6.Становлення в Україні історичної школи фольклористики. Основні її представники. Фольклористична діяльність м. Грушевського, і. Франка, в. Гнатюка.

Історична школа у фольклористиці — один із ступенів розвитку теоретичної думки у європейській фольклористиці. Представники І.ш.у ф. основну увагу зосереджували на історичному аспекті фольклору (де і коли виник твір, які історичні події вплинули на його зміст тощо), розвивали історичну географію усної народної творчості, здійснювали масштабні експедиції, видали цінні збірники й антології фольклору. Історичному героїчному епосу надавали особливої уваги, прагнули порівнювати відповідність його змісту з реальними історичними подіями. Менше уваги приділяли естетичному аспектові аналізу фольклору, специфіці його творчої лабораторії — фольклоризації документального в його змісті, що спричинило появу розбіжностей між змістом твору і реальними фактами, які правили за імпульс його народження.

7. Система жанрів української народної творчості.

Традиційно виділяють чотири фольклорні роди:

Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать:

• загадки

• прислів’я та приказки

• анекдоти

• історичні пісні

• балади

• казки

• легенди

• перекази

• байки

• притчі

• народні казки

Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв.

• Трудові пісні

• Календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жнива- рcькі пісні, колядки, щедрівки

• Родинно-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння

• Соціально-побутові пісні — козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські), стрілецькі пісні

Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів.

Народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики.

• Балади

• думи

8.Магія та міфологія праслов’ян. Тотемізм, анімізм, фетишизм.

Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню.

Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця - дух літньої полуденної спеки, крикси - духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.

Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства.

Фольклор виник у системі найдавніших народних уявлень та вірувань, що складалися з елементів анімізму, тотемізму та фетишизму.

Анімізм— віра у наявність душі чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу. Анімізм полягає в ототожненні живої природи з неживою.

Тотемізм — сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв´язок між людьми (племенем, общиною, родом) та окремими видами рослин, птахів і звірів. У межах цих поглядів окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені (кожне з яких мало свого тотемного предка, який міг вважатись водночас охоронцем та оберегом людей цього племені).

Фетишизм — система уявлень про надприродні властивості предметів і речей та поклоніння їм. Він ґрунтується на системі прадавніх уявлень. Древні люди не розмежовували світу матеріального і нематеріального, людини та природи, дії та предметів.