Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Загальні положення щодо опіки та піклування………...............5-12
Історичні аспекти встановлення опіки та піклування в Україні…………………………………………………………………......…….5-8
Поняття та зміст інститутів опіки та піклування в сучасному законодавстві……………………………………………………………....…..9-12
РОЗДІЛ ІІ. Встановлення та припинення опіки та піклування…………...13-23
2.1. Встановлення опіки і піклування……………………...………………13-16
2.2. Права та обов’язки опікунів і піклувальників………....……………...17-19
2.3. Припинення опіки і піклування………………...…………….........…..20-23
РОЗДІЛ ІІІ. Патронат над дітьми…………………….……………...……....24-28
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………...……..……………....32
ВСТУП
Обрана мною тема курсової роботи «Опіка та піклування» є досить актуальною. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним так і цивільним законодавством.
Метою курсової роботи є вивчення і опрацювання актуальної теми нашого суспільства – опіка та піклування. Відповідно до цієї мети, завданням поставленої роботи дізнатися загальні положення опіки та піклування, її історичні інститути, аспекти, як встановлювалася та розвивалася вона в Україні та в сучасному законодавстві тощо. З оглядом цієї роботи ми дізнаємось також про проблеми опіки та піклування в цілому та про встановлення та припинення опіки та піклування.
Завданням моєї курсової роботи є описати і дати точне поняття, змісту та значенню опіки та піклування та патронату в Україні. Описати та відзначити всі аспекти встановлення та припинення опіки(піклування) та патронату в Україні та окреслити всі права та обов’язки опікунів і піклувальників.
Об’єктом роботи – є опіка, піклування та патронат над дітьми як правове явище яке існували і будуть існувати до тих пір, поки діти потребують в захисті.
Предметом курсової роботи – є поняття опіки та піклування разом з патронат над дітьми.
Відомо, що проблеми правового регулювання опіки та піклування були і є актуальними в будь-якому суспільстві, зважаючи на те, що кожне цивілізоване суспільство дбає про своє цивілізоване майбутнє. Як стверджують історики педагогіки, культурі українців завжди були притаманні традиції гуманного, бережливого ставлення до немічних і обездолених людей, а особливо до людей, як найбільш беззахисних серед них. Створення Київської Русі і прийняття християнства, заснування церков і розвиток освіти стали могутнім чинником розвитку традицій милосердя та доброчинності. У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків.
Для написання курсової роботи я використала роботи вітчизняних вчених. Для різностороннього викладу думок вчених були використані монографії, підручники та періодичні видання.
РОЗДІЛ І. Загальні положення щодо опіки та піклування
Історичні аспекти встановлення опіки та піклування в Україні.
Опіка наддітьми на українських землях завжди була однією з найважливіших функцій суспільства. Як стверджують історики педагогіки, культурі українців завжди були притаманні традиції гуманного, бережливого ставлення до немічних і обездолених людей, а особливо до людей, як найбільш беззахисних серед них. Створення Київської Русі і прийняття християнства, заснування церков і розвиток освіти стали могутнім чинником розвитку традицій милосердя та доброчинності[ІІІ,3,c.43].У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків. І в цьому випадку суспільство і держава бере на себе турботу про розвиток і виховання таких дітей.Найбільш поширеною в Україні правовою формою влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування, в сім’ю є опіка та піклування. Народна мудрість говорить: «Не забувай минулого, бо воно вчитель майбутнього».
В період свого існування система громадського піклування дітей, які залишились без піклування батьків, зазнавала нестачу коштів і, як наслідок цього, висока дитяча смертність була саме серед вихованців названих закладів. Катерина II, яка заклала мережі виховних будинків в Росії, вперше законодавче закріпила принцип передачі дітей-сиріт до сімей. Особливостями системи громадського піклування про дітей-сиріт було:
1)становий характер піклування; залежно від стану, до якого належала дитина, вона могла бути вміщеною до того чи іншого закладу;
2)притулки, виховні будинки та інші подібні заклади існували за рахунок змішаного фінансування. Частину коштів надавала держава. А інша частина надходила від різноманітних благодійників, а також ці заклади існували і за рахунок власної комерційної діяльності;
3)заклади у більшості були розраховані на утримання дітей з середніх верств населення або дітей, які не мали власного майна, оскільки інші існували саме за рахунок останнього під піклуванням родичів чи інших людей;
4)більшість закладів була розрахована на невелику кількість дітей.
