7. Організація управління портфельними інвестиціями.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових груп.

Операції з інвестиційним портфелем вимагають від інвестиційного менеджера вміння робити обґрунтовані прогнози щодо тенденцій дохідності на ринку цінних паперів у цілому і відносно активів, які планується включити до портфеля, та здійснювати складні й трудомісткі розрахунки в межах імітаційного аналізу і моделювання в умовах багатоваріантності можливих портфелів, оскільки йдеться про очікувані значення показників. Ці обчислення суттєво полегшує використання комп'ютера.

Одним із важливих понять у теорії портфельних інвестицій є поняття ефективного портфеля, під яким розуміється портфель, що забезпечує максимальну очікувану дохідність за деякого заданого ризику або мінімальний ризик за заданого рівня дохідності. Алгоритм визначення низки ефективних портфелів як складову теорії портфеля розробив Гаррі Марковіц. Марковіц показав, що зміна дохідності є визначальним виміром ризику портфеля. За певного рівня ризику інвестори надають перевагу більшим доходам порівняно з меншими. Так само за цього рівня очікуваних доходів інвестор надає перевагу меншому ризику порівняно з більшим.

За таких припущень окремі цінні папери або портфель вважаються ефективними, якщо ніякі інші цінні папери або портфель цінних паперів не дадуть вищої очікуваної дохідності за такого самого (або навіть меншого) рівня ризику. Зрозуміло, що ефективних портфелів може бути сформовано багато, тому вводиться поняття оптимального портфеля. Отже, інвестор будує низку кривих байдужості, тобто кривих, які відображають різноманітні комбінації дохідності та ризику. Вважається, що чим вище розташована крива, тим вищий і рівень задоволення вимог інвестора.

Далі будується набір ефективних портфелів, які відображаються ефективною межею чисельності портфелів.

8. Валютний дилінг: поняття, способи надання дилінгових послуг українськими фінансовими установами.

Навальне зростання кількості бажаючих пограти на міжнародних валютних ринках породив в Україні новий активно що розвивається вид бізнесу - дилінгові послуги. Під дилингом у сенсі розуміються короткострокові операції банків та інших інститутів із управління своїми активами, зокрема і кредитно - депозитні операції. У вужчому сенсі під дилингом маються на увазі операції у світовому валютному ринку.

Валютний дилинг, зазвичай, полягає в наступних двох принципах одержання прибутку: 1. за рахунок зростання котирувань тієї валюти, яку гравець ставку. Наприклад, сума 1 млн. доларів інвестується 16 лютого 1996 року у німецькі марки за курсом 1:1,4700. 19 лютого марка посилює своїми панівними позиціями до 1:1,4400, тому гравець, звертаючи марки у долари, спромігся на прибуток в розмірі 1470000:1,4400-1000000, тобто. близько 20833 доларів. Ця схема носить яскраво виражений тимчасової характер. 2. Успішна гра можна вести і крізь крос-курси. Ця гра розгортається просторі: обігруються розбіжності у котируваннях кількох банків. Припустимо, інвестор має сумою 1 млн. доларів і має собі такі котирування: DM/$- 1:0,6667 банку А, $/Y- 1:102,00 банку Б і DM/Y- 1:67,00 банку У. Вираховуючи крос-курс $/DM через єну, отримуємо: $/Y:DM/Y - 1:1,5224. Тепер зрозуміло, що купивши в банку Б на долари єни і продавши останні банку По зазначеному вище курсу 1:0,6667, можна було одержати майже 15 тис. доларів прибутку. Описані схеми, звісно, немудрі. А реально банківські дилери використовують комбіновані схеми просторово-тимчасового характеру, які, проте, побудовано на наведених прикладах.

Попри відносну молодість світового валютного ринку, вона вже сформувався. Як і ринку його учасники воліють поводитися з подібними собі, тобто. з банками, мають хіба що вікову незаплямовану репутацію, які входять у світові рейтинги. Переважної ж більшості наших банків років п'ять-сім тому бо й у проекті. Але, попри такі невигідні умови спершу своєї діяльності на світовому валютному ринку, російські банки все-таки прагнуть зайняти на ньому своє місце. Існує 3 основні схеми, що використовують російські банки для гри на світовому валютному ринку: 1. Перший спосіб - це особисту участь у торгах на світовому валютному ринку. Проте чи все просто, як здається. Річ у тім, що угоди на МВР полягають сутнісно на слові честі, сказаному по телефону. Тому західні банки прагнуть забезпечити хоча б мінімальні гарантії. Якщо в російського банку є кореспондентські відносини з його потенційними контрагентами там, майже автоматично має можливість укладання угод певну суму (має ліміт відкритої позиції або так звану вільну “форексную” лінію). Гарантія у разі - грошей кореспондентському рахунку. Якщо ж кореспондентських відносин немає, то російському банку доведеться мати з банком-контрагентом переговори про відкриття ліміту й доводити свою надійність. Проте шанс на успіх у такі переговори мають лише великі банки, та й не завжди.

Якщо українському (а буває, навіть західному) банку вдається отримати вільну “форексную” лінію у намічених контрагентів, доведеться відмовитися від першого способу і продовжує діяти інакше. 2. Другий спосіб частіше використовують у разі, коли операції ведуться через брокерські компанії. Отримавши від нього вигідні котирування, банківський гравець укладає угоду, навіть знаючи на той час, хто є його контрагентом. Усі труднощі відсутності взаємних лімітів учасників угоди вирішуються шляхом застосування switching-банка (“свичующего”), який бере він роль посередника, роблячи від імені операції з банком- контрагентом і, природно, дублюючи його з російським партнером. Неодмінним умовою працездатності цієї схеми для російського банку служить наявність неформальних довірчих відносин із “свичующим”- банком. 3. Якщо ж банку вдається налагодити роботу жоден із у перших двох способів (для дрібного банку це типова ситуація), то може бути третій спосіб - робота через marginig account (особливий вид рахунки) у одному з західних банків. І тут торгівля замикається лише з цих двох банках, а зовнішній ринок потрібен як джерело поточних котирувань й у хеджування банком, у якому відкритий marging account, своїх валютних позицій. Власник marging account, зазвичай, одержує у відкрило рахунку банку кредити, удвадцятеро перевищує що знаходиться з його рахунку суму, що дозволяє масштаб проведених валютообмінних операцій та підвищити їх ефективність. Нарешті, дрібним інвесторам, котрим роботу з зарубіжними банками обтяжлива, пропонується один спосіб - робота через дилинговый центр.