Тема 4. Види літературно-художнього образу

Існує декілька класифікацій. Розглянемо ту, в якій художні образи виступають як форма відображення світу, а окремі їх види розрізняють у залежності від типу змістового узагальнення, що притаманне тому чи іншому художньому образу, тобто за типом смислового співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю. Існують 2 якісно відмінні групи: автологічних і металогічних образів.

Автологічний образ – такий, у якому ідея (значення) і чуттєвий образ предмета, в якому вона втілена, належать до одного кола явищ.

Ось рядок із знаменитого вірша О. Олеся: „Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди...” Ідея весни, молодості, яка ніколи не повториться, втілена у конкретно-чуттєвому образі „сміху" та „плачу” солов'їв, саме солов'їв і нічого іншого, ніяких переносних значень. Або шевченкові рядки: „...Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть..." Кожен уявить певну хату, певний садок, але ж хату й садок, а не щось інше, з іншого кола предметів та явищ. Тому автологічний образ називають ще самозначущим. Адже він означає те, що означає: садок – це садок, а солов'ї – це солов'ї...

Різновид автологічного образу – гротеск. Це один з найдавніших художніх образів. З’явився ще в Давньому Римі як наслідування варварському стилю Сходу(комедії Аристофана, Лукіана, Плавта). Гротеск – від римського „грот" (римські орнаменти, чудернацьке переплетіння рослин з карикатурами людей і тварин). Це не фантастика, а реальність, що маскується під фантастику. Писали В. Шекспір, Дж. Свифт, Рабле, М. Гоголь, М. Булгаков...

Гротеск – це порушення норм правдоподібності, протиставлення реального й ірреального. Завжди наявна присутність двох тіл, двох сутностей в одному образі. „Собаче серце” (собака, але й людина) , „Майстер і Маргарита” (блазні, але й рицарі), Хома Брут (семінарист, але палить), панночка (молода дівчина, але й стара відьма). Нове народжується, а старе гине. Але можлива перемога й „старого”.

Довкіл нас багато гротескного, але треба навчитися його помічати.

Металогічний образ – такий, у якому ідея (значення) й чуттєвий образ предмета, у якому вона втілена, належать до різного кола явищ. Присутній у байках, ліричних творах, коли внутрішній світ людини зображається за допомоги предметів зовнішнього світу. Має три різновиди – символ, алегорія, підтекст.

Символ (знак, особлива прикмета) – такий тип художнього образу, у якому конкретно-чуттєвий образ предмета водночас із власним значенням є вказівкою на такий предмет (явище) або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять.

Ознаки символу визначаються від протилежного, тобто шляхом протиставлення прямого й переносного значень. Предметний (конкретно-чуттєвий) образ і глибинний смисл – це ті два полюси, між якими породжується розуміння (того чи іншого рівня) ідеї.

Існують традиційні образи-символи: калина –дівчина, явір – парубок, гроза – душевні бурі. Існують і символи індивідуально-авторські, коли таким стає предмет, який не має сам по собі символічного значення (хоча, зазначимо, будь-який предмет містить такі потенційно, бо існує опозиція суб’єктивного й об‘єктивного в кожному слові). Носіями їх у художньому творі можуть бути різні його елементи: тропи, пейзажі, деталі дизайну тощо. Ці символи – наслідок розвитку смислової глибини (перспективи). Адже істина не справа, не зліва і не посередині, а в глибині. Ось, наприклад, оригінальний символ, що породжений абрисною схожістю плуга й птиці (з вірша В. Затуливітра):

Вставайте, батьку, вже летять плуги!

Із вирію на рідний лан вертають...

Символ відрізняється від алегорії саме тим, що ідея його багатозначна. Ідея символу (скажімо, інформація або тіло людини) не обмежується вказівкою на предмет, символом якого виступає первинний образ (вода, яка є символом інформації, або листя, яке є символом людського тіла). Означеним у первинному образі, символізованим таким чином предметом (інформація – у хвилях води, людське тіло – в тимчасовому листі) не вичерпується символічне значення. Так, вода може бути болотною або криничною, морською або річною, мертвою або живою, джерельною тощо, а листя може символізувати навіть космос:

Звездный свет обманчив – притворился

Вечным и обманутых манит,

А по сути звезды – те же листья,

Только непривычные на вид –

Облетят, и в бездне растворится

Солнца дотлевающий листок…

Або ж символізувати земне знання, яке знаходиться на листах паперу, а той у свою чергу також може бути символом якоїсь ідеї або предмету, з яким зв’язаний за своєю сутністю. Наприклад – кривого дзеркала, бо написане чи надруковане „кожен розуміє в міру своєї зіпсутості”, тобто інформація, яку містить надрукований на папері текст, може викривлюватися, ставати дезінформацією. Отже, можна вибудувати й таку символічну низку: інформація – хвиля – змія – отрута – смерть (або життя – якщо з отрути зміїної виготовлені ліки, адже не випадково змія, що обвилася довкіл чаші, стала алегорією медицини й фармацевтики).

Тобто символ – це своєрідний ланцюжок ідей, нанизаних одна на одну, система дзеркальних відображень, у якій мають значення не первинні, тобто конкретно-чуттєві образи та їх відбитки, а ті сутнісні зв’язки між ними, що породжені асоціаціями та аналогіями й з’єднують у якусь цілісну систему далекі одне від одного за своїми звичайними значеннями явища та предмети. Розглянемо згадувану вже в першому розділі строфу з вірша Н. Гавриленко:

Яка гроза! А вже початок жовтня.

Заплющив очі злякано ліхтар.

Вогненний лист і блискавиця жовта

Стають сліпучо на один вівтар...

Автологічні образи наповнюють 2 перших рядки (гроза, жовтень, ліхтар), а металогічні – 3 і 4 рядки (вогненний лист – символ людської долі, а блискавиця жовта – символ людського розуму).

Алегорія (говорю інше) – тип художнього образу, первинний образ якого є знаком такої ідеї, яка повністю абстрагується від того, що він формально означає. Тобто ідея і первинний образ поєднані лише за формою.

Наприклад, конкретно-чуттєвий образ жінки з терезами в руках і зав’язаними очима, тобто богині Феміда, є алегорією абстрагованої ідеї правосуддя. А бог Марс є алегорією війни. Якщо звернемося до байок, то образ лисиці є алегорією хитрості, ведмідь – нерозумної сили, вовк – агресивності тощо.

Існує й широке розуміння алегорії – як форми маскування якогось раціонального знання (ідеї або низки ідей). У такому випадку її визначають не як конкретний вид металогічного образу, а як основний принцип образного мислення, сутність якого в тому, що конкретно-чуттєвий образ якогось предмета є в кінцевому результаті не що інше, як інакомовним способом, формою вираження певної, тобто певних думок.

„Поетичний образ, – пише О. Потебня, – говорить дещо інше й більше ніж те, що в ньому міститься. Таким чином, поезія завжди є інакомовною (алегоричною) в широкому розумінні слова”.

Алегоричним способом в античності трактували ще твори Гомера та Гесіода. Наприклад Аполлон – алегорія стихії вогню, Посейдон – води, богиня Афина – алегорія мудрості, тоді як Арес – безтямності. Сучасне ж розуміння алегорії таке: це – тип художнього образу, який відрізняється і від автологічного (не вичерпується конкретно-чуттєвою даністю, бо вказує на щось принципово інше), і від символічного, бо тут предметність не менш цікава, ніж абстрагована ідея, вони органічно злиті, тобто образ та ідея існують у формі одне одного.

Суттєво відрізняє алегорію від символа й те, що ідея алегорії раціональна й однозначна за характером свого змісту, тоді як ідея символу глибоко емоційна й багатозначна.

Власне, алегорія – це зупинений, застиглий символ, бо має якесь одне переносне значення, тоді як символ – багато. Змія довкіл чаші, як зазначалося вище, це алегорія медицини взагалі й фармацевтики зокрема. Хоча й вона може стати символом, якщо вибудувати певну низку переносних значень, пов’язаних з іншою знаковою системою

Підтекст (значення терміну прозоре) – тип художнього образу, у якому первинний образ предмета зображення має, крім власного, ще й натяк на зовсім іншу ідею (чи образ), що прямо не називається, але суттєво впливає на розуміння змісту прямої форми). На відміну від символа зміст підтексту, як і алегорії, більш конкретизований, не має згаданого вище ланцюжка ідей. Смисл його, як правило, не двозначний. Ось вірш сучасного поета:

До істинно ведичного величного вів арій.

Куди завів, питаєте? В таємності віварій.

Колумб відкрив Америку

з індійським духом в парі...

На честь його, гадаєте, назвали колумбарій?

Аби зрозуміти, про йдеться у цих рядках, треба згадати історичні події, на які натякає автор, створюючи тим самим певний підтекст. Племена аріїв свого часу підкорили народи, що населяли Індію, а потім зазнали асиміляції, об’єднавшись таким чином з аборигенами. Колумб поплив у Індію, а приплив у Америку... Не менше значення для правильного розуміння цього вірша має й фоностилістика, тобто звукопис, який у поєднанні зі словарними значеннями слів „віварій” і „колумбарій”

У чому ж різниця між підтекстом і алегорією? Остання абстрагується від конкретного адресата, бо зміст її носить загальносоціумний, загальнолюдський характер (А. медицини, гуманітарної допомоги, образів байок тощо), тоді як підтекст має конкретну адресу, натякає на певні історичні або події, або істоти („кремлевский горец” у знаменитому вірші Й. Мандельштама натякає на Й. Сталіна).

Взагалі-то підтекст має будь-який художній твір, бо значення його образів завжди абстраговані від значень предметів, які сприймаються через конкретно-чуттєву даність. Але цей „підтекст” має герменевтичні корені, народжується від герменевтичних здатностей та здібностей читача, у даній же темі йдеться про підтекст як різновид автологічного образу, який має конкретну адресу, натяк на конкретні події або особистості.

Запитання для самоконтролю

1. Чим відрізняється символ від алегорії?

2. Ознаки якого образу визначаються від протилежного, тобто шляхом протиставлення прямого й переносного значень?

3. Основна відмінність автологічного образу від металогічного?

4. Що означає термін „художній образ” в його широкому й вузькому розумінні?

5. До якого з трьох типів мистецтва відноситься художня література?

6. На які типи умовно поділяють існуючі види мистецтва?

7. Чому слово як мистецький матеріал вважається більш універсальним, ніж звук або фарба?

8. Що являло собою синкретичне мистецтво?

9. До якого часу поетична форма в мистецтві була домінуючою?

10. Яка історична подія сприяла швидкому розповсюдженню прози?

11. Які типи мислення людини існують взагалі?

12. Назвіть основні відмінності художнього образу від наукового?

13. Спробуйте заперечити Лесі Українці, яка закидала слову те, що воно „не твердая криця”?

14. У металогічному чи автологічному образі відбувається порушення норм правдоподібності, протиставлення реального й ірреального?

15. Чим відрізняються індивідуально-авторські символи від традиційних?

16. Що означає пов’язка на очах богині правосуддя Феміди?

17. Яка література існує, крім художньої?

18. Чому М. Гоголь назвав прозовий за формою твір „Мертві душі” поемою?

Література до розділу ІІ

1. Арнаудов М. Психология литературного творчества. – Москва, 1980.

2. Арутюнова Н.Д. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры

// Филологические исследования. Памяти академика Г.В.Степанова. – Москва; Ленинград, 1990.

3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство. 1979.

4. Выготский Л.С. Психология искусства. – М., 1988.

5. Гачев Г.Д. Жизнь художественного сознания. Очерки по истории образа. – М.: Искусство, 1972.

6. Гете И. В. Об искусстве. Москва, 1975.

7. Долгополов Л. Личность писателя, герой литературы и литературный процес // Вопросы литературы. 1974. № 2.

8. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. Київ, 1974.

9. Дремов А. Художественный образ. – Москва, 1961.

10. Ковалев В. П. Выразительные средства художественной речи. Киев, 1985.

11.Николаев Д. Границы гротеска // Вопросы литературы. 1968. №4.

12.Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К., 1992.

13. Паперный З.О. О художественном образе. – Москва, 1961.

14. Почепцов Г.Г. Русская семиотика. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001.

15. Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Либідь, 2001.

16.Сидоренко Г. К. Як читати й розуміти художній твір. – К., 1988.

17. Словарь литературоведческих терминов // Под ред Л.И.Тимофеева, С.Б.Тураева. – М.: Просвещение, 1974.

18.Тимофеев Л.И. Основы теории литературы. – М., 1976.

19. Фащенко В. У глибинах людського буття (етюди про психологізм літератури). – К., 1981.

Розділ ІІІ. Літературно-художній твір

Художній твір як основна форма буття літератури

Структура літературно-художнього твору

Структура й елементи змістової організації твору

Внутрішня форма літературно-художнього твору

Зовнішня форма художнього твору

Композиція

Ключові терміни: естетичність, композиція, пафос, ідея, тема, фабула, персонаж, розповідач, оповідач.