34.Українські народні балади: жанрова своєрідність, класифікація, поетика, символіка. Тематичний аналіз основних баладних сюжетів.

Справжньою окрасою української народної пісенної творчості є балади. Так називали середньовічні танцю­ вальні пантоміми, супроводжувані піснями. Від своїх початків (XII—XIII ст.) балада зазнала суттєвих змін. В Італії, зокрема в доробку Данте Аліг’єрі, під впливом канцони (італ. canzone — пісня) — ліричного вірша осо­ бливої форми, поширеного в італійській і провансальсь­ кій поезії Середньовіччя та Відродження, вона втратила свій таночний рефрен. У французькій поезії XIV ст. балада набула канонічних ознак: постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов’язковий 138 Українська народна усна словесність рефрен і звертання до особи. Так словесний матеріал разом з мелодією відокремився від танцю, і балада стала одним з видів народних пісень.

Балада (лат. ballare — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історино-героїчного чи соціально-побутового змі­ сту з драматично напруженим сюжетом, у якому наявні елементи надзвичайного.

Вона належить до поліфункціональних жанрів, її виконували в різних ситуаціях: під час косовиці, жнив, випасання худоби, біля прядки, на вечорницях. Це зумовило органічний зв’язок балади з різними жанрами обрядової та необрядової пісенності (веснянками, жнив­ ними, весільними, історичними піснями, думами тощо). У балади небагато персонажів, розгорнутий сюжет з драматичними колізіями, трагічне розв’язання кон­ флікту, похмурий колорит і ліризм. Щоправда, трагізм і мінорний настрій є ознаками далеко не всіх балад. Деякі з них сповнені оптимістичних емоцій.

Ідейно-тематичним змістом, образами-персонажа- ми, віршовою формою, зображувально-виражальними засобами українські народні балади близькі до бала­ дних пісень інших слов’янських народів. Однак багато з них мають яскраво виражені національні теми і сюжети: боротьба українського народу з турецько-та­ тарськими загарбниками, козацькі війни, типові для України промисли — чумацтво та бурлацтво. Націо­ нальним ядром українського баладного репертуару спра­ ведливо вважають такі твори, як «Тройзілля», «Смерть козака на полі бою», «Лимерівна», «Смерть чумака в дорозі».

У розмаїтті українських балад виокремлюють такі тематичні групи:

1) міфологічні балади («Дочка-пташка», «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси... », «Мати сина проклинала, на пустиню виганяла...»);

2) сімейно-побутові балади («Лимерівна», «Ой не ходи, Грицю...», «Ой в полі береза»);

3) історичні балади («Ой, був в Січі старий козак...», «Що сі в полі забіліло...», «Іван і Мар’яна»);

4) соціально-побутові балади («Тройзілля», «Смерть чумака в дорозі», «Сироти на могилі матері»).

Балади привертали увагу не тільки дослідників народної творчості, а й письменників. Баладні сюжети Епічні пісні 139 стали основою казки-повісті «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» Марка Вовчка, драматичної дилогії «Лимерівна» Панаса Мирного, драм «Сава Чалий» М. Костомарова, «Бондарівна», «Сава Чалий» І. Кар- пенка-Карого та «Вкрадене щастя» І. Франка. Найпо- пулярнішим був сюжет балади «Ой не ходи, Грицю...», за мотивами якої написано п’єсу «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, драми «Чари» К. То­ полі, «Чураївна» В. Самійленка, «Маруся Чурай» І. Микитенка, повість «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко.