Літературна мова та мовна норма

1. Поняття літературної мови та мовної норми

Українська національна мова існує у двох формах:

а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові,

б) у нижчій формі загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис, називається літературною. Сучасна українська літературна мова – оброблена, унормована форма української національної мови від часів І.П.Котляревського, Т.Г.Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші наріччя. Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються державні й громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д. Виконуючи важливі суспільні функції, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства, вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її. Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946, 1960, 1990,1993.

Мовна норма – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :

• орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень);

• графічні (передача звуків на письмі);

• орфографічні (написання слів);

• лексичні (слововживання);

• морфологічні (правильне вживання морфем);

• синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень);

• стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);

• пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Мовні норми можуть відрізнятися сферою застосування. Наприклад, орфографічні й пунктуаційні норми стосуються лише писемної мови, а орфоепічні – реалізуються тільки в усній. Пишучи, ми не виголошуємо слова, а розмовляючи, не ставимо розділових знаків і не припускаємо помилок у написанні слів. Частина норм є актуальною як для писемної, так і для усної мови; такими є норми, що стосуються лексичного складу і граматичної будови: за будь-яких умов спілкування необхідно вживати слово відповідно до його значення або утворювати форму чи будувати речення згідно з граматичними правилами. Усе, що не відповідає нормі, належить до ненормативної мови. Саме унормованістю літературна мова протистоїть іншим формам національної мови (діалектам, жаргонам, просторіччю), які становлять усну не кодифіковану сферу загальнонаціональної комунікації – народнорозмовну мову. Норми є необхідною умовою існування літературної мови, її повноцінного функціонування в суспільстві.

Норми складаються поступово. Із часом вони можуть змінюватись, утрачати силу. Прикладом зміни норми є утвердження конструкції в Україні на місці колишньої на Україні. Така зміна пояснюється зміною сутності поняття Україна (назва самостійної держави). Конструкція з прийменником в формує додаткові нюанси значення: "у самостійній", "у суверенній" (державі). Іноді у мові співіснує кілька норм. Сучасна українська літературна мова має значну кількість варіантів на різних рівнях, наприклад, на фонетичному (завжди, тисячі, помилка, роки, нашвидкоруч, бажаний, жало), орфографічному (келех і келих, баклажка і боклажка), морфологічному (подарунок сину – подарунок синові, зі стола – зі столу, дверми – дверима, у рову – у рові, сильна дрож – сильний дрож, застряв – застрянув, у синьому пальті – у синім пальті, п'ятьма – п'ятьома, у тому будинку – у тім будинку), синтаксичному (прибути з села Мирне – прибути з села Мирного). Нормативні варіанти вимови, написання форм слів, конструкцій тощо потрібно відрізняти від порушень норм, що кваліфікуються як мовні помилки. Українська літературна мова має дві форми вираження – писемну та усну.

Мовні норми історично й соціально зумовлені, стабільні, систематизовані. Але з поступом суспільства виникають потреби щодо зміни літературної норми мовної одиниці. І тому в межах норми співіснують мовні варіанти старого і нового в мові. З мовними нормами ви можете ознайомитись у правописі, довідниках, словниках, підручниках і посібниках з української мови. З 1991 р. мовознавці виконали значний обсяг робіт щодо нормалізації сучасної української літературної мови. Опубліковано перекладні словники з російської мови на українську, орфографічні, орфоепічні та тлумачні словники, посібники із сучасної української літературної мови, ділової української мови, зі стилістики сучасної української літературної мови тощо.