1. Функції, завдання фінансового менеджменту.

Фінансовий менед. – це система принципів і методів розробки та реалізацій управ. рішень пов’язаних з формуванням розподілом і використання фінансових ресурсів підприємств, а також з організацією грошового обороту.

Головною метою є максимізація добробуту власників в поточному і перспективному періоді, що забезпеч. шляхом максимізацій його ринкової вартості.

Для реалізації головної мети фінансового менеджменту повинен використовувати наступні завдання:

1. Забезпечення формування фін. ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємств в майбутньому періоді.

2. Забезпечення найефективнішого розпод. та використання сформованих фін. ресурсів у розрізі основних видів діяльності підприємства.

3. Оптимізація грошового обороту, забезпеченні завдання при передбачені фін. ризику.

4. Забезпечення мінімізації рівня фін. ризику при передбаченому рівні прибутку.

5. Забезпечення постійної фінан. рівноваги підприємств в процесі його розвитку (така рівновага характеризується високим рівнем фін. стійкості і платіжноспроможності на всіх етапах його розвитку і забезпечення формуванням оптимальної структури капіталу і активів, а також ефект. Пропорціями в структурі фін. ресур. Залучених з різних джерел).

6. Забезпечення можливостей швид. реінвестування капіталу при зміні зовн. і внут. умов здійснення господ. діяльн.

Фінансовий менеджмент розглядається як 2 системи:

1. управляюча си-ма, склад функцій в цілому аналітичний як і для будь-якого виду менеджменту але повинен враховувати специфіку.

2. Фін. мен. як спеціальна сфера управління підпр.

Фун. як управліня си-ми:

1. розробка фін. стратегії підпр.

2. створення організаційних структур прийняття і організацію управ. рішень з усіх аспектів фін. діяльн. підп.

3. формування ефектив. інформ. си-м, які забезпечують обґрунтування альтер. варіантів управ. рішень.

4. здійснення аналізу різних аспектів фін. діяльн. піддприєм.

5. планування фін. діяльн. підпр. за її основними напрямами.

6. розробка дієвої си-ми стимулювання реалізацій прийнятих управ. рішень у сфері фін. діял.

7. си-ма за реал. упр. рішень у сфері фін. діяльності.

Фун-цій фінан. менедж. як спеціальної галузі управ. підпр.

1) управління активами (виявлення реальної потреби в активах; оптимізація за видами і в цілому; оптимізація і складу активів їх комплексне використання; забезпечення ліквід. окремих видів активів і прискорення періоду їх обороту вибір ефект. форм і джерел фінан. активів).

2) управ. капіталом підпр. (визначення загальної потреби в капіталі для фін. активів оптимізація структури капіталу з метою забезпечення більш ефект. його використ.; оцінка вартості капіталу; багатоваріантні розрах. середньозваж. вартості капіталу; вибір найоптимальніше складу ком. за структурою і вартістю).

3) управ. інвестиціями (формування найважливіших напрям підпр.; оцінка інцест. привабливості окремих реальних проектів і фінан. інструм. та вибір найбільш ефект. з них; формування реальн. інцест. програм і портфеля фін. інцест.; вибір найефектив. Форм інцест.).

4) управління прибутком (управ. формуванням приб.; управління розподілом і використанням приб. (девід. політ., операц. аналіз))

5) управління грошовими потоками (управ. вхідними та вихідними грош. Потоками їх синхронізація і організація грош. потоків; ефект. викор. Залишків вільних грошових коштів).

6) управ. фінансовими ризиками (виявлення фінан. ризиків які властиві господ. діяльн. в даному підпр.; індитифікація цих ризиків, оцінка рівня ризиків та обсягів можливих від них втрат., формування си-ми заходів щодо профілактики і мінімізації окремих ризиків страх ризиків.).

7) антикризові фін. управ.

2. Інвестиційні банки і їх послуги (послуги андерайтингу).

Інвестиційний банк — спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позиковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Андерайтингом називають комплекс послуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовим посередником емітенту. Цей комплекс послуг може включати як всі етапи роботи з підготовки та проведення емісії, так і визначену їх частину. Як правило, при проведенні андерайтингу посередник надає емітенту хоча б одну із послуг:

• консультує емітента про час, термін, обсяги та інші характеристики емісії;

• здійснює викуп частки емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента;

• розміщує емісію серед інвесторів.

Основним елементом андерайтингу є викуп цінних паперів у емітента. У процесі викупу емітент вчасно отримує визначену суму коштів, необхідну для подальшої діяльності, а посередник (андерайтер) приймає на себе ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Успішне проведення андерайтингу передбачає викуп цінних паперів за нижчою ціною і подальше розміщення їх на ринку за вищою ціною. Різниця між цінами викупу та розміщення, помножена на кількість цінних паперів (за вирахуванням витрат на розміщення цінних паперів на ринку), є прибутком андерайтера.

Процедура проведення андерайтингу, що включає викуп цінних паперів у емітента за фіксованою ціною, характерна для класичного андерайтингу, при якому андерайтер приймає на себе всі ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Якщо ціна викупу вища від ціни розміщення на ринку, андерайтер отримує прибуток, у противному разі — збитки. Різницю між ціною викупу та ціною розміщення цінного папера називають андерайтинговим дисконтом. Анде-райтинговий дисконт залежить від обсягів емісії та від ступеня ризику цінних паперів.

Часто для розподілу ризиків фірми-андерайтери організовують андерайтингові синдикати, а для розширення кола інвесторів — групи з продажу, які включають не тільки андерайтингові синдикати, а й інші фірми, що не входять до складу синдикатів. Ці фірми, як правило, купують цінні папери за ціною, більшою за ціну викупу і меншою за ціну розміщення на ринку.

Серед механізмів андерайтингу часто використовують аукціон та викуп посередником частки емісії.

Аукціон. Для участі в аукціоні андерайтери створюють синдикати, і кожен синдикат пропонує свої умови викупу. Синдикат, який пропонує найвищу ціну викупу (або найменшу премію), виграє аукціон і викуповує весь випуск цінних паперів. Іншою формою аукціону є аукціон, при якому кожен з андерайтерів пропонує свою частку викупу і свій розмір премії за розміщення цінних паперів на ринку. Аукціон проводиться за однією ціною або за множиною цін. Ціною виступає розмір премії (андерайтинговий дисконт) у процентах до обсягу розміщуваної частки.

Викуп посередником частки емісії цінних паперів. У цьому разі андерайтингова фірма пропонує майбутньому емітенту боргових зобов'язань ряд фірм, які зможуть купити частку випуску при визначених рівні процентного доходу та даті погашення. Протягом кількох днів емітент повинен дати відповідь на цю пропозицію. У разі позитивного рішення андерайтингова фірма викуповує частку емісії і розміщує її серед своїх клієнтів — інституційних інвесторів або перепродає іншим андерайтерам. Таку форму андерайтингу використовують при великих обсягах емісії для зменшення ризику від інвестицій або у разі, коли бракує часу для створення андерайтингового синдикату чи реалізації інших андерайтингових стратегій.

Андерайтингові послуги можуть надаватись фінансовими посередниками як при публічному, так і при приватному розміщенні цінних паперів. При проведенні приватного розміщення фінансові посередники проводять консультації як з потенційним емітентом, так і з потенційними інвесторами проекту. Потім у визначені терміни за попередньо обумовленою ціною вони передають цінні папери емітента досить вузькому колу інституційних інвесторів.

Приватне розміщення цінних паперів існує не в усіх країнах і окремого визначення для процедури приватного розміщення немає. У країнах, де допускається приватне розміщення, законодавством обумовлюються випадки, коли можна не проходити процедури, необхідної для публічного розміщення цінних паперів. Наприклад, у СІЛА дозволяється не проходити процедуру публічного розміщення, коли обсяг емісії не перевищує 1 млн дол., або якщо випуск розміщується в межах одного штату. При приватному розміщенні, як і при публічному, інвесторів інформують про параметри та час емісії, проте комісія з цінних паперів інформацію не затверджує і не може заборонити проведення емісії. Для того щоб зменшити ризик інвесторів, цінні папери, розміщені приватно, забороняється перепродавати на ринку протягом певного періоду часу.

Як правило, приватне розміщення — це розміщення цінних паперів нових корпорацій серед невеликої кількості інституційних інвесторів: інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів. Нові корпорації, що претендують на приватне розміщення, переважно займаються впровадженням нових технологій у галузі інформатизації, генної інженерії, біотехнологій тощо. Це корпорації високоризикові, але такі, що можуть забезпечити при ефективному менеджменті та успішному фінансуванні високі темпи приросту капіталу.

3. Формування статутного і резервного капіталу at.

Статутний капітал підприємства – це виділені підприємству або притягнені іншими законним способом фінансові ресурси, що закріплені за підприємством на правах власності або повного господарського ведення. Розмір статут. фонду суб’єкта господ. Визначається власником підприємства і обумовлений функціями, які на нього покладені, та вимогами законодавства. Порядок і джерела формування статутного фонду залежить від типу підприємства і форми власності, на основі якої функціонує підприємство. Укр. законодавство регулює мінімальний розмір статутного фонду та вимоги до його фактичної оплати. Для акціонерних товариств – це 1250 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент реєстрації АТ. Засновники АТ здійснюють свої внески у статутний фонд згідно з статутом, всі інші акціонери роблять внески згідно з договором купівлі акцій.

Статутний фонд призначений для утворення основних і оборотних активів підприємств, тому його розмір визначається специфікою галузі та масштабами бізнесу, тобто економічним бар’єром входження в галузь. Величина статутного капталу впливає на ділову репутацію суб’єкта господарювання, що є взагалі досить важливим чинником підпр. діяльності.

Майном засновників підпр., яке вноситься у статутний фонд можуть бути грошові кошти засновників; машини, устаткування, матеріали, земельної ділянки, права на інтелектуальну власність, цінні папери. Статутного кап. змінюється у відповідності зо зміни його фінансової стратегії або при приведенні у відповідність балансової вартості активів підприємства з їх ринковою вартістю. Резервний капітал – формується за рахунок чистого прибутку шляхом обов’язкових щорічних відрахувань до досягнення їх розміру, встановленого статутом АТ. Розмір щорічних відрахувань передбачається статутом товариства, але не може бути меншим за 5% від чистого прибутку до досягнення розміру, встановленого статутом (звичайно це 25% статутного фонду). Резервний фонд підприємства призначений тільки для: покриття збитків від діяльності, погашення облігацій, випуск акцій товариства у разі відсутності дивідендного фонду. Статутом АТ може бути передбачене формування з чистого прибутку спеціального фонду акціонування працівників АТ, кошти якого витрачаються винятково на придбання власних акцій товариства, для наступного розміщення їх серед самих працівників АТ.

4. Оцінка фінансового стану підприємства за даними аналізу фінансової звітності.

5. Біржі ф'ючерсів і опціонів, види послуг.

6. Порядок збільшення і зменшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств.

Основними цілями збільшення статутного капіталу працюючого підприємства є : мобілізація власного власних фінансових ресурсів, підвищення фінансової незалежності підпр., що одночасно означає покращення його кредитоспроможності, акумуляція фінансового капіталу для фінансових інвестицій у формі участі в капіталі та створення портфельних інвестицій, зменшення ринкової ціни акцій шляхом додаткового випуску акцій з метою залучення інвесторів, які зменшують свої ризики придбанням цінних паперів з невисокою ринковою вартістю, збільшення бази для нарахування дивідендів інвесторів, для яких висока норма дивідендів свідчить про ризикованість діяльності підприємства.

Зміна статутного фонду здійснюється за рішенням акціонерів. Зміна статутного фонду АТ відбувається у звітності бухгалтерським обліком тільки після державної реєстрації нового розміру фонду. Збільшення статутного фонду до однієї третини може здійснити саме правління АТ, якщо це передбачено статутом товариства.

Збільшення статутного капіталу здійснюється такими методами:

• збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості новою емісією при забезпечені власникам переважного права підписки на додаткові акції. Джерелами оплати нових акцій випускають: додаткові внески учасників і засновників, дивіденди, що виплачуються акціями, резерви з нерозподіленого прибутку.

• Збільшення номінальної вартості акцій, коли акції попередніх випусків обмінюються з доплатою на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє кожний акціонер. Збільшення статутного фонду здійснюється переважно за рахунок додаткового капіталу.

• Конверсія короткострокової кредиторської заборгованості за допомогою надання кредиторам акцій на суму боргу.

• Конверсія довгострокової середньострокової кредиторської заборгованості обміном облігацій на акцій.

Зменшення статутного капіталу АТ.

Рішення про зменшення статутного капіталу приймається загальними зборами акціонерів чи іншим уповноваженим власниками органом за умови, що попередній випуск акцій зареєстровано у встановленому порядку. Відповідне рішення оформлюється протоколом і після цього виконавчий орган товариства публікує у друкованих органах ВРУ або КМУ, або в офіційному виданні фондової біржі повідомлення для кредиторів та акціонерів про намір зменшити розмір статутного капіталу товариства. Повідомлення має містити: реквізити АТ; мотиви, спосіб і розмір зменшення статутного капіталу; дані про кількість акцій, що вилучаються; їх загальну вартість; термін вилучення акцій та наслідки відмови акціонера від обміну акцій у зв’язку зі зменшенням статутного капіталу шляхом зниження номінальної вартості акцій, а також строк подання заперечень кредиторів. Зменшення розміру статутного капіталу АТ відбуватися шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Методами зменшення виступає конверсія (заміна старих акцій на нові меншої номінальної вартості); безкоштовна передача акцій до анулювання; зменшення кількості акцій на основі їх викупу з подальшим анулюванням.