35. Українська народна необрядова лірика: специфіка, класифікація.

Генетично споріднені з обрядовими родинно-побуто­ ві пісні, у яких яскраво відображено морально-етичні постулати українців. Ці пісні дуже давні: в них можна відшукати міфологічні та магічні елементи, нашару­ вання різних історичних епох.

Родинно-побутові пісні — вид народних творів, які передають почуття, переживання, найпотаємніші бажання людини, пов'язані з її особистим і родинним життям.

«Пісня — щоденник малоросіянина, до якого він заносить усе, що думає, почуває, робить», — писав О. Бодянський. Не випадково за чисельністю родинно- побутові пісні переважають усі інші, адже їхній непов­ торний художній світ увібрав у себе найрізноманітніші явища українського побуту, взаємини в родині, щирі почуття і переживання. Одні з них сповнені сумом і тугою, інші — бадьорим настроєм і дотепним жартом. Багатовікові розвиток і побутування родинно-побутової пісні зумовлюють її нинішню популярність, особливо це стосується творів про кохання. Ця група родинно-по- бутової лірики закріпила за українцями репутацію най- співучішого народу.

До родинно-побутових належать пісні про родин­ не, особисте життя (кохання, жіночу долю, сиріт­ ство, гумористичні, сатиричні). Деякі фольклористи до цієї групи зараховують і колискові, хоча останнім часом їх прийнято розглядати в масиві дитячого фольклору.

Родинно-побутова пісня має досконалу художню форму і характерний комплекс ознак. У ліричних піс­ нях, де в центрі уваги перебувають внутрішні пережи­ вання і роздуми героїв, переважають зачини у формі психологічного паралелізму, почуття персонажів про­ ступають у численних діалогах і пестливій лексиці, зов­ нішній світ презентують лаконічні традиційні формули («по садочку ходжу», «ой на горі на високій», «ой у полі криниченька» тощо). Серед найпоширеніших симво­ лів — образи долі (поля, степу, шляху) та віку людини (весни, дерева роду, зелені, квітучого саду). Притаман­ ний їм композиційний принцип послідовності (природ- но-подійна послідовність, асоціативний «ланцюговий зв’язок», однорядне нанизування і ступенювання об’єк­ тів і дій).

У цих піснях переважно дворядкова або чотириряд­ кова строфа з повтором другого чи третього та четверто­ го речень. їх виконують сольно або гуртом.

36.Казкова проза. Жанрові особливості казок та їх класифікація. Історія збирання та дослідження народних казок.

З раннього дитинства до глибокої старості людина захоплюється казкою та у найпотаємніших куточках своєї душі щиро вірить у фантастичні дива, які через товщу віків несуть у світ добро й милосердя.

Казка — давній за походженням і популярний у народі епічний жанр фольклору; переважно прозове оповідання з усталеною композицією про вигадані та фантастичні пригоди героїв.

Термін «казка» походить від слова «казати», оскіль­ ки цей твір розказують. Казка була постійним супутни­ ком людини, зберегла яскравий спогад про минуле люд­ ства, погляди предків на світ, природу тощо. Вона має усталену поетику (композицію, образність, ритміку), охоплює багато динамічно змінюваних подій. Часто в казках відбувається стрімкий перехід від зневіри до надії, від суму — до радості, почуття страху поступаєть­ ся тріумфальним емоціям. У цих творах завжди чітко визначено початок і кінець оповіді. Казковий зачин динамічний: «У якомусь-то царстві, в якомусь государстві...» або «Десь-не-десь, у якімсь царстві, жив собі...». За вступом відразу починається виклад подій. Напри­кінці, як правило, приповідки: «Стали жити-поживати та добра наживати...», «Тільки його й бачили...». Своє­ рідну ритміку казки посилює часте вживання притаман­ них усній розмовній мові слів «от», «ото»: «От баба діду і каже...», «От баба й напалась на діда...» та ін.

Використовують у казці і специфічні прийоми упо­ вільнення розповіді, трикратні повтори подій, які ство­ рюють ілюзію неквапливості: Лисичка тричі вмовляє Півника відчинити віконце, герої тричі повинні викона­ ти непосильні завдання тощо. Число «три» — чарівне, я к і «шість», «дев’ять», «дванадцять». За уявленнями, числові символи приховують у собі магічну силу.

Ідея казки завжди виразна, традиційно в ній добро перемагає зло. У казковому тексті широко використову­ ють загадки, прислів’я і приказки. Влучні вислови під­ креслюють окремі риси характеру героя, оцінюють певні явища, події. Загадки найчастіше виконують роль випробувань, які доводиться долати персонажам.

Основні тематичні групи українських народних казок — фантастичні, соціально-побутові, а також казки про тварин. Найдавнішими за походженням є казки про тварин і фантастичні.

Казки про тварин зберегли залишки анімістичного світогляду наших предків, які наділяли живих істот людськими рисами. Тому Лисичка-Сестричка, Вовк- Панібрат, Коза-Дереза, Солом’яний Бичок та інші пер­ сонажі розмовляють, думають, переживають, співають. Пізніше в казках ішлося не лише про тварин, а й про людей, що зумовило типізацію певