29.Українські народні думи, їх класифікація, композиція та жанрові особливості.

Думи — народні ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя українців.

Слово «дума» виникло за праслов’янських часів і вживалося на позначення думки, мислення. З розвитком мови його значення набуло додаткового відтінку. В українській фольклористиці використання терміна пов’язують з польським «duma» (героїчна пісня, рід сумного і жалібного віршування). Отже, в польській літературі це поняття тлумачили як історичну пісню незалежно від її форми — елегійного чи сумного змісту. В українській фольклористиці цим словом позначали велику епічну пісню переважно героїчного змісту, а ліричні пісні меншого обсягу називали думками. Тер­мін «дума» як назву нерівноскладової української народної епічної пісні остаточно утвердив етнограф М. Максимович на початку XIX ст.

Для думи характерні сюжетність, чергування епічної розповіді з ліричними мотивами і відступами. їх доско­ нала поетична форма, шліфуючись століттями, не має аналогів у поезії інших народів світу. Текст думи склада­ ється, як правило, не зі строф, а з окремих уступів, періо­ дів, тирад. Кількість рядків у них неоднакова — від 2 до 12. Рядки мають різну кількість складів — від 4 до ЗО. Композиція традиційна: заспів (заплачка) — пролог, тра­ диційна експозиція, у якій вказано місце, час, обставини дії, імена головних героїв; розгорнута розповідь з лірич­ ними відступами («жалощами»), що представляє сюжет думи; кінцівка (славословіє), у якій прославляють героїв і висловлюють побажання слухачам. Стала композиція давала змогу бандуристам імпровізувати з текстом, що породжувало багато варіантів твору. Так, дума «Розмова Дніпра з Дунаєм» відома в одному варіанті, «Буря на Чорному морі» — в десяти, а «Втеча трьох братів із горо­ да Озова...» має приблизно п’ятдесят варіантів.

Виконують думи в супроводі бандури або ліри речи­ тативом — наспівним декламуванням уступів-тирад з відповідним інтонуванням риторичних фігур поетично­ го синтаксису.

Основні художні засоби дум типові для української народної поезії. Рима переважно дієслівна (посилає — Епічні пісні 105 називає, знають — збувають, вставає — прибуває), іноді прикметникова (шовкові — валові, китайчані — рядня­ ні). У думах широко використовують постійні епітети (ясні зорі, тихі води, вороний кінь), тавтологічні звороти (думає-гадає, квилить-проквиляє, чужа чужина), рито­ ричні звертання («Ти земле турецька, віро бусурменсь­ ка»), старослов’янізми (глас, злато, перст). Епічності роз­ повіді досягають спеціальними уповільненнями — ретар- даціями та повторенням близьких мотивів, епізодів.

За змістом і проблематикою українські думи поділя­ ють на цикли:

1) думи про боротьбу українського народу з турець­ ко-татарськими загарбниками у XV—XVII ст. У них ідеться про страхіття турецько-татарського рабства («Плач невольників»), втечу з полону («Втеча трьох братів із города Озова...»), врятування невільників («Маруся Богуславка»), смерть козака («Смерть козака- бандуриста»), уславлення перемоги козацтва над поне­ волювачами («Самійло Кішка»);

2) думи про визвольну війну проти польсько-шля­ хетського поневолення у XVII ст. У них відображено передумови початку народної війни («Хмельницький та Барабаш»), перемоги українського козацтва («Перемо­ га під Корсунем»), прославляються народні улюбленці — Богдан Хмельницький та його соратники. Основний пафос історичних та героїчних дум — оспівування рат­ них подвигів народу, возвеличення незалежності особи­ стості від будь-яких проявів насильства;

3) побутові думи, які розкривають народну мораль, таврують соціальну несправедливість, неповагу в родин­ них стосунках («Сестра та брат», «Бідна вдова і три сини»). Серед них є й жартівливі («Дума про тещу»).

Найранішою згадкою українських дум в наукових джерелах вважають повідомлення польського хроніста С. Сарницького (XVI ст.), першим записом — текст думи «Козак нетяга» (XVI ст.) в рукописному збірнику Кондрацького (1684). Українські думи привертали увагу багатьох учених. У XIX ст. їх збирали, видавали, досліджували М. Цертелєв, М. Костомаров, І. Франко, І. Срезневський, М. Сумцов, Ф. Колесса, М. Лисенко; у XX ст. — Д. Ревуцький, К. Грушевська, М. Грінченко, М. Рильський, Б. Кирдан, Софія Грица та ін. Долучали­ ся до цієї справи і зарубіжні дослідники. 106 Українська народна усна словесність

За твердженням Ф. Колесси й А. Іваницького, індо­ європейські народи творили героїчні пісні в героїчні часи своєї історії на основі текстів поховальних пісень трагедійного змісту. На відміну від побутових плачів виконували їх найталановитіші і найобдарованіші чоло- віки-кобзарі. З часом кобзарі ставали «хранителями генетичної пам’яті й народної моралі, будителями совісті, піснетворцями-відучими — провідниками знан­ ня, яке відкривало людям шлях до істини» (О. Шокало).

Зв’язок народних дум з художньою літературою бага­ тогранний. Унікальними імпровізаціями народних тво­ рів є поеми «Гамалія», «Невольник», «Сліпий» Т. Шев­ ченка. Окремі мотиви і сюжети дум наявні у творчості П. Куліша, Ю. Федьковича, П. Тичини, А. Малишка, Є. Маланюка, М. Стельмаха, І. Драча, Ліни Костенко.

На основі найвідоміших дум українські композито­ ри створили чудові опери («Тарас Бульба» М. Лисенка, «Облога Дубно» П. Сокальського, «Роксолана» Д. Сі- чинського, «Фесько Андибер» В. Золотарьова, «Дума чорноморська» Б. Яновського).

Українські живописці також зверталися до героїч­ ного епосу, зокрема І. Рєпін, Т. Шевченко, Л. Жемчуж- ников, С. Васильківський, О. Сластіон, А. Манастирсь- кий, П. Мартинович. Зміст дум про турецьку неволю ілюструє картина на склі «Визволення невільників» сучасного непрофесійного майстра І. Сколоздри