Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді.docx
Скачиваний:
158
Добавлен:
12.04.2018
Размер:
96.53 Кб
Скачать

40.Загальний огляд малих жанрів усної народної творчості: прислів’я, приказки, загадки, вітання, побажання.

41.Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій. Використання народної пареміографії на уроках літератури та їх виховне значення.

У творах, що належать до паремійних жанрів, відоб­ ражено найважливіші моменти з життя людини: сприй­ няття і розуміння нею навколишнього світу; вірування; навички, здобуті в процесі трудової діяльності; пам’ять поколінь про історичну минувшину, родинний уклад тощо.

Паремії (грец. рагоітіа — притча) — малі фольклорні твори, які є словесними мініатюрами і характеризуються клішованістю, що забезпечує їх точність, виразність і стійкість.

Першим в історії української фольклористики зібранням паремійних жанрів вважають рукописний збірник «Приповісті посполиті» Климентія Зиновіїва (друга половина XVII ст.). Систематичне вивчення жан­ рової природи паремій започаткував І. Франко в перед­ мовах до кожного з трьох томів (у шести книгах) «Галицько-руських народних приповідок» (1901— 1910). Унікальними спостереженнями і рекомендаці­ ями він заклав основи подальшого розвитку пареміогра- фії (грец. рагоітіа — притча і graphö — пишу) — галузі фольклористики, яка займається збиранням і видан­ ням паремій, та пареміологїі (грец. рагоітіа — притча і logos — слово, наука) — галузі фольклористики, яка досліджує паремії. 214 Українська народна усна словесність

Виникнення паремійних одиниць, на думку І. Фран­ка, відбувалося за такими схемами:

а) міжжанровий перехід: творення паремій з інших жанрів шляхом зведення розлогого твердження до окремого лаконічного висновку;

б) узагальнення: реакція індивіда на конкретну життєву ситуацію, окреслена лаконічною формулою;

в) факультативність: трансформація однієї паремії та її перехід в інший паремійний жанр. Прийнято роз­ різняти похідні форми, в основі яких певне першодже­ рело (прислів’я, анекдот, байка тощо), і непохідні зраз­ ки, які І. Франко назвав «звичайними життєвими обсерваціями», оскільки вони виражають безпосередню реакцію людини на явище, предмет, подію.

Паремії є переважно прозовими текстами, які характеризуються лаконічністю, асоціативністю, яск­ равістю образів, художньо-виражальною насиченістю, інформативною конденсованістю та довершеністю викладу. Паремійні жанри виокремлюють відповідно до функції, поетики і структури тексту. Серед цих тво­ рів розрізняють прислів’я, приказки, календарні прог­ нози, примовки, загадки, вітання, прощання, побажан­ ня, подяки, поздоровлення, тости, формули чемності, дотепи, жарти, каламбури, скоромовки, афоризми, прикмети, лайки, прокльони тощо. Побутування художніх мініатюр багате на варіантність.

Прислів’я та приказки

Своєрідним кодексом норм життя і поведінки людини, поетичним поглядом на світ є прислів’я та приказки. Вони тісно пов’язані зі щоденним побутом, вживаються безпосе­ редньо в мовленні для акцентування основної думки.

Приказка — влучний, Іноді римований, вислів, який не має по­ вчального змісту та обгрунтованого висновку. Приказка може бути виокремленою частиною при­ слів’я. Іноді вона постає як недорозвинута до прислів’я словесна формула.

Прислів’я — стислий і влучний народний вислів, у якому в образ­ ній формі виражено повчальну думку, емоційну оцінку події, явища.

Чіткої межі між прислів’ями і приказками немає, тому їх розглядають як один фольклорний жанр. Однак між ними є деякі відмінності. Прислів’я має повчаль­ ний зміст або містить переконливий доказ певної думки, найчастіше функціонує як двочленне судження; приказка — одночленна за будовою і лише натякає на певний висновок.

Здебільшого приказка вказує на основну лаконічну ознаку, переважно одну рису дійової особи. У при­ слів’ях наявні і вказівка на її дію, і її характеристика.

Виникли прислів’я і приказки в глибоку давнину, коли людина формувала свій духовний світ через пі­ знання природи, усвідомлення себе як невід’ємної її частки. Тому найдавніші прислів’я і приказки пов’ я­ зані з окремими явищами природи, трудовою діяльні­ стю людини: «Вогонь палить, вода студить», «Буря і дуб валить», «Без дощу і трава не росте», «Сніп до снопа — буде копа». Деякі прислів’я і приказки відображають давні уявлення і звичаї: «Земля — мати, її не можна бити» (віра у таємничу силу землі); «Сказав би словечко, так піч у хаті» (домашнє вогни­ ще — прихисток для душ померлих предків, які можуть почути «словечко» і помститися, покарати за нього); «З ним каші не звариш» (звичай східних слов’ян варити та їсти кашу з ворогом на знак прими­рення. Паремії зберігають відомості про історичні події, відображають явища певних епох: «Хто любить піч, тому ворог Січ», «Що буде, те й буде; а козак панщини робити не буде», «Піду на Низ1, щоб ніхто голови не гриз», «Гість не в пору — гірше татарина», «Пропав, як швед під Полтавою».

Усі сфери людської діяльності відображені у влуч­ них пареміях. Найбільшу групу становлять прислів’я і приказки, у яких ідеться про особливості людського характеру: «Без роботи чоловік не вижиє», «Один — за всіх, всі — за одного», «Од роботи коні здихають», «Моя хата скраю, я нічого не знаю».

Основні ознаки прислів’їв і приказок — лаконіч­ ність і простота, глибока змістовність і чіткість суджен­ ня, ясність висловленої думки, використання узагаль­ нень аж до перенесення одного явища на інше, часто не подібне до попереднього. Досягти узагальнення допома­ гають художні засоби:

а) метафора— «Заздрість здоров’я з’їла», «Дивиться псом, а думає вовком» ;

б) гіпербола — «Влітку один тиждень рік годує», «Сміливому море по коліна»;

в) порівняння — «Гарна дівчина, як у лузі калина», «Чорнобрива, як руде теля»;

г) епітети — «До доброї криниці стежка утоптана», «Гостре словечко коле сердечко»;

ґ) алітерація — «Коси, коса, поки роса, роса додолу, косар додому»;

д) асонанс — «Близько видати, та далеко дибати».

Зразки аналізованого жанру не мають чітко визна­ ченої будови. Для їх композиції характерне римуван­ ня — від приблизної співзвучності до послідовно витри­ маного ритму. Часто є підстави вважати їх віршованими мініатюрами: «Синиця — горобцю сестриця»; «Навари­ ла, напекла, а сама до хати утекла»; «Дали їсти, та не було де сісти».

Прислів’я і приказки приваблюють яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. У поетичній формі вони зберігають і транслюють мудрість, досвід пізна­ вальної діяльності, впливаючи на думки і вчинки людей. І. Франко назвав їх «коштовними перлинами» нашого народу. 1 Низ — Запорозька Січ. Уклав унікальний корпус «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864) М. Номис. Окремі праці присвятили дослідженню паремійних жанрів І. Франко («Галицько-руські народні приповідки. Зібрав, упоряд­ кував і пояснив Іван Франко», 1901), О. Потебня, В. Гнатюк та ін. У новітню добу пареміями найбільше займався М. Пазяк.

Виникли загадки ще в первіснообщинну добу, коли людина вже могла мислити абстрактно, зіставляти та порівнювати різні предмети і явища. Як і інші види усної народної творчості, вони виявляли намагання людини розібратися в усьому, що її оточує. Деякі вчені пов’язують появу загадок із тодішньою системою забо­ рон. Наприклад, мисливці вважали, що звірі розуміють мову людини і можуть перешкодити полюванню. Тому, йдучи на промисел, вони не говорили про свої наміри відкрито, не називали звірів та знаряддя полювання, вдаючись до інакомовності.

Загадка — невеликий твір, що у прихованій, хитро сплетеній формі описує предмети та явища, які потрібно в'щгадати, назвати.

Їх наділяли певним магічним значенням. Вміння розгадувати загадку, вважалося, позитивно впливає на добробут людини, а невміння знайти відгадку накликає нещастя. Так, русальна пісня розповідає про те, як маленька дівчинка не розкрила значення загадок русал­ ки, і та її залоскотала. В іншій пісні йдеться про козака, який, потрапивши у полон до татар, був звільнений, бо знайшов відповіді на всі загадки.

Чимало текстів найдавніших загадок є у казках, наприклад у «Мудрій дівчині». Стислі алегоричні тек­ сти не лише були засобом перевірки мудрості людини, а й мали пізнавальну цінність: з їх допомогою народні знання передавали наступним поколінням. Згодом загадки слугували засобом розваг молоді на вечорни­ цях, своєрідною розумовою грою, змаганням на кмітли­ вість. Із часом змінилася і їхня форма, набувши поетич­ них ознак. У XIX ст. загадки було включено до навчаль­ ної літератури.

