах організації. Найбільш розповсюдженими є наступні причини трудових переміщень: надання працівнику роботи, яка б йому більше відповідала; надання йому роботи, яка б його більше задовольняла; сприяння освоєнню працівником суміжної роботи, з метою забезпечення взаємозамінності співробітників; розширення досвіду працівника. Діапазон цих переміщень визначається: у робочих – диференціацією професії і праці різного ступеню кваліфікації, у спеціалістів та службовців – диференціацією професій і посад. Переміщення можуть бути внутріпрофесійними, міжпрофесійними, міжпосадовими, міжкатегорійними.

Внутріпрофесійні переміщення – зміна позиції працівника і кваліфікаційній ієрархії робочих місць (від менш кваліфікованої до більш кваліфікованої роботи). Міжпрофесійні переміщення – перехід від однієї професії до іншої а також оволодіння додатковими професіями. Міжпосадові переміщення – зміна місця застосування праці на новій посаді. Міжкатегорійні переміщення – перехід з робочих до службовців і навпаки.

Краще використання персоналу забезпечується за рахунок підвищення гнучкості дій щодо зайнятості працівників в організації. Гнучкість проявляється у двох формах: кількісна та функціональна. Кількісна гнучкість – зміна кількості працівників або розміру робочого часу відповідно до рівня попиту на працю (використання нестандартних форм зайнятості – часткова, тимчасова).

Функціональна гнучкість – здатність організації вносити ті, або інші зміни в характер використання працівників, а також до змісту їх трудової діяльності відповідно до умов виробництва (за рахунок розширення обсягу функцій, зміни професій, оволодіння багатопрофільними професіями).

Гнучкість використання персоналу проявляється також в гнучкому режимі робочого часу, в зміні сфери організації праці.

Для того, щоб найбільш повно і ефективно використовувати трудовий потенціал колективу організації в цілому, необхідно виявити, який трудовий потенціал має кожен працівник, як він змінюється на різних етапах життя, як кількісно та якісно його виміряти і які умови необхідні для повної реалізації цього потенціалу. Така оцінка дозволяє диференційовано підходити до проблеми включення в систему зайнятості в організації працівників з різним рівнем працездатності на різних етапах його життєвого циклу.

Тільки з урахуванням усіх вищеперерахованих напрямів раціонального використання працівників працівник принесе відчутну користь і організації і собі.