Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

пр5 з унт.Календарно-обрядова творчість зимового циклу

.docx
Скачиваний:
29
Добавлен:
12.04.2018
Размер:
28.36 Кб
Скачать

Практичне заняття №5 з УНТ

Календарно-обрядова творчість зимового циклу

1. Річна циклічність та ритуально-міфологічна основа виникнення жанрів календарно-обрядової творчості. Поділ на цикли.

2.Жанри зимового циклу календарної обрядовості та їх зв’язок із відповідними святами та ритуальними дійствами

3.Жанрові особливості та поетика українських народних колядок та щедрівок. Посівальні пісні.

4.Вертепна драма, її зв’язок з церковною традицією.

2,3,4.Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості

Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли природному їх поєднанню з мелодією. Відповідно до призначення чи зв´язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

Колядки. Колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. Оскільки колядка як жанр пройшла довгий період становлення і побутування, то на її тематичну структуру, поетику наклали відбиток різні історичні епохи та світоглядні системи. За цей час вона значно видозмінилась від ритмічно-речитативних замовлянь до пісень сюжетного характеру. Традиційно композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді.

Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із Танцями та співами обходили усі двори. Серед них був провідник чи счинальник, який відігравав головну роль і виконував основну частину творів; скарбник чи міхоноша, який збирав дари, решта людей підтримували дію своїм співом.

Класифікація колядок. Колядки, що дійшли до нас, є різнорідними за своєю тематикою та відбитим у них світоглядом. Ф. Колесса, подаючи класифікацію колядок, виділяє 5 груп:

1) з хліборобськими мотивами;

2) з воєнними мотивами;

3) з фантастичним чи казковим підкладом;

4) любовного змісту;

5) з біблійним підкладом.

С Килимник, подаючи класифікацію коляд-щедрівок, виділяє в ній 10 груп:

1) філософічні (про походження світу);

2) світоглядовомітологічні, хвальні (в яких відбилась віра у надприродні сили, міфологія та віра у ці сили);

3) лицарсько-дружинні (період племінного життя);

4) історичні (дружинно-князівська рання доба, в яких відображається тема походів та чеснот князів);

5) пізньої княжої доби;

6) початків християнства;

7) періоду двовір´я;

8) апокрифічні;

9) біблійні;

10) релігійно-національні: господарські та з політичним забарвленням.

У міфологічно-культових колядках, що є найархаїчнішими, відбились давні погляди праукраїнців, збереглися елементи давніх міфів та культів. До цієї групи належать колядки про створення світу, у яких поєднані елементи анімізму, тотемізму, фетишизму з образами колишніх вірувань — сонця, місяця, зірок, птахів, світового дерева, води, землі.

За давнім звичаєм замовлянь у колядках зверталися до сил природи, вірячи у магію слова, відповідали від імені сонця, місяця, дощу, землі, тому часом вони набувають діалогічної форми. Своєю тематикою та образністю вони перегукуються з подібними пісенними творами інших народів. До міфологічно-культових колядок зараховуємо й ті, у яких знаходимо величання язичницьких божеств. У творах такого типу частим є рефрен «Ой Коляда, Коляда» чи «Ой Даждьбоже», або звертання до інших божеств чи тварин-тотемів: «Ой Див, Див та Ладо, та повідай, козле, правду». Поодинокі уривки таких древніх коляд, що дійшли до нас, є свідченнями їх зв´язку з магією та ворожіннями, які вони супроводжували.

Родинно-господарські колядки походять від культово-міфологічних і є витвором пізнішого періоду. Про їхні витоки свідчать образи небесних світил, сил природи, язичницьких божеств. Але тут вони не просто звеличуються, а покликані для того, щоб принести користь у господарстві. Тому з´являється мотив гостювання сонця, місяця, зорі, дощу в домі окремої родини, якій співається колядка.

Серед родинно-господарських коляд значну частину становлять коляди — побажання здоров´я, успіху та процвітання родині, удачі на полі, на городі, у різних видах праці, багатого приплоду худоби. Тут збережене звертання до божеств та сил природи, які цей добробут повинні забезпечити.

Серед родинно-господарських коляд існують спеціальні твори, звернені до вдови (рідше удівця), які можуть набувати різного характеру залежно від віку особи, якій вони виконуються. Про давній період їх творення свідчать образи тотемних тварин-помічників, яких бідна вдова кличе на допомогу в господарстві.

У родинно-господарських колядках, на відміну від попередніх груп, центральними є образи членів родини. Часто вони змальовуються як небесні світила, порівнюються з ними: господар — красне сонце, господиня — ясний місяць, діти — дрібні зірки. Якщо коляда звернена до молодого подружжя, у ній є побажання плодючості на полі та у родині.

Вітаючи господарів дому, у колядах цього циклу оспівується лад у сім´ї та господарстві, хваляться двір, подвір´я, хата, клуня, піч, обори, комори, кошари (усі ці елементи відігравали певну роль у давніх уявленнях, мали своє магічне значення); а також — воли, коні, корови, вівці, кури, бджоли, ідеалізується праця людей. Господаря славили за багатство та заможність.

Величальними рисами окреслюється образ хорошої господині у звернених до неї колядках. У них звеличується її краса, працелюбність, щедрість, любов до чоловіка та дітей, лагідна вдача.

У дівочих колядках оспівується краса господаревої дочки: «Красива, ясна у лузі калина, Та ще красивіша у батька дочка...» Дівчина стає доброю, роботящою, веселою. В її образі втілюються найкращі людські риси. Тому майже у всіх колядках, які призначені для дівчини складовим елементом є обіцянки винагороди за її працю, добри характер. Колядники закликають сили природи наділити господареву дочку красою, багатством, щасливою долею, часто обіцяють їй дорогі дарунки — золотий перстень, люстерко, стрічки, хустину та ін., кожен з яких має своє символічне значення.

Особливого звучання набувають колядки, які співаються дівчині на виданні. її образ тут сягає найвищого рівня поетизації. У цих пісенних творах, окрім дарунків, колядники бажають дівчині здійснення її заповітних мрій, провіщають сподіваних гостей-сватів.

Серед величальних колядок є й такі, які призначаються для парубка — господаревого сина. У них оспівується його краса, відвага, мужність, розсудливість. Залежно від часу творення та особливостей території, на якій виникали колядки, у них були побажання успіхів на полюванні, у праці на полі чи в певному ремеслі, у родинному житті. Були й спеціальні колядки, що виконувались для дорослого парубка з побажаннями щасливого одруження. У них зустрічаються заклики збиратись у дорогу, щоб знайти для себе дружину, прохання сил природи охороняти його на шляху від усякого лиха та нещастя.

Згодом величальні коляди, звернені до юнацтва, набувають нового звучання. У них особлива увага приділяється детальним описам дорогого одягу, зброї, кінської упряжі. Це є свідченням їх пізнішого творення — часу виникнення та поширення чоловічих військових громад. Такі твори об´єднуються в групу лицарсько-дружинних коляд. Найхарактернішими для цього циклу є твори про сімсот молодців: про їх женихання з дівчатами, наймання у військо, походи по Дунаю, привольне життя молоді, що не підкорялась нікому, а жила за власними правилами.

Одним з найпоширеніших серед них є мотив випроводжання молодця з дружинним братством на здобуття собі нареченої.

Як відомо, у той період «умикання» (викрадення) дівчини було звичним явищем. До того ж лицарська громада, що жила у лісі у спеціально збудованих хоромах, могла захопити дівчину, яка приходила до лісу по ягоди, гриби чи горіхи. З іншого боку, дівчина, з якої знущалась мачуха, або сирота могли за власним бажанням вирушати в ліс, щоб залишитись жити з лицарським братством, де вона ставала так званою сестрицею — спільною дружиною лицарської громади. Згодом з лицарсько-дружинних колядок цей мотив переходить у казки, близькі за тематикою.

