Тема 2. Літературний процес

Історичний розвиток, функціонування руху національної та світової літератури називають літературним процесом.

Розвиток світової літератури пов’язують з поняттям „літературний процес”. Він зумовлений соціально-економічними причинами і внутрішніми закономірностями руху мистецтва в часі та просторі. У літературному розвиткові економічні відносини, суспільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху. А внутрішні фактори – суперечності, закладені в самій літературі, її традиції та новаторство, яке є прямим опосередкованим відгуком на вимоги життя. Діалектичне поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів є визначальним у художньому розвиткові.

Розвиток літератури, поява в ній суттєво нових явищ з’являється на ґрунті тих художніх традицій, які утвердилися в ній значно раніше. Художні взаємовпливи – це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв’язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох, звернення до творчості різних народів.

Літературна взаємодія розглядається як взаємовплив цілої низки окремих компонентів, а саме – традицій і новаторства; відштовхування; запозичення; наслідування; пародіювання, епігонства, цитування, ремінісценцій, варіацій, концентрації, суперництво тощо.

Наслідування в літературному процесі – це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. Наприклад, у Антонича:

Антонич був хрущем, що жив на вишнях,

На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко...

Епігонство (грец. – народження, пізніше – нащадок) – наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим, а то й жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників. Епігонство тісно пов’язане з проблемами взаємодії традицій і новаторства в розвиткові світової літератури.

Цитування (лат. citatum від cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела.

Ремінісценція (з лат. – спогад) – це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. А саме – окремих виразів, образів, деталей, мотивів тощо. При цьому обов’язкова умова – їх творча зміна, переосмислення, набуття нового смислового ракурсу. Наприклад, на ремінісценціях з поеми Лесі Українки Лісова пісня побудований один із віршів П. Воронька:

Я той, що греблі рвав,

Я не сидів у скалі...

Парафраза (з грец. – рпис, переказ) – запозичення теми з відомого літературного джерела, при цьому окремі його елементи можуть змінюватися, однак характер композиційних зв’язків зберігається. І. Франко назщивав деякі ліричні пісні Т. Г. Шевченка парафразами на народні пісні.

Варіації (з лат. – зміна) – використання чужого шляхом його трансформації, не змінюючи окремі структурні риси оригіналу. Наприклад М. Рильський написав твір „Варіації”, що є переробкою раннього твору М. Коцюбинського. Іноді прямо в назві вказується „Варіації на тему вірші...”

Концентрація – інтеграція, поглинання великим письменником творчості своїх попередників і сучасників. Таких митців небагато в кожній літературі. У німецькій – це Гете, італійській – Данте, англійській – Шекспір, українській – Шевченко, польській – Міцкевич.

Запитання для самоконтролю

1. У яких випадках художній метод не співпадає з художнім напрямом?

2, Хто сказав, що стиль – це обличчя душі?

3. Продовжити: „Для символістів важливо не назвати предмет, а... „

4. У кого з відомих українських письменників присутні прояви сюрреалізму?

5. За яких часів з’явився напрям „бароко”?

6. Що є ґрунтом для розвитку літератури?

7. Який напрям панував у літературі за радянських часів?

8. Яка різниця між наслідуванням та цитуванням?

9. Які різниця між художнім методом і художнім напрямом?

10. Як радив читати поезію Августин Блаженний?

11. Переважно чиї образи використовували в творах античні письменники?

12. У чому основна різниця між реалізмом і романтизмом?

Література до розділу V

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /За ред. Марії Зубрицької. – Львів: Літопис, 2001.

2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство. 1979.

3. Борев Ю.Б. Художественный процес (проблемы теории и методологии) // Методология и анализ литературного процеса. – Москва, 1989.

4. Бушмин А.С. О специфике прогресса в литературе. О прогресе в литературе / Под ред. А.С.Бушмина. – Л.: Наука, 1977.

5. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. – Київ, 1998.

6. Поспелов Г.Н. Лирика. – Москва, 1986.

7. Виппер Ю. Поэзия барокко и классицизма // Европейская поэзия ХVII века. – Москва, 1977.

8. Теорія літератури: Підручник /За наук. редакцією О.Галича. – К.: Либідь, 2003. -

С. 341-434.

9. Вступ до літературознавства: Хрестоматія / Упорядник Н.І.Бернадська. – Київ, 1995.

10. Затонский Д. Что такое модернизм? // Контекст-1974: Литературно-теоретические исследования. – Москва, 1975.

11. Затонский Д. Реализм – это сомнение? – К.: Наукова думка, 1992.

12. Іваньо І.В. Про українське літературне барокко // Радянське литературознавство. - 1970. –№10.

13. Крижанівський С. Художні відкриття і літературний процес.– Київ, 1979.

14. Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: Навчальний посібник з літературознавства за оновленими програмами для вчителів та учнів середніх шкіл, професійних училищ, ліцеїв, гімназій. – К. :Укр. письменник, 1997.

15. Модернизм: Анализ и критика основных направлений. – Москва, 1987.

16. Наливайко Д.С. Искусство, направления, течения, стили. – Киев, 1985.

17.Сакулин П.Н. Филология и культурология. – Москва, 1990.

18. Словарь литературоведческих терминов / Под ред. Л.И.Тимофеева, С.Б.Тураева. – М.: Просвещение, 1974.

19. Теорія літератури: Підручник для філологічних факультетів університетів/За редакцією проф.В.Ф.Воробйова, Г.А. В’язовського. – К.: Вища школа, 1975.

20. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: В 4 кн. – Київ, 1994.- Кн. 3.

21. Энциклопедический словарь юного литературоведа. – Москва, 1988.

Основна література

1. Теорія літератури: Підручник /За наук. редакцією О.Галича. – К.: Либідь, 2003.

2. Ткаченко А.О. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003.

58