Запитання для самоперевірки

1. Використовуючи рекомендовану літературу, ознайом­теся з причинами та напрямами політики українізації, а також особливостями культурного розвитку України у 20-х - на почат­ку 30-х років XX ст.

2. Письмово дайте відповіді на запитання:

а) у чому полягає суть, причини, напрями та результати політики коренізації?

б) які причини зумовили згортання політики україніза­ції?

в) що дало підставу дослідникам порівнювати розви­ток української літератури, науки та мистецтва у 20-ті роки зєвропейською добою Відродження?

г) охарактеризуйте особливості розвитку української науки,літератури, образотворчого і музичного мистецтва у 20-х- на початку 30-х років XX ст.

Додаткові індивідуальні завдання (реферати, повідомлення)

1. Українське відродження середини 20-х - на початку 30-х років - одне з найцікавіших явищ в історії України.

2. Політика "українізації": основні здобутки та значення.

Література: 1, с 401 - 420; 3, с 256 - 260; 4, с. 257 -263; 5, с. 274 - 276; 6, с. 377 - 289; 7, с, 172, 173.

Тема 11. Історія та історіографія в еволюції, їх місце та роль у гуманізації діяльності людини, громадянина Питання для самостійної роботи

1. Адміністративно-територіальне розчленування Украї­ни. Нацистський терор в Україні.

Питання 1. Адміністративно-територіальне розчле­нування України. Нацистський терор в Україні

Ще задовго до початку Другої світової війни Україна входила в орбіту колоніальних планів Німеччини. Було розроб­лено план її експлуатації, який став складовою частиною гене­рального плану "Ост". На нараді окупаційних чиновників у Рівному Е. Кох сформулював мету Німеччини по відношенню до України: "Мета нашої роботи - примусити українців пра­цювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повинна постачати те, чого немає у Німеччини. Цю роботу слід провадити, не рахуючись з втратами".

На окупованих українських землях здійснювалися заходи для ліквідації будь-яких ознак державності, насамперед терито­ріальної єдності.

Україна була поділена на окремі частини з відмінни­ми один від одного окупаційними режимами:

1. дистрикт "Галичина" (Львівська, Станіславська, Тернопільська, Дрогобицька області) увійшла до Краківського генерального губернаторства, очолюваного Г. Франком;

2. Рейхскомісаріат "Україна" (утворено 20 серпня 1941 р. у складі 12 областей - Волинь, Полісся, Правобережжя, Полтавська і Запорізька області), очолюваний Е. Кохом;

3. "Трансністрія" (Південна Україна між Дністром і Пів­денним Бугом) разом з Північними Буковиною і Бессарабією перейшла до Румунії;

"Підкарпатська територія" (Закарпаття) подарована у 1939 р. фюрером Угорщині;

5) Чернігівська, Сумська. Харківська, Ворошиловградсь-ка області, Донбас та територія Криму перебували під владою воєнних властей.

Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеціально створене міністерство А. Розенберга і численний адміністративний апарат з чіткою структурою. Рейхскомісаріати поділялися на генеральні комісаріати, а вони у свою чергу - на генеральні округи, потім на окрути, яким підпо­рядковувалися райони, повіти. Усі адміністративні одиниці очолювали німецькі комісари, які спирались на відділення полі­ції безпеки (Сіпо) і гестапо (СД).

Керівні посади у всіх ланках, як правило, посідали німці. Українці могли лише займати пости в апараті нижчого ешелону - міських та волосних управах, староствах. З них формувалася допоміжна українська поліція, яка займалася громадським по­рядком.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав ви­конати завдання:

1. забезпечити продовольством, матеріальними і людсь­кими ресурсами потреби фашистської воєнної машини;

2. вивільнити від українського населення шляхом фізич­ного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччи­ни "лебенсраум" (життєвий простір) для арійської раси;

3. сприяти колонізації значної частини окупованих зе­мель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями.

Характерною рисою "нового порядку", який вводився гітлерівцями на окупованих територіях, був кривавий терор. Ще 30 березня 1941 р. на одній з нарад вищого командування вермахту Гітлер заявив, що на окупованих землях "необхідно впроваджувати най жорстокіший режим".

Жертвами масових розстрілів стали сотні тисяч громадян у Києві, Рівному, Вінниці, Харкові, Житомирі, Полтаві. Було спалено більше 250 населених пунктів України. В республіці було створено 50 гетто, понад 180 великих концентраційних таборів, нараховувалося більше 50 місць масових розстрілів населення.

Справжній геноцид здійснювався проти єврейського на­роду. Практично в кожному українському місті був свій "Бабин Яр": за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Дробицькому Яру в Харкові - понад 60 тис, в Янів-ському концтаборі у Львові - понад 160 тис чоловік. Переважно це були українські громадяни єврейської національності.

7 грудня 1941 р. вийшов декрет, підписаний Гітлером, під назвою "Ніч і туман". Його суть полягала в тому, що кожен, хто буде чинити опір фашизму, має безслідно згинути: його або страчували, або відправляли до концентраційного табору однієї з окупованих країн.

Під час окупації населення України скоротилося майже на 14 млн осіб. Жорстокий терор проти мирного населення мав на меті не лише "швидке умиротворення", він став інструментом виконання головного завдання "генерального плану "Ост" -обезлюднення східних територій для переселення німецьких колоністів.

Отже, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забез­печив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух опору в Україні.