Мотив викрадення дівчини семистами молодцями зустрічається також у колядах, в яких лицарі наймаються на роботу або зустрічаються з паном господарем. За його послугу вони обіцяють викрадену дівчину як викуп.

У княжих колядках оспівується та ідеалізується краса героя, його багаті шати, гаптовані дорогоцінним камінням, золотом та сріблом, зброя, звеличується його героїзм та відвага. Князь у цих творах часто постає переможцем у битвах з дикими звірами. Він перемагає чорного тура, дикого вепра, оленя із сімдесятьма рогами, люту змію. Його супротивники постають як міфічні істоти із золотими чи срібними рогами (іклами, копитами), з незвичайними можливостями, або володарями скарбів, вони розмовляють з героєм людською мовою. Нерідко, бачачи свою близьку поразку, вони пропонують князеві за дароване їм життя свої послуги та допомогу «дістати славну панну».

У деяких колядках птахи, в яких цілиться лицар, виявляються рідними героя: сокіл — батьком чи матір´ю, голубка — милою

Значна кількість колядок княжого періоду має спільні елементи із билинами та чарівними казками. За тематикою це картини походів та перемог головного героя у битвах із ворогами, у виконанні незвичайних завдань, у завоюванні чи викраденні нареченої. Виконуючи дані йому доручення, князь повинен пройти цілий ряд випробувань, побороти різні стихії (вогонь, воду, вітер, мороз і т. ін., що часто помагають йому). Наприклад, він мусить на вечерю своєму господареві зловити в Дунаї незвичайну Виз-рибу:

Далеко видить, в Дунай ся дивить Виз-рибу видить і з нее говорить: Ои визе, визе, припливи ближе, Най я тя зловлю свойому пану.

Незвичайна риба набуває сакрально-магічного значення, оскільки, як обов´язкова страва, повинна стати жертовною їжею на свята. В інших випадках князь ловить дивну рибу, з кістки якої робить незвичайну стрілу, та сокола, пір´ям якого цю стрілу оздоблює. У таких колядках ще зберігаються образи язичницьких божеств, зокрема Дажбога..

Колядки княжого періоду органічно пов´язані з розвитком весільного обряду. Тому згодом образи князя та його дружини входять у обряд весілля: наречений — князь, наречена — княгиня, друзі нареченого — дружина (дружби, дружки), гостина — княжий бенкет. Таким чином ритуал весілля стає інсценізацією життя княжого двору. Тому весільні обрядові пісні часто перегукуються із колядками цієї групи. Таким, зокрема, є мотив викупу для молодця, якому виводять сідланих коней, дорогої зброї, красивої панни.

Наступну тематичну групу колядок можна окреслити як історично-героїчні. Це — твори, які зафіксували окремі історичні факти та імена своєї епохи — періоду пізньої княжої доби. Центральним образом цих коляд є головний герой, який, як правило, називається по імені.

У них часто знаходимо вказівки на конкретні території, міста чи поселення. Згодом у цих колядках поряд із звеличенням окремих князів та їх героїчних походів з´являються описи конкретних історичних подій — нападів степових кочівників, печенігів, половців, турецько-татарських завойовників. Оспівуються переможні походи на ворога. Ці коляди створювались та виконувались у ту історичну добу, коли всі українські землі були напоготові відбивати часті напади, їх метою було не лише звеличувати господаря, його синів та родину, а й заклякати до подальшої боротьби з ворогами. У цих творах змальовано відвагу та доблесть князя і дружини (пана і його слуг), переможне повернення героїв із походів, оспівано полеглих воїнів — оборонців рідного краю

Часто твори цього типу поєднують нову образність зі старою символікою та поетикою.

В історично-героїчних колядах поряд з образами відважних воїнів зустрічаються й жіночі образи, які теж звеличуються й опоетизовуються. Це — мати, яка виряджає сина у військо захищати рідний край від нападників, сестра-сестриця, що «вийшла — зброю винесла, хусточку дала — збоку прип´яла...».

