21. Коефіцієнти α (альфа) і β(бета) акцій.

Системний (систематичний), або ринковий, ризик являє собою загальний ризик усіх вкладень в цінні папери, ризик того, що інвестор не зможе повернути їх загалом без втрат. Цей вид ризику існує для всіх учасників інвестиційної діяльності і форм інвестування, він зумовлений зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон’юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку, змінами податкового законодавства у сфері інвестування та іншими аналогічними чинниками, на які інвестор, обираючи об’єкти інвестування, не може вплинути (наприклад, зміни цін на енергоносії).

Аналіз системного ризику можна звести до думки стосовно того, чи варто взагалі здійснювати портфельні інвестиції, може, доцільніше спрямувати кошти в інші форми активів (нерухомість, валюту)? Системний ризик, на відміну від несистемного, можна кількісно визначити. Визнаною мірою системного ризику є -коефіцієнт, який показує мінливість дохідності акції стосовно дохідності ринку загалом (дохідності середньоринкового портфеля). Це показник несталості курсів акцій відносно ринку (-ризик).

Величина  — це тангенс кута нахилу статистичної лінійної залежності між надлишковою дохідністю цінного папера й надлишковою дохідністю ринкового портфеля. Ця модель ґрунтується на багаторічних спостереженнях і з’ясуванні того факту, що ставки доходу більшості акцій переважно залежать від дії узагальнювального чинника, який, власне, і називають чинником ринку (біржі).

На більшості бірж зі зростанням цін більшості акцій пропорційно зростають ринкові індекси (і навпаки). Ці спостереження дали підстави для гіпотези, згідно з якою ставки доходу акцій щільно корельовані стосовно ринкової дохідності загального біржового індексу (середнього за біржею загалом). Значення  практики дуже часто визначають спрощено як тангенс кута нахилу прямолінійної залежності між дохідністю конкретних акцій і загальноринковими рівнями дохідності (за біржею). Якщо  дорівнює 1,0, це означає, що фінансовому активу притаманний середньоринковий рівень ризику. Чим ризикованіший цінний папір, тим вище , який показує, на скільки відсотків приблизно зросте (чи зменшиться) дохідність акції, коли дохідність ринку зросте (чи зменшиться) на 1 %.

Коефіцієнт Йенсена або "альфа" йенсена припускає, що реалізована ставка доходу на портфелі - лінійна функція безризикової ставки плюс страхова премія за ризик, яка е функцією систематичного ризику портфеля протягом даного періоду, плюс випадкова помилка.

Таким чином, за наявності серії часових вибірок слід чекати з урахуванням регресійних співвідношень:

Однак деякі портфельні менеджери можуть постійно обирати портфелі з надмірним доходом, тому вони будуть одержувати доходи вище середнього, що відображатиметься лінією регресії для часових вибірок. Таким чином, їхні фактичні доходи будуть постійно перевищувати очікувані рівноважні доходи. Ця різниця доходу може бути виміряна за допомогою регресійного параметру "альфа" з такого рівняння регресії:

Отож є надлишковим доходом портфеля Р протягом певного періоду часу щодо біржового індексу.

Коефіцієнт Йенсена, подібно до коефіцієнта Трейнора, припускає використання повністю диверсифікованих портфелів. Оцінний коефіцієнт є похідним від коефіцієнта Йенсена та розраховується з рівняння;

де - "альфа" портфеля, що описує надмірну в порівнянні з ринковою прибутковість цього портфеля, і - залишкове стандартне відхилення портфеля, що описує його несистематичний ризик.

Використання оцінного коефіцієнта дозволяє виміряти надмірну прибутковість портфеля на одиницю ризику та дозволяє диверсифікувати його при орієнтації портфельного менеджера на індексний ринковий портфель.

За аналогією з інженерними розрахунками оцінний коефіцієнт можна розглядати як відношення "сигнал-шум" у розрахунках і прогнозах фінансового аналітика.

Вищенаведені показники є базовими для оцінки ефективності управління портфелем. Застосовані клієнтами, вони можуть змусити поважати їхні інтереси менеджерів або виявити сильні та