Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді.docx
Скачиваний:
161
Добавлен:
12.04.2018
Размер:
96.53 Кб
Скачать

22. Родинно-обрядова творчість. Весілля як драма та його основні етапи, народнопісенний супровід.

Родинно-обрядова творчість в цілому, а весілля зокрема тісно пов´язані з народною драмою. У певному сенсі система ритуалів та традицій з нагоди одруження наречених становить цілісне драматичне дійство, кожен з учасників якого виконує призначену йому роль. Головними постатями тут є, безумовно, шлюбна пара чи «молодята», яких називають князем та княгинею.

Етапи весілля:

1)      передвесільний (сватання, заручини чи змовини);

2)      приготування до весілля (запрошення на весілля, випікання короваю, завивання гільця чи весільного деревця, дівич-вечір або вінкоплетення, оглядини або відвіз сорочки);

3)      весілля (посад, розплітання коси нареченої, батьківське благословення чи поклони, приїзд нареченого, гостина, «викуп» нареченої, прощання нареченої з рідними, від´їзд подружжя до дому молодого, гостина в домі нареченого, «комора»);

4)      післявесільний (понеділкування або почепини, пропій чи перезва).

Народні лірично-пісенні твори, якими супроводжується цей церемоніал, називаються весільними обрядовими піснями.

23.Обрядові весільні пісні; аналіз мотивів, образів, їх поетика, особливості виконання.

Український весільний обряд супроводжують пісні, виконувані переважно жінками, об’єднаними у своєрідні хори, що ведуть між собою пісенні діалоги. У перервах між співами жіночих і дівочих хорів лунають віншу­ вальні, застольні, жартівливі пісні, пісні про кохання тощо. Чоловіки беруть участь у таких весільних сценах, як напад бояр, викуп нареченої. Вони активні в моноло­гах і діалогах, причетні до жартів, дотепних реплік, при­мовок.

Весільні пісні — вид традиційної родинно-обрядової народної творчості, що є органічним елементом обряду весілля.

Поділяють їх на кілька груп, найбільша з яких — обрядові пісні, пов’язані з конкретними етапами весіль­ного обряду: сватанням, заручинами, прикрашанням гільця, випіканням короваю, розплітанням коси, по­ криванням молодої, «коморою» та ін. Саме в них най­більше збереглися матріархальні та патріархальні еле­менти, язичницькі дохристиянські вірування.

Інші етапи обряду теж супроводжуються піснями, які, несучи його основне художнє й емоційне навантажен­ня, створюють ліричну атмосферу. Відображають вони тугу нареченої за дівочим життям, сум за родом, перед­чуття випробувань у новій сім’ї, тривогу за майбутнє.

Окрема група — величальні пісні для молодих, бать­ків, гостей. Співали на весіллях сороміцькі пісні і такі, що з’єднують окремі етапи весілля.

Весільна обрядовість українців широко представле­ на в п’єсах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І. Кочерги, прозі Марка Вовчка, Ю. Федь- ковича, Панаса Мирного, П. Куліша, С. Васильченка, поезії В. Пачовського, В. Бобинського, Б.-І. Антонича, М. Вінграновського, В. Герасим’юка та ін.

24.Народна обрядовість, пов’язана з народженням дитини.

Поява у сім´ї дитини є важливою подією для всієї родини. У давнину народження дитини теж сформувало цілу систему обрядів, метою яких було забезпечити новонародженому та його матері добре здоров´я, відповідний психологічний стан, адаптацію до нових умов. Намагаючись пояснити народження дитини, праслов´яни вбачали у цьому дію магічних сил та духів предків і вважали, що дитина приходить у світ живих зі світу мертвих.

За походженням обряди, пов´язані із появою на світ нової людини, є дуже давніми, тому вони пов´язані з магією та віруваннями. Функціонально вони поділяються на перед-пологові, пологові та післяпологові.

Обряди, що здійснювались у передпологовий період, становили своєрідну систему табу та заборон щодо їжі, місця перебування майбутньої матері, занять чи видів праці, поведінки, що ґрунтувались на основі давніх уявлень, збережених у численних забобонах. У переважній більшості ці закони були пов´язані із магією. Наприклад, вагітна жінка повинна була якнайдовше тримати свій стан у таємниці, їй заборонялося стригти волосся.

Перед пологами до сім´ї, у якій повинна була народитись дитина, запрошували бабу-повитуху, і вона залишалась на час пологів та одужання матері.

В обрядах, що відбувались у час пологів, важливу роль відігравали не лише табу (заборона на вузли та перстені, які, за уявленнями, ускладнювали появу дитини на світ), магічні замовляння повитухи, а й ритуальні предмети, які вона використовувала (наприклад, пуповину хлопчикам відрізала на сокирі, закопуючи під «чоловіче» дерево — дуб, явір, ясен; дівчаткам — на гребінці, закопуючи під вишнею чи яблунею). Після пологів породілля і новонароджена дитина, за законами контагіозної магії, вважались нечистими (як ті, що прийшли із потойбіччя і доторком можуть «заразити» інших людей чи речі), тому до здійснення певних ритуалів не мали права спілкуватися з чужими людьми.

Важливим елементом родинної обрядовості був вибір імені для новонародженого. За язичницьким звичаєм дитині давали два імені: перше — «справжнє», яке знали лише найближчі і тримали його у таємниці, друге — те, яким кликали дитину, і яке було відоме для інших. До вибору імені ставились дуже серйозно, вважаючи, що разом з іменем дитині вибирають долю.