33.Пісні літературного походження та романси як особливий пласт української народної пісенної творчості.

Між фольклором і літературою завжди існував тіс­ний взаємозв’язок. Народна творчість надихала багатьох письменників, література впливала на розви­ ток фольклору. Багато авторських пісень з часом става­ ли народними, бо своєю поетикою вони були близькі до народних пісень, функціонували за фольклорними законами. Адже в минулі віки пісня передавалася усно і через рукописні збірники. Тому, як і народна, авторсь­ка пісня змінювалася, побутувала в різноманітних варі­ антах, поступово втрачала авторство і починала сприй­ матися як народна.

Пісні літературного походження — поетично-музичні твори, перейняті народом від письменнинів і композиторів.

Багато з них були настільки популярними, що пере­ жили не одне покоління людей. Радісні й журливі, сповнені тривоги і мрій про щастя, вони вростали в культуру і духовну сферу народу. Змінюються поколін­ ня, історичні обставини, та не втрачають своєї чарівно­ сті романс «Дивлюсь я на небо...» М. Петренка, лірична пісня «Стоїть гора високая...» JI. Глібоватощо.

Особливий пласт пісень («Засвіт встали козачень­ ки...», «На городі верба рясна...», «В кінці греблі шумлять верби...», «Ой не ходи, Грицю...» та ін.), що живуть в народі як прекрасні фольклорні твори, нале­ жить легендарній поетесі середини XVII ст. Марусі Чурай.

Найпопулярнішою наприкінці XVIII ст. стала пісня «їхав козак за Дунай...», автором якої був козак Семен Климовський. На початку XIX ст. вона стала популярною в Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Англії та інших країнах Європи. Своєю наспівністю і теплим ліризмом твір привабив композиторів JI. ван Бетховена, К. Вебера, М. Дальвімара та ін. Переробле­ ний німецьким поетом X. Тідге твір під назвою «Козак і дівчина» було включено до енциклопедії фольклорних творів «Музичні скарби німців».

В українській народній пісенній поезії широко побутують твори Т. Шевченка, В. Забіли, О. Афанасьє- ва-Чужбинського, С. Руданського, І. Франка, Ю. Федь- ковича, С. Воробкевича, Б. Лепкого, Лесі Українки, Олександра Олеся, П. Тичини, А. Малишка, В. Си- моненка.

До літературних творів належать і пісні-гімни. Най­ давніші гімни зафіксовані в літературах ранніх держав Єгипту, Месопотамії, Індії. У Давній Греції вони були культовими піснями на честь богів: пеан — хвалебний гімн Аполлону; дифірамб — урочистий хоровий твір на честь Діоніса. Культові пісні створювали й інші наро­ ди. У часи Середньовіччя поширеними були хорали —релігійні співи в католицькій церкві. Християнські гімни і тепер є складовою церковних богослужінь.

Гімн (грєц. hymnos — урочиста пісня) — урочиста пісня, я на вжи­ вається переважно як державний символ.

Поряд з терміном «гімн» використовують українсь­ ке слово «славень».

В Україні роль гімну виконувало чимало патріотичних пісень: середньовічні кондаки (жанр церковної гімногра- фії), «Пісня про Байду», «Ой на горі вогонь горить...», «Ой на горі та й женці жнуть...». Гімни мали й українські емі­ гранти Америки та Канади — «Затебе, Україно...» В. Щура- та і «Для тебе, Україно, живем...» О. Грицая. Національ­ ними гімнами у різні часи були «Не пора, не пора, не пора!..» І. Франка, «Де єсть руська отчина?..» І. Гушалеви- ча, «Дай же, Боже, добрий час...» Ю. Добриловського.

Слова Державного гімну незалежної України «Ще не вмерла Україна...» П. Чубинського поклав на музику М. Вербицький. Уперше його текст із нотами було надруковано 1865 р. Пізніше М. Лисенко, К. Стеценко та інші композитори створили власні мелодії до твору П. Чубинського.

Українці мають і свій релігійний гімн — «Молитва» («Боже, великий, єдиний...») М. Лисенка на слова О. Ко- ниського.