1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

Русь простяглася на значну територію, що, залежно від обставин, хмогло бути або свідченням державної могутності, або джерелом слабкості. Посиленню відцентрових тенденцій сприя­ла поліетнічність Русі. Поряд зі слов'янами тут проживало по­над 20 народів.

2. Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних

відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння.

3. Відсутність чіткого механізму спадкоємності кня­ зівської влади.

Паралельне існування, зміцнення та накладання "горизо­нтального" та "вертикального" принципу спадкоємності при великій кількості нащадків було однією з причин феодальної роздрібненості.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий зане­ пад Києва як торговельного центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.

Наприкінці XI ст. половецькі кочовища перерізали торго­вельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того Віза­нтія 1082 року дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії. Хрестові походи і мор­ський шлях на схід зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією.

5. Посилення експансії степових кочівників (печені­ гів, половців).

Посилення феодальної роздрібненості - закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість - не особли­вість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме в цей час відбулося остаточне формування феодальної системи. Роздрібнення структури політичної влади було цілком логічним і природним наслідком феодальних відносин: роздрібненій формі земельної власності відповідає роздрібнена форма держа­ви й структура влади.

Явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне. Особливістю історії Київської Русі кінця XI - середини ХНІ ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь з боку сусідніх держав, з іншого - формування великого землеволодін­ня, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'яської культури.

Питання 3. Галицько-Волинське князівство

У X ст. за правління Володимира Великого землі Гали­чини та Волині, заселені білими хорватами, дулібами, тиверцями, уличами, увійшли до складу Київської Русі. Обидві землі мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочівників зі степу, були густозаселені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, в Галичині містились значні родовища солі - важливого товару, яким забезпечувалася вся Київська Русь.

У політичному розвитку обидва князівствамали суттєві відмінності. У Галичині, на відміну від Волині, значний вплив на управління князівством мали вільні, багаті і могутні бояри. Після смерті Ярослава Мудрого тут формувалась династія, родоначальником якої став онук Ярослава - Рос­тислав Володимирович. Онук Ростислава Володимирко (1124-1153) у 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найбільшої могутності Галицьке князівство до-сягло за часів правління сина Володимирка Ярослава Осмомисла(1153-1187).

Волинські князі вважали своє князівство тимчасовим володінням на шляху до київського престолу. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, його нащадок Роман Мстиславич (1170-1205) у 1199 року об'єднав Галиць­ке й Волинське князівства. Після об'єднання князь повів рішучу боротьбу з галицьким боярством, не гребуючи ніякими засобами.

У 1203 р. він встановив владу над Київською землею, Переяславщиною, підкорив чернігівських князів. Ходив походами проти половців, Угорщини, Польщі, Литви. На­віть втрутився у конфлікт між гвельфами й гібелінами у Священній Римській імперії. У 1204 р. папа римський Інокентій III запропонував Роману королівську корону. Але в 1205 р. князь загинув під час сутички з військом краківського князя Лешка Білого. Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втру­чання у справи галицьких і волинських земель.

У 1238 р. син Романа Данило зумів відновити єдність Га­лицько-Волинської держави. Йому вдалося перемогти об'єднані сили угорських, польських феодалів і місцевого галицького боярства. У 1238 р. Данило розбив німецьких лицарів під Дорогочином. Наслідуючи державотворчі тра­диції свого батька, він зумів підкорити своїй владі не тіль­ки Галичину і Волинь, а й Київщину (1240 р.) та багато інших земель Південно-Західної Русі. в 1240 р. підкорив Київ. Після цього Галицько-Волин-ське князівство стало загальноукраїнською державою.

Монголи не дали Данилові часу для оборони на Дніп­рі - того ж 1240 р. Батий почав генеральний наступ і оволодів Києвом, обороною якого керував воєвода Дмит­ро (Данило в цей час перебував в Угорщині). 1241 р. Ба­тий продовжив похід на Захід через Галицько-Волинську землю. Долаючи опір, монголи оволоділи майже всіма міс­тами князівства.

У 1242 р. Батий вивів війська з Європи, заснувавши в пониззі Волги державу - Золоту Орду. Данило Галиць­кий у 1245 р. змушений був визнати зверхність хана Золо­тої Орди, але не склав зброї, спрямувавши зусилля на створення антиординської коаліції (переговори з послом папи римського, укладення союзу з угорським королем, володимиро-суздальським князем та ін.). У 1245 р. Данило Галицький зумів зупинити агресію угорців, розгромивши їх під Яро­славом. У 1254—1255 рр. він завдав поразки ханському наміснику Куремсі, але 1259 р. змушений був капітулювати перед Бурундаєм, погодившись на знищення найбільших укріплень.

Він підтримував контакти з папою римським Інокентієм IV, прийняв від нього королівську корону і в 1253 р. став першим українським королем.

Данило Галицький активно провадив західну політику, підтримував західні культурні впливи, запроваджував європейське самоврядування в містах.

Після смерті князя Данила у 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства, хоча деякий час вдавалося зберегти єдину державу і політичний вплив у Європі. Галицько-Волинське князівство проводило незалежну політику на міжнародній арені. Воно досягло успіхів у боротьбі із Золотою Ордою, підтримувало міцні зв'яз­ки з Німецьким орденом та Литвою і таким чином відсто­ювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо. Його дип­ломатичні відносини свідчать про широке міжнародне ви­знання Галицько-Волинської держави. Значним досягнен­ням Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галиць­кої митрополії (1303-1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцнен­ню його незалежності.

Роль Галицько-Волинського князівства надзвичайно велика. У роки найвищого піднесення воно охоплювало близько 90 відсотків української території, охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угор­щини, Польщі, Золотої Орди, які зазіхали на благодатні українські землі. Галицько-Волинське князівство відкри­ло широкий шлях західноєвропейським ультурним впли­вам на Україну, зберігаючи при цьому кращі традиції української національної культури.

Запитання для самоперевірки

1. Використовуючи методичні рекомендації та навчальну літературу, ознайомтеся з особливостями запровадження хрис­тиянства в Київській Русі, причинами та наслідками феодальної роздрібненості, особливостями розвитку Галицько-Волинського князівства

2. Письмово дайте відповіді на запитання:

а) у чому полягала необхідність прийняття державної монотеїстичної релігії на Русі?

б) з яких причин саме християнство візантійського зразка стало державною релігією Київської Русі?

в) який вплив мало християнство на подальший розви­ток давньоруської держави?

г) які причини зумовили феодальну роздрібненість Київської Русі?

г) які позитивні та негативні наслідки мав процес фео­дальної роздрібненості Київської держави?

Д) яку роль відіграло Галицько-Волинське князівство у формуванні української державності?