Більшості українських загадок властива образність. Вони багаті на поетичні засоби, влучне і дотепне слово: «Ой за лісом, за пралісом золота діжа горить» (сонце); «Маленький, чепурненький, крізь землю пройшов, чер­ вону шапочку знайшов» (гриб) тощо. Персоніфікація та метафоричність є найважливішими художніми прийо­ мами їх творення.

Різноманітність ритму, рим, багатство асонансів та алітерацій — теж ознаки загадок: «Торох, торох, роз­ сипався горох, почало світати — нема що збирати» (небо і зорі); «Крутосто, вертосто, на йому жупанів зо сто» (капуста); «Летів птах через дах, а сів на воротях, в червоних чоботях» (лелека). Стрункою є композицій­ на будова загадок, у них майже немає складних синтак­ сичних форм, речення поєднані між собою інтонацій­ но, тому сполучники використовуються рідко. Усі засоби поетичного оформлення загадок спрямовані на стисле, чітке, яскраве висловлення їх змісту, легке запам’ятовування і поширення. Широкий тематичний спектр загадок: природа, рослинний і тваринний сві­ ти, знаряддя праці, людина, її побут, мистецтво, нау­ ка тощо.

Здавна використовували загадки у художній літера­ турі. Особливої популярності набули загадки, створені Л. Глібовим, зокрема загадки-акровірші, відгадати які можна за першими літерами кожного рядка згори вниз.

Літературні загадки є і в художньому доробку Ю. Федьковича, І. Франка, С. Васильченка. Традиція створення літературних загадок продовжується і в сучас­ ній літературі.

Наукові студії над загадками почалися в першій половині XIX ст. з появою публікацій Г. Ількевича, О. Сементовського, П. Чубинського та ін. Перша розвід­ ка про поетику загадки належить І. Франкові (незакін- чена праця «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних», 1884). На жаль, навіть нині цей жанр вважають маловивченим.

42.Загальна характеристика та особливості дитячого фольклору, поетика колискових пісень; особливості забавлянок, закличок, примовок, дитячих ігор.

Багато фольклорних творів побутує в дитячому середо­ вищі або виконується дорослими для дітей. Термін «дитячий фольклор» порівняно новий (запроваджений у 20-х роках X X ст.), що зумовлено виокремленням цього народнопоетичного шару в осібну групу.

Дитячий фольклор — сукупність зразків усної народної творчості, яка складається з класичних і сучасних фольклорних форм, функціо­ нує в дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.

Оскільки дитячий фольклор є поліфункціональним, він або свідомо передається від дорослих дітям, або 226 Українська народна усна словесність засвоюється в дитячому середовищі стихійно. Тому до цього часу немає єдиної жанрової класифікації дитячих творів. Найприйнятнішою можна вважати таку:

— зразки усної народної словесності, створені дорос­ лими для дітей: колискові пісні, пестушки, утішки, чукикалки, небилиці (перевертні), безкінечні казочки, скоромовки тощо;

— твори, які перейшли до дитячого фольклору із загального народнопоетичного набутку: казки, обрядо­ ві пісні (заклички, примовки, колядки, щедрівки, вес­ нянки, гаївки), загадки, прислів’я, приказки тощо;

— зразки усної творчості, які виникли і функціону­ ють у дитячому середовищі: ігрові пісні, лічилки, жарти, дражнилки, мирилки, безконечники-«нескін- чухи», кричалки та інший «віршований галас» (Т. Полковенко).

Залежно від умов функціонування, у дитячому фольклорі розрізняють поезію пестування, ігрові та не- ігрові твори. За тривале побутування в ньому виробила­ ся специфічна поетика, пов’язана з мелодійністю, багатством мовних засобів, динамічним сюжетом, коло­ ритною образністю, вживанням внутрішньої рими. Зав­ дяки цьому твори дитячого фольклору виконують пі­ знавальні, естетичні і виховні функції.

У сучасній фольклористиці гостро постала потреба дослідити типологію нових форм дитячого фольклору, поява яких пов’язана з розвитком постіндустріального й урбанізованого суспільств. Для їх позначення ще й досі не вироблено адекватної термінології, хоча перші кроки в цьому напрямі зроблено (дослідження Т. Бакі- ної, С. Кулинича). Новотвори сучасного дитячого фольк­ лору охоплюють зразки, що побутують в усній формі (страшилки, мовчалки, підсидки, прикмети, ворожін­ ня) і письмовій (рукописні оповідання, текстографічні загадки, підліткові альбоми-анкети, графіті, перероб- ки-пародії тощо).

