Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Теорія літератури.doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
09.11.2018
Размер:
514.56 Кб
Скачать

Тема 2. Літературно-художній образ як форма відображення дійсності й форма буття художнього твору

Термін „художній образ” традиційно має два значення. У одному, вузькому, розумінні – це специфічна форма існування, буття художнього твору в цілому й окремих його елементів зокрема. У іншому, широкому, розумінні – це специфічна форма відображення й пізнання людиною дійсності на відміну від наукових та повсякденних форм.

Навколишній, зовнішній світ людина сприймає передусім як систему образів (наукових, практичних, художніх), хоча, як правило, цього і не усвідомлює. Особливо якщо має екстравертивний тип характеру.

Художній образ є наслідком художнього, специфічного типу мислення, яке суттєво відрізняється від наукового та практичного (емпіричного). Наприклад, сприйняття й осмислення дерева. Науковця можуть цікавити його порода, сорт, особливості розмноження, якості плоду, взаємозв'язок з іншими рослинами (або комахами), фотосинтез і т.д. і т.п. Він шукатиме такі процеси, такі закономірності, які постійно притаманні конкретній породі дерев і які можна перевірити експериментально, повторити безліч разів. При цьому він як людина самоусувається заради виявлення сутності об'єкту, який пізнається. Нас не обходить, що за людина був, скажімо, Піфагор, коли ми застосовуємо теорему його імені, як не обходять імена авторів сотень інших теорем та формул, що використовуються у сфері науки, тобто пізнавальній. Рух у ній, як правило, має вектор від одиничного до загального. Адже, досліджуючи особливості одного дерева певної породи, науковець намагається дослідити закономірності, що притаманні усім деревам цієї породи.

Зовсім інше сприйняття й осмислення дерева у митця (поета, художника, музиканта, майстра декоративно-ужиткового мистецтва тощо). Його цікавитимуть передусім неповторні риси, явища, контексти, асоціації, які викликало в його уяві те чи інше дерево. Митець як людина самовиявляється за допомогою об'єкта, який він сприймає і враження від якого намагається передати словом, фарбою, матеріалом певної форми чи звуком. Його твір, що будить у нас певні почуття й думки, примушує реагувати емоційно, цікавить передусім як неповторний прояв непересічної особистості. Якщо ж хтось повторить ці його враження, відбиті й осмислені у певному творі (словесному, музичному, декоративному чи живописному), то повторення це буде плагіатом, епігонством, запозиченням, штампом і т.п. (в залежності від міри повторення). Рух у сфері емоційній має, як правило, напрям від загального до одиничного.

Практик (тесля, мебляр, суднобудівник тощо) сприйматиме дерево як матеріал для подальшого використання у суто фаховій або побутовій сфері. У журналіста, оскільки він продукує інформацію про маси і для мас, які життєдіють передусім у фаховій та побутовій сферах, домінує, безумовно, суто практичний, емпіричний тип мислення. Хоча іноді й залучаються – як художній, так і науковий. Та все ж образ журналістського твору створюється в основному за допомогою викладу й осмислення суто конкретних фактів, призначається для масової комунікації. Художній образ відрізняється від суто практичного, по-перше, направленістю на підвищено емоційне вираження думки, формою вияву якої є чуттєвий образ, а по-друге, узагальненістю змісту, адже не є копією дійсності, не є натуралістичним її відтворенням. Художній образ розширює зміст одиничного факту, внаслідок чого той стає вираженням такої ідеї, що узагальнює його конкретно-чуттєвий зміст.

Отже, ми довели, що художній образ є специфічною формою відображення й пізнання дійсності на відміну від наукових та повсякденних форм.

Результатом же цього процесу відображення й пізнання оточуючої дійсності (мозаїчний тип надходження інформації) є фрагментарні відбитки її в уяві людини, які складаються у своєрідну картину. Якщо вона є не лише конкретною, а водночас і узагальненою, маючи при цьому естетичне значення, то маємо повне право назвати її художнім образом.

Робимо висновок, що художній образ – це конкретна й водночас узагальнена картина певного фрагменту людського життя, що створена за допомогою уяви та має естетичне значення. Розглянемо вірш І. Малковича „Поїзд”.

Поїзд мене забере: крізь прочинені двері,

Не зупиняючись, тихо мене забере,

І в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі,

Ми поїдем в диму зеленавих печерських дерев.

Крізь прочинені двері – прижовклий, бездомний –

Поїзд-приблуда, якого нізвідки не ждуть,

в’їде в серце моє, а вже там – невідомо:

хто з нас кого прихистить і куди наша путь...

Зрозуміло, що поїзд тут є художнім образом на відміну від вживання того поняття, яке матиме це слово, скажімо, в науковому чи журналістському творі про якісь проблеми залізниці. Художній образ і поняття різняться не лише формою вираження ідеї відображуваного предмета, а й змістом (значення пряме – у поняття, а в образу – переносне). І там, і там буде присутнє те загальне, що можна вважати ідеєю поїзда взагалі. Адже в обох випадках читач уявить собі поїзд, а не, скажімо, пароплав чи літак. Але в контексті вірша це загальне (ідея поїзда) відтворене у формі одиничної, конкретно-чуттєвої картини, яка свідчить про непересічну, осібну манеру світосприйняття автора.

Художній образ є також формою буття художнього твору, адже мистецтво – це взагалі мислення в образах, яке матеріалізується за допомогою фарб, звуків, слів і т.д. Поза образністю художній твір не може існувати, а відтак і кожен його естетично вагомий елемент є також образом. Стосовно літературного твору з цієї точки зору образами називають як окремі словесні клітинки, так звані „мікрообрази” (тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці, так звані „макрообрази”, до яких відносять зображених у творі людей, тварин, речей тощо. Про них більш детально йтиметься в наступному розділі.

Робимо висновок, що образом називають і весь твір в цілому, маючи на увазі спосіб специфічної смислової організації, численні елементи якої є видозмінюваними формами прояву якогось єдиного смислового цілого. „Де образ у творі? – запитує один із літературознавців і відповідає. – Всюди!” Образність є своєрідною матерією твору. Сюжетні ходи, характери персонажів, композиційна будова, особливості мови тощо – усе це „тканина” тексту, модифікації якоїсь загальної ідеї, трансформованої певним чином світоглядом автора, про образ якого йтиметься також в подальшому.