50. Основні види страхових послуг.

За історичною ознакою види страхувань поділяються на три групи страхувань:

- першу з них можна назвати "давніми" або "традиційними",

- другу - "новими",

- третю - "новітніми".

Перша група страхувань існує давно, друга -порівняно давно (60-80 років), третя виникла і розвивається в наші дні.

До давніх видів відноситься страхування майна, в т.ч. морське страхування (судно і вантаж) (1347 – перший морський поліс судновласнику, 1468 – Венеціанський кодекс морського страхування), страхування майна від вогневих ризиків, а також деякі різновидності страхування життя (1774 – закон про страхування життя в Англії залишається до сьогодення).

До нових видів страхуваннь відносять страхування фінансово-кредитних ризиків, страхування відповідальності і медичне страхування, а до новітніх - страхування будівельних і технічних ризиків, авіаційне і космічне страхування, комплексне страхування банків, технічний і медичний асистанс.

Класифікація за юридичними ознаками розділяє страхування на дві основні групи, існування котрих пов'язане з наявністю законодавства (юридичних норм), що регулюють їх здійснення.

Перша класифікація - за відділами і класами - застосовується для ліцензування страхової діяльності, друга - за формами — для їх розмежування на обов'язкові і добровільні.

Згідно першої класифікації у країнах Євросоюзу усі види страхування поділені на два відділи:

- перший відділ включає усі види страхування життя і пенсій, в тому числі їх довготермінові види,

- другий - загальні (ризикові) види страхування.

Перший відділ передбачає дев‘ять, а другий - вісімнадцять класів (груп) страхування.

Класифікація, котра застосовується для ліцензування страхової діяльності в Україні, дещо простіша: у ній немає поділу на два відділи, але виділені групи страхувань, котрі приблизно відповідають групам страхувань у відповідності до класифікації Євросоюзу.

Класифікація страхувань за юридичною ознакою базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права та забезпечує їх групування за видами (класами), що служить підставою для видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності та забезпечує їх поділ на обов'язкові і добровільні види.

51. Консолідована фінансова звітність, її призначення.

Вперше консолідована звітність з'явилась у США на початку XXстоліття, коли характерною особливістю еко­номічного розвитку того періоду стали злиття, придбання одних підприємств іншими та формування в результаті та­ких процесів економічних гігантів. В 1901 році американсь­кою компанією Дж. П. Моргана "United States Steel Company" було підготовлено і представлено консолідова­ний бухгалтерський звіт.

Необхідність представлення консолідованої звітності в Україні викликана появою холдингових компаній, кон­цернів, інших груп, а також акціонерних товариств зі знач­ною кількістю дочірніх підприємств.

Проте, незважаючи на вище вказаний фактор, представ­лення консолідованої звітності стало реальним лише з прий­няттям національних стандартів бухгалтерського обліку, зок­рема стандарту "Консолідована фінансова звітність". До цього моменту групи підприємств, пов'язаних між собою системою участі, складали зведену звітність за традиційною методикою з використанням елементів консолідації.

Відповідно до “Загальних вимог до фінансо­вої звітності” консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяль­ності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Вона містить консолідовані:

1)баланс;

2)звіт про фінансові результати;

3)звіт про рух грошових коштів;

4)звіт про власний капітал;

5)примітки до консолідованої звітності.

Для формування консолідованої звітності материнське та дочірні підприємства подають свої фінансові звіти, скла­дені за однаковий період і на ту саму дату балансу.

Консолідовану фінансову звітність необхідно відрізняти від зведеної.

Важливим моментом тут є те, що з утворенням вище згадуваних груп виникає економічна одиниця, в котрій дочірні та асоційовані підприємства є економічно пов’я­заними, але юридичне незалежними суб’єктами. Тому про­стого сумування статей балансу, звіту про фінансові ре­зультати та інших звітів недостатньо для отримання ре­альної картини функціонування групи підприємств. Для цього необхідна консолідована звітність, складена з ви­користанням спеціальних методів, що усувають спільні статті і подвійний рахунок.

Складання консолідованих звітів в Україні є обов'язко­вим для господарських суб'єктів, що мають дочірні підприє­мства.

Критерії необхідності представлення кон­солідованої фінансової звітності материнським підприємством групи є:

1.наявність контролю над дочірнім підприємством.;

2.економічна сумісність передбачає, що діяльність дочірнього підприємства пов'яза­на або подібна з діяльністю головної компанії. Так, наприк­лад, підприємство-виробник і банк не задовольняють вимозі сумісності, а тому їх звіти не підлягають консолідації.

В іноземних країнах дочірне підприємство – це те, акціями якого володіє головне підприємсво (не обов’язково контрольний пакет).

Щоб якось згладити розбіжності до вимог щодо консо­лідації звітності країн-учасниць ЄС, 7-ю Директивою ЄС було прийнято ряд блоків умов, коли виникає необхідність представлення консолідованої звітності:

1.Право більшості голосів;

2.Контроль над Радою директорів;

3.Контроль на основі контракту;

4.Контроль де-факто за призначенням Ради директорів;

5.Процент участі з домінуючим впливом або об'єднане управління;

6.Горизонтальні групи.