Наукове вивчення дитячого фольклору почалося з уважного студіювання українськими фольклористами колискових пісень та ігор. У XIX ст. колискові пісні включено до збірників «Русалка Дністровая» (1837), «Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. Часть 1» (1849), «Народные южнорус­ ские песни» (1854) П. Чубинського, «Народные песни Дитячий фольклор 227 Галицкой и Угорской Руси» (1878) Я. Головацького та ін. Особливу наукову цінність має збірка дитячих роз­ ваг «Игры крестьянских детей в Купянском уезде» (1889) П. Іванова.

Систематичнішими стали дослідження дитячого фольклору в X X ст. З’явилися праці «Побут селянської дитини» (1929) Н. Заглади, «Народна колискова пісня. Фольклор жінки-матері» (1936)1. Пільгука, «Українсь­ кий дитячий фольклор» (1962) В. Бойка, «Український дитячий фольклор: Віршовані жанри» (1981) Г. Довже- нок, «Український дитячий фольклор: Підручник» (2003) Н. Сивачук та ін.

Помітними в сучасній фольклористиці, яка займа­ ється студіюванням дитячого фольклору, є статті «Зро­ зуміти дитячий світ (Розшифрування таємниць сучас­ ного дитячого фольклору)» (2003), «Зловісні плями» в страшних оповіданнях дітей як культурний і психоло­ гічний архетип» (2003), «Сучасний дитячий фольклору контексті ідеї життєтворчості» (2005) С. Кулинича та «Мистецтво дитячого словесного живопису» (1998), «Прогностичне начало в українському дитячому фольк­ лорі» (1999), «Система координат українського дитячо­ го фольклору (на матеріалі колискових, пестушок, поті- шок, забавлянок, ігрових пісеньок та віршиків, записа­ них у кінці XIX — на початку XX століття та сучасних записів)» (2005), «До інтерпретації мотивів смерті та страждання в українському дитячому фольклорі» (2006) Я. Левчук.

Колискові пісні

Окремий цикл дитячого фольклору становлять ко­ лискові пісні. Вони призначені тільки для дитини і мають одного виконавця — матір або іншого члена родини. Уже з перших днів життя, перших колискових людина вчиться розпізнавати звуки, ритм, серцем від­ чувати красу виспіваних найдорожчою людиною слів.

Колискові пісні (колисанки) — жанр народної лірики, специфіч­ ний зміст і форма якого функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці.

До основних функцій колискових пісень, за Н. Сивачук, належать практично-побутова, пізнавальна, емоційна, психотерапевтична, морально-етична, функція форму­ вання естетичного чуття.

За формою колисанки нагадують монологи з невели­ кою кількістю строф і довільним порядком римування. Здебільшого це — небагатослівні твори з поетичним образним світом, глибоким мелодійним звучанням. Колискові пісні покликані сприяти швидкому засинан­ ню дитини, тому важливу роль у них виконують слова «люлі-люлі», «гойда-гойда», «баю-баю», асонансні групи «а-а-а», «е-е-е». Повторення слів і звуків, ритміч­ не гойдання колиски заспокійливо впливають на немо­ вля, і воно швидко засинає.

Поетичні засоби колискових пісень зумовлені їх змістом та ритмомелодикою. Тут чимало риторичних звертань («дитинонько-лелітко», «мій синочку», ♦котику сіренький»), які дають змогу зосередити увагу на найважливішому, виявляють ставлення матері до дитини. Часті повтори окремих слів і рядків сприяють ритмічній організації тексту. Адресовано колискові пісні немовлятам, тому в них часто вживаними є дитя­ ча лексика, зменшувально-пестливі слова, епітети, порівняння: «сонько», «дрімко», «дитинонька», «пе­ люшечка», «квіточка», «коточок сіренький», «хата тепленькая», «дитина маленькая», «червоненька жупанина», «рости чемненьке, таке, як татко», «як яблуко на яблуньці, так дитина в колисоньці» тощо. Іноді в монологах звучать побажання патріотичного змісту.

Поряд з традиційними колисанками побутують також імпровізовані, тексти яких зафіксовані фолькло­ ристами. Функції колисанок можуть виконувати твори інших жанрів: родинно-побутові, суспільно-побутові ліричні пісні, балади тощо.

Фольклорні колисанки вплинули на появу літера­ турних колискових пісень: «Ой люлі, люлі, моя дити­ но...» Т. Шевченка, «Над колискою» С. Руданського, «Колискова» В. Сосюри, «Колискова» М. Бажана, «Ой у кота-вуркота» В. Поліщука, «Перша колискова», «Скіфська колискова» М. Вінграновського та інші.