67. Використання розрахунку операційного і фінансового циклів в управлінні обіговим капіталом.

Операційний цикл — це час, протягом якого засобу перебувають в запасах і розрахунках з дебіторами. Він складається з виробничого циклу і середнього періода погашення дебіторської заборгованості, тобто це час (у днях) від придбання виробничих запасів до оплати продукції (товарів, робіт, послуг) споживачами. Виробничий цикл — це середній період перебування оборотних засобів у всіх видах запасів, тобто час (у днях) від отримання сировини, матеріалів і інших виробничих запасів до відпустки готовій продукції (товарів, робіт, послуг) споживачеві. Середню тривалість операційного циклу (До.ц) определяют по формулі

Д о.ц = До.з + Дд.з = Средняя сумма запасов + Средняя сумма дебиторской задолженности

Средние ежедневные Средняя ежедневная выручка от реализации

затраты на производство

де До.з, Дд.з — середня тривалість одного обороту соответственно засобів в запасах і дебіторській заборгованості (середній період погашення). Постійну середню потребу в оборотних коштах (ОС) можна розрахувати, помноживши середню тривалість операционного циклу (До.ц) на середні щоденні грошові витрати предпріятія (Рд) за розрахунковий період:

ОС = До.ц Рд.

У управлінні оборотним капіталом використовують також розрахунок фінансового циклу, який менше операційного на продолжітельность середнього періоду погашення кредиторської заборгованості.

Фінансовий цикл — це операційний цикл мінус середній період погашення кредиторської заборгованості, тобто час (у днях) від оплати рахунків за отримані сировина, матеріали і інші проїзводственниє закупівлі до отримання грошей від покупців за отгруженную продукцію (товари, роботи, послуги). Протягом фінансового циклу грошові кошти здійснюють один оборот, іншими словами це середній період (у днях) оборотності грошових коштів.

Умножив фінансовий цикл на середні щоденні грошові витрати підприємства, отримаємо середню суму грошей, яка постійно находится в обороті. Фінансові менеджери за допомогою різних можливостей скорочення операційного і фінансового циклів забезпечують повищені є ефективності використання оборотних коштів. Потреба підприємства в оборотних коштах протягом року змінюється, відхиляючись від постійної величини.

49.Прийоми управління дебіторською заборгованістю.

Дебіторська і кредиторська заборгованості визначаються в основном умовами розрахунків підприємства з покупцями і поставщикамі. У основу управління дебіторською заборгованістю покладені два підходи:

• порівняння додаткового прибутку з витратами і втратами що виникають при зміні політики розрахунків за реалізованну продукцію;

• порівняння і оптимізація розмірів і термінів погашення дебіторськой і кредиторською заборгованостей. При першому підході враховується, що із збільшенням дебіторської заборгованості зв'язані не тільки додаткові витрати по фінансированію цього збільшення і втрати із-за збільшення безнадежних боргів, але і збільшення об'єму реалізації продукції із-за пом'якшення умов розрахунків із споживачами і отримання дополнітільному прибутку. Тому перш ніж ухвалювати рішення про те, продавати продукцію з відстроченням платежів чи ні, необхідно порівняти витрати пов'язані з появою додаткової дебіторською задолженності, з приростом прибули в результаті збільшення виручки від реалізациі. Якщо приріст прибули більше, слід збільшити кредит покупцям.

Приклад. Підприємство щорічно продає в кредит 600 тис. ед. продукції за ціною 10 грн за одиницю при її собівартості 7,5 грн; середній період погашення дебіторської заборгованості — 25 днів; середня норма прибули на капітал — 20 %. Якщо пом'якшити условія розрахунків з дебіторами, то прогнозується збільшення об'єму реалізації продукції на 15 %. При цьому середній період погашення дебіторської заборгованості збільшиться до 45 днів, а сума безнадійних боргів — на 100 тис. грн. Визначити, целесообраз чи йти на лібералізацію умов кредиту покупцям.

Рішення. Визначаємо додатковий прибуток від збільшення об'єму реалізації продукції:

60000 . 0,15 . (10 – 7,5) = 225 тыс. грн.

Тепер визначимо збільшення середньої суми дебіторської задолженності. Для цього обчислимо середню суму дебіторської заборгованості (за собівартістю) за умов розрахунків:

Старих

ДЗст 7,5*600000*25 / 365 308,2 тыс. грн;

новых

ДЗ н =7,5* 600000* 1,15 45 / 365 = 832,2 тыс. грн

Отсюда прирост дебиторской задолженности

ДЗ = 832,2 -308,2 = 524 тыс. грн.

Определим издержки, связанные с финансированием дополнительной дебиторской задолженности:

524 *0,2 =104,8 тыс. грн.

Тогда прирост прибыли от изменения условий расчетов составит

225 - 104,8 - 100 = 20,2 тыс. грн.

В окремих випадках, наприклад при недовантаженні виробничих потужностей, можна піти на лібералізацію умов реалізації навіть при нульовій різниці між приростом прибули і додатковими расходами, пов'язаними з дебіторами. Нарощування об'ємів виробництва і реалізації продукції в цьому випадку забезпечить соціальний ефект — підвищення зайнятості і виплату заробітної плати.

Другий підхід до управління дебіторською заборгованістю заключаєтся в максимальному використанні можливостей скорочення фінансового циклу за рахунок залучення для фінансування дебіторськой заборгованості засобів в розрахунках з кредиторами за товари (роботи, послуги). Для цього складають баланс дебіторською і кредиторської заборгованості і здійснюють контроль за збалансірованностью дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) з кредиторською заборгованістю за сировину і матеріали.

Фінансові менеджери прагнуть так організувати розрахунки з покупцями і постачальниками, щоб зменшити різницю між середнім періодом погашення дебіторської заборгованості і середнім періодом погашення кредиторської заборгованості (за рахунок збільшення останнього). При цьому треба враховувати можливі втрати для підприємства, от-що здавався від знижок, які надають постачальники при більш швидкій оплаті рахунків. Відомі наступні способи управління засобами в розрахунках з дебіторами:

• не надавати відстрочення платежу без попередньої проверки фінансового стану покупця;

• отримати від покупця договір про заставу майна на суму відстроченого платежу;

• продати рахунки дебіторів факторингової компанії або факторінговому відділу банку;

• застрахувати засоби в розрахунках від збитків по безнадійних боргам;

• постійно контролювати рахунки дебіторів, застосовуючи до них метод АБВ (див. п. 6.3);

• оцінювати реальний стан дебіторської заборгованості (вивиявляти сумнівні борги, оцінювати вірогідність появи суми безнадійних боргів);

• контролювати співвідношення дебіторською і кредиторською задолженностей;

• розробити систему договорів з покупцями з гнучкими условіямі термінів і форм оплати (попередня оплата, зазвичай із знижкою; часткова попередня оплата у поєднанні з продажем в кредит; передача на реалізацію; виставляння пропроміжного рахунку — ефективно при довгострокових контрактах, забезпечує регулярне надходження грошей у міру виполненія окремих етапів договору; отримання банківської гарантії на відшкодування банком відповідної суми у випадку невиконання дебітором своїх зобов'язань; застосування гибких цін, які узгоджуються з індексом інфляції і фактичним терміном оплати товарів);

• встановити преміальну систему оплати праці для персоналу відділу збуту залежно від ефективності заходів щодо збільшенню продажів і отриманню платежів за відвантажену продукцію.

Відзначимо, що в даний час у вітчизняній практиці при частих порушеннях платіжної дисципліни, збільшенні об'ємів простроченою дебіторської і кредиторської заборгованостей, недоліки у більшості підприємств оборотних коштів, невозможності отримання короткострокових банківських кредитів на пріємлемих умовах підприємствам складно застосовувати названі способи управління дебіторською заборгованістю, традиційні для світової практики.