Найновішою групою цих колядок є твори періоду визвольних змагань та важкої долі України у час її поневолення. У них з´являються мотиви визволення рідного краю з ярма, заклики до незалежності. Але є й окремі твори, у які вкраплюються мотиви доль окремих людей.

Історично-героїчні коляди тематикою, мотивами, образністю та поетикою співвідносяться з героїчним пісенним епосом — думами, історичними піснями, баладами, які формувались або на їх основі, вбираючи вказані елементи, або паралельно з ними, під впливом тих самих історичних умов та факторів.

Апокрифічні та біблійні коляди (подекуди їх називали христо-санки) теж пов´язані з історичним минулим давньоукраїнських земель, зокрема із приходом на ці території та прийняттям християнства. Будучи творами язичницькими, колядки дуже повільно засвоювали біблійно-християнські елементи, які упродовж довгого часу вкраплювались у давні тексти. Згодом назви язичницьких божеств та інших реалій стали підмінятись християнськими.

Із утвердженням християнства церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалась викорінити язичницькі свята календарної обрядовості, тому християни вирішили на противагу язичницьким оргіям святкувати християнські урочистості у ті самі дні. Зимовий цикл став величанням народження Ісуса Христа. Тому з часом коляди поповнилися апокрифічними мотивами про Христа, Діву Марію, Петра та Павла. Оскільки досить довгий час після прийняття християнства на наших землях Біблія була малодоступна простим неписьменним людям, то народ складав твори, у яких відображав своє бачення біблійних образів та мотивів, що нерідко зберігало язичницькі уявлення і не співвідносилось із текстами Святого Письма, а то й повністю суперечило їм.

У середовищі освічених людей, які знали біблійні тексти, зароджуються та поширюються біблійні коляди. В окресленні цього жанрового різновиду відображається значна зміна у ставленні до вказаних творів усної народної творчості зимового циклу. їх призначення вже не звеличення об´єктів ідольських культів чи супровід ритуально-магічних маскарадів, а звеличення народження Ісуса Христа, оспівування подій, пов´язаних із цим; — а також — супровід вертепної драми.

Незважаючи на християнсько-біблійну спрямованість, коляди даної групи (як і інші обряди, пов´язані із зимовими святами) зберігають подекуди елементи древніх вірувань. До групи біблійних коляд належить значна кількість церковних духовних пісень. Це — поетичні твори, які увійшли в народний побут із репертуару християнських общин, тому їх тематика та поетика значно відрізняються від коляд, створених безпосередньо у простонародному середовищі. Вони позбавлені язичницьких елементів, а також сталих художньо-поетичних засобів та прийомів. За тематикою ці твори є суто біблійними, з окремими вкрапленнями апокрифічних мотивів чи образів.

Деякі з коляд можна назвати величальними: у них звеличується Господнє Ім´я, Ісус Христос, який прийшов у світ як звичайна людина, щоб благословити людство; говориться про славу, яку співають Божому Синові ангели та херувими на небесах. Але зустрічаються й сумні мотиви, оскільки в цих творах вже згадується про нелегку долю Христа, про те, що Він прийшов у світ, щоб померти мученицькою смертю за гріхи людства:

Щедрівки. Дуже поширеним жанром календарно-обрядової лірики зимового циклу є щедрівки. Ряд дослідників усної народної творчості (в тому числі М. Грушевський, Ф. Колесса, С Килимник) не виділяють щедрівку як окремий жанр, об´єднуючи її з колядкою. Це зумовлено тим, що у процесі довгого історичного розвитку колядки та щедрівки виконувались поряд як частина супроводу зимових обрядів. Втрачаючи первісне язичницьке значення, набуваючи нового християнського звучання, вони втратили диференційні ознаки.

Але, вивчаючи міфологічну основу виникнення обох жанрів, окремі з цих елементів можна відтворити, що дає змогу провести межу між ними, виявити певні особливості щедрівки, виділити її як окремий жанр.

На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов´язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов´язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце у культовій системі праслов´ян, які, спостерігши його зв´язок із водою, вбачали його неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Звідси і походить назва творів, які виконувались у цей час — щедрівки.

Щедрий вечір для наших предків теж був сакрально-містичною містерією, що часто називалась Маланкою.

Часто оспівується шлюб Маланки й Василя (води з місяцем), який святкувався в такий день.

Після звеличення Маланки, яке відбувалось у кожному дворі, звеличувались члени родини — господар, господиня, їхні дорослі чи малі діти. При цьому виконувались окремі щедрівки для кожного. Ними звеличували працю, зичили добробуту всій сім´ї. Серед величальних щедрівок можна виділити такі ж тематичні групи, як і серед колядок.

У народних творах, приурочених до святкування Щедрого вечора, часто зустрічається образ пирогів, які вважалися жертовною стравою цього свята, що символізувала новонароджений місяць. Вони були обов´язковим викупом для персонажів драматизованого дійства,

Важливою особливістю щедрівок є те, що вони, навіть значно видозмінившись і втративши драматичне начало, як правило, виконуються тільки дівчатами чи жінками, рідше — дітьми, і майже ніколи — чоловіками. У цьому виявляються не тільки елементи матріархально устрою, а й наголос на жіночому началі цього свята. Свято наступного дня розпочиналось із самого ранку (чи ще зночі) магічно-символічним ритуалом посівання дворів чи осель, який здійснювався виключно чоловіками або хлопцями. Важливим драматизованим дійством вночі чи раннього ранку після Щедрого вечора був обряд «першої борозни», яку проорювали плугом на кожному подвір´ї, і цим заворожували майбутній посів.

Як жанр усної народної творчості посівальні пісні виявились довгоживучими у народі. Як і колядки та щедрівки, вони теж значно видозмінились під впливом християнства. Увібравши його елементи, ці твори пізнішого періоду поєднали в собі мотиви обох релігійних світоглядів, але зберегли акценти на язичницькому.

Обов´язковою ознакою цього жанру є оспівування чи зображення сівби, мотив якої супроводжував магічно-символічне «засівання» двора, хати, членів родини і т. ін.

Подекуди на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень — творів, які виконувались на свято Водохреща — святкування переходу сонця в сузір´я Водолія — день богині води Дани чи божества сонця Ярдана. За співзвучністю назв та під впливом християнства це свято отримало назву Йордану. Давньослов´янські язичницькі племена святкували цей день поблизу водоймищ особливими магічними ритуалами, метою яких було звеличити божества та духи води, задобрити їх, накликати їхню прихильність та допомогу.

За старим звичаєм водохресні дійства (як і всі інші язичницькі святкування) проводились вночі до сходу сонця, де важливого значення набував місяць. Перед сходом сонця набиралась і так звана «непочата вода», якою кропились оселі та господарство. Цей обряд нагадує ритуальне посівання і несе те ж символічно-змістове навантаження: родючість і процвітання.

Церква, яка на слов´янських та інших європейських землях пішла на компроміс із давніми віруваннями, перейняла ряд язичницьких ритуалів та обрядових дій, закріпивши їх церковним каноном.

Щодо сучасного розвитку народнопісенних жанрів зимового циклу варто відзначити той факт, що, як усі жанри, які втратили своє магічно-міфологічне підґрунтя і позбулись ореолу сакральності, колядки, щедрівки та посівальні пісні також часто набувають гумористичних ноток.

Але ця тенденція не поширюється на пісенні твори християнсько-біблійного змісту, які не втрачають свого духовного значення

Вертепна драма зародилась у другій половині 17 ст. у середовищі студентів-спудеїв Києво-Могилянського колеґіуму (згодом академії)- Зокрема М. Маркевич вважає, що її походження можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600—1620 pp.; україно-польський етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп на Україні виник і поширився у 1591—1639 pp. Існує значна кількість документів початку 17 ст. із записами стосовно українського вертепу (як видатків на декорації тощо). Це дає підставу твердити, то вже на початку 17 ст. звичай вертепної драми був загально відомий по всій Україні (хоча найдавніші записи текстів вертепної драли, Щ° дійшли до нас, відносяться лише до другої половини 18 ст.). В народі вона носила назву Вертеп (подекуди — Трон, Райок тощо). Спершу її основними темами, мотивами та образами були виключно християнсько-біблійні; сюжетна основа — повністю запозичена з євангельських оповідей про народження Христа, Його вітання пастухами, які від ангелів почули цю хорошу новину, принесення дарів Святій Дитині трьома царями із далеких земель та переслідування Ісуса жорстоким царем Іродом; знищення Іродом дітей з метою вбити новонародженого Ісуса — Царя світу та плач Рахілі за вбитими немовлятами. Вертепна драма виконувалася студентами, які ходили від оселі до оселі, і мала на меті звеличити народження Спасителя, а також — поширювати християнське вчення та віру серед простого народу, для якого були недоступними або малодоступними книги Святого Письма. Головними образами тут були новонароджений Ісус, його Мати Марія, Йосип, пастухи, ангели, Ірод, його воїни, та інші. Тому І. Франко чітко розмежовує народний язичницько-світський театр скоморохів та вертеп, джерела їх походження, вважаючи, що вони «не мали нічого спільного».

Дія у цих театральних творах супроводжувалась виконанням біблійних колядок чи духовних пісень. Часто біблійна вистава була лише частиною вертепного дійства, другою частиною якого були театральні сценки на світську тематику із відтворенням елементів Життя простих людей. Ці епізоди із народного життя, які, як правило, носили гумористично-сатиричний характер, стали основою виникнення та поширення народної драми, у якій розігрувалися суспільно-побутові теми, імітувалися сценки селянського чи козацького побуту, процеси праці, у жартівливому тоні розповідалось про дотепні випадки з життя. Головними персонажами цих народних комедій були селянин, мірошник, корчмар, циган, козак, дід та баба тощо. Згодом театральна традиція була підхоплена у народному середовищі. Перенісшись на ґрунт народних драматичних дійств, вертепна Драма значно видозмінилась, поєднавши у собі елементи студентської біблійної та простонародної вистав, а подекуди — й вкраплення із Фдницьких містерій (образи кози, смерті, нечистої сили, духів та ін.).

Вертепна драма побутувала в різних формах. Поряд із «живим вертепом», де всі ролі виконували перевдягнені люди, існував «ляльковий вертеп», в якому ролі персонажів «виконували» ляльки, у народному середовищі Вертеп мав назву «шопка». Шопкою називали виготовлену малу сцену із замкнутим простором у формі хатинки (вона часто ділилась на менші яруси, що давало змогу одночасно відтворювати дію, яка відбувалась у різних місцях). Цей простір міг ділитись на небо, землю та підземелля, або на Бет леєм, де народився Ісус, та палац царя Ірода. На такій сцені розігрувалось лялькове дійство, а після його завершення ляльки складались у шопку, яка водночас служила зручною скринькою для їх перевезення. Як зазначає І. Франко, «донедавна ще держалася в науці думка, що лялькова драма була наслідуванням, копією, найчастіше пародією дійсної драми з живими акторами. Зібрані і розсліджені в новіших часах факти показали повну незалежність лялькового театру від живого і далеко більшу давність лялькового»109. Нерідко сцени вертепної драми супроводжувались колядками або церковно-християнськими піснями. Значна частина з них (зокрема з мотивами плачів Рахілі за дітьми) перегукується із похоронними голосіннями.

Отже, розглядати календарно-обрядову творчість зимового циклу потрібно лише у нерозривній єдності слова та дії з урахуванням її міфологічної основи, символічно-магічного значення та пізніших нашарувань, які увійшли в усі жанри усної народної творчості.