Поступово справа опіки переходить у руки держави і громадських організацій, діяльність яких також регламентувалася державою.[ІІІ,3,c 49]
До Другої світової війни в Радянській Україні утвердилася цілісна система опіки і виховання дітей і молоді, яка охоплювала такі форми соціальної опіки, як дошкільні заклади, дитячі будинки, дитячі комуни, колонії праці. Важливу роль у здійснені опіки над дітьми і молоддю відігравали загальноосвітня школа і заклади професійно-технічної освіти, які у 1940 р. були об’єднані в Міністерство трудових резервів. Входження Галичини до складу Радянської України у 1939 р. привело до перемін у всіх сферах суспільного життя, в т.ч. до ліквідації громадських організацій, а разом з ними і припинення соціальної опіки, яку вони здійснювали. В краї запроваджувалася система опіки, яка діяла в тодішньому Радянському Союзі.У повоєнні роки разом з дітьми сиротами, яких осиротила війна, з’являється і, так звані, соціальні сироти, тобто діти-сироти при живих батьках.Причинами цього було, по перше, збільшення випадків позбавлення батьківських прав, а по-друге, цьому деякою мірою сприяв Указ Президії Верховної Ради СРСР . Він скасував право одинокої матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства та про стягнення елементів на утримання позашлюбної дитини та передбачив, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в загсі вона записується за прізвищем матері, а по батькові–за її вказівкою. В післявоєнні роки система соціальної опіки постійно вдосконалювалася, відкривалися нові типи навчально-виховних закладів. Цей період характерний тим, що суспільство прагнуло повністю взяти на себе всі питання соціальної опіки. З часом в Україні створено цілісну систему опіки та виховання. В ній використовувалися різноманітні форми опікунсько-виховної праці, пристосованої до віку і сімейної ситуації дитини, а також до не задоволених потреб сім’ї і вихованця. Центральне місце в системі опіки в Україні займає сім’я, де виховання й опіка здійснюються природним способом через задоволення основних потреб дітей і створення відповідної виховної атмосфери, опертої на відповідних моральних взірцях і вартостях,любові і акцептації. У зв’язку з цим, головним завданням опікунсько-виховноїдіяльності,спрямованої на сім’ю, є формування педагогічної культури батьків,шляхом популяризації знань з педагогіки та психології розвитку дитини. Найкращім середовищем для виховання дитини, в тому числі і для дітей,позбавлених батьківського піклування, є сім’я. Тим більше, що прийняття дитини під опіку в сім’ю родичами або близькими померлих батьків з давніх-давен є традицією в українців. [ІІІ,2,c 20]
Поняття та зміст інституту опіки та піклування в сучасному законодавстві.
Базовою цінністю нашого суспільства, яке прагне стати громадянським, а держава – правовою, визнається сім’я, як основний інститут суспільства, і діти, яким належить жити в Україні. У будь-яких державах і суспільстві завжди були, є і будуть діти-сироти і діти, які з різних причин залишаються без піклування батьків. І в цьому випадку суспільство і держава бере на себе турботу про розвиток і виховання таких дітей. Пере оцінити важливість інституту опіки та піклування неможливо, особливо на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, який характеризується кризовими явищами соціально-економічного характеру. У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою їх виховання та захисту їх майнових і особистих прав.
Дитина-сирота – це дитина, у якої померли чи загинули батьки; діти, які позбавлені батьківського піклування, діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавлення останніх батьківських прав, тощо. Встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов’язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед близькі родичі, можуть, без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Відповідно до законодавства – це дід,баба,сестра, брат, мачуха, вітчим, особа, яка взяла у свою сім’ю таку дитину «фактичний вихователь». Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, реалізовуючи особисті немайнові права на результати інтелектуальної , творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за заподіяну нею шкоду. Опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов’язків, будучі її законним представником.[ІІ,1,c534]
Піклування встановлюється над особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком,стипендією або іншими доходами,самостійно реалізовувати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом,тощо. Така особа несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно, відповідно до закону і самостійно, на загальних підставах, відповідає за заподіяну шкоду. Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів(піклувальників) стосовно умов утримання,виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль різними способами, зокрема перевіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, звітів опікунів(піклувальників) щодо діяльності за певний період, співбесідами із сусідами, вчителями тощо.[ІІІ,3]
Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих не майнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб,а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Аналіз норми ст. 55 ЦК України дає підстави стверджувати, що право на опіку або піклування мають особи зі статусом дитини, а також повнолітні особи, які потребують опіки або піклування внаслідок певних життєвих обставин.[I,2,c.15]
Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).[I,2,c. 21]
Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб. Відповідно до статті 64 Цивільного кодексу України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
- позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
- поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.[I,2,c.19]
Опікун має певні права та обов'язки відповідно до ст. 67 Цивільного Кодексу України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
РОЗДІЛ ІІ. Встановлення та припинення опіки та піклування.
2.1 Встановлення опіки і піклування
Для виникнення опіки і піклування в сімейному праві необхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови. Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту. Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишатись без батьківського піклування. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки і піклування. Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм. З давніх-давен людинолюбство, співчуття і турбота про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людина, яка присвятила себе філантропії - філантропом.Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Так звані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою "доброзичливість" для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п. 2 ст. 244 СК України, в якому зазначено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією ж дитиною, надається:
- родичам дитини незалежно від місця їх проживання;
- особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування.[II,4,c.155]
Встановлення опіки та піклування – це юридичний акт, який складається за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна(піклувальника) та рішення органу опіки та піклування або рішення суду. Опіка та/або піклування над дитиною встановлюється органом опіки і піклування, якщо дитина є сиротою або позбавлена батьківського піклування. [II,1,c.536]
Орган опіки та піклування - уповноважений встановлювати опіку або піклування у випадку, якщо батьки:
1) померли;
2) невідомі;
3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими;
4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;
5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);
6) понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1-II групи) тощо);
7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи;
8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;
9) відмовились від дітей в установленому законом порядку;
10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;
11) перебувають під слідством (п. 2.2 Правил опіки та піклування ). Правила опіки та піклування регламентують і процедуру встановлення опіки та/або піклування. Важливим питанням під час встановлення опіки або піклування є питання місця встановлення опіки або піклування. У ст. 62 ЦК зазначено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.Встановлення опіки або піклування над фізичною особою впливає і на визначення місця проживання підопічного, оскільки:
1) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. З ст. 29 ЦК);
2) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК);
3) місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК).Для ефективного виконання функцій, які покладені на опікуна та піклувальника, встановлення опіки або піклування повинно відбуватися за вільною згодою особи (опікуна, піклувальника)[II,3,c.536]. Оскільки створення підопічному належних умов можливе лише у випадку, коли встановлення опіки відбулося за вільною згодою опікуна або піклувальника, тому законодавець і вимагає, щоб така вільна згода була виражена у письмовій формі, шляхом подачі заяви до відповідного органу.
Головною метою встановлення піклування над неповнолітньою особою є її виховання та забезпечення її майнових та немайнових прав та інтересів, тобто створення умов, необхідних для повноцінного всебічного фізичного та духовного розвитку неповнолітнього. Піклувальник фізичної особи, дієздатність якої обмежена внаслідок психічного розладу, зобов'язаний створювати їй побутові умови, здійснювати всі необхідні дії, які б сприяли її одужанню. Піклувальник особи, дієздатність якої було обмежено внаслідок зловживання цією особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, зобов'язаний здійснювати контроль за розпорядженням нею своїм заробітком та майном.