16.Колядка як жанр; класифікація і структура колядки, основні мотиви, образи, поетика, аналіз основних груп.

Колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. Традиційно композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді.

Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із танцями та співами обходили усі двори. Серед них був провідник чи счинальник, який відігравав головну роль і виконував основну частину творів; скарбник чи міхоноша, який збирав дари, решта людей підтримували дію своїм співом.

Класифікація колядок. Колядки, що дійшли до нас, є різнорідними за своєю тематикою та відбитим у них світоглядом. Ф. Колесса, подаючи класифікацію колядок, виділяє 5 груп:

1) з хліборобськими мотивами;

2) з воєнними мотивами;

3) з фантастичним чи казковим підкладом;

4) любовного змісту;

5) з біблійним підкладом.

17.Жанрові особливості та поетика українських народних щедрівок. Посівальні пісні. Зв’язок жанрів зимового циклу із певними святами та ритуальними дійствами.

Дуже поширеним жанром календарно-обрядової лірики зимового циклу є щедрівки. Ряд дослідників усної народної творчості (в тому числі М. Грушевський, Ф. Колесса, С Килимник) не виділяють щедрівку як окремий жанр, об´єднуючи її з колядкою. Це зумовлено тим, що у процесі довгого історичного розвитку колядки та щедрівки виконувались поряд як частина супроводу зимових обрядів. Втрачаючи первісне язичницьке значення, набуваючи нового християнського звучання, вони втратили диференційні ознаки.

Але, вивчаючи міфологічну основу виникнення обох жанрів, окремі з цих елементів можна відтворити, що дає змогу провести межу між ними, виявити певні особливості щедрівки, виділити її як окремий жанр.

На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов´язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов´язаного із величанням місяця.

Важливою особливістю щедрівок є те, що вони, навіть значно видозмінившись і втративши драматичне начало, як правило, виконуються тільки дівчатами чи жінками, рідше — дітьми, і майже ніколи — чоловіками. У цьому виявляються не тільки елементи матріархально устрою, а й наголос на жіночому началі цього свята.

Як жанр усної народної творчості посівальні пісні виявились довгоживучими у народі. Як і колядки та щедрівки, вони теж значно видозмінились під впливом християнства. Увібравши його елементи, ці твори пізнішого періоду поєднали в собі мотиви обох релігійних світоглядів, але зберегли акценти на язичницькому.

Обов´язковою ознакою цього жанру є оспівування чи зображення сівби, мотив якої супроводжував магічно-символічне «засівання» двора, хати, членів родини і т. ін.

Подекуди на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень — творів, які виконувались на свято Водохреща — святкування переходу сонця в сузір´я Водолія — день богині води Дани чи божества сонця Ярдана. За співзвучністю назв та під впливом християнства це свято отримало назву Йордану. Давньослов´янські язичницькі племена святкували цей день поблизу водоймищ особливими магічними ритуалами, метою яких було звеличити божества та духи води, задобрити їх, накликати їхню прихильність та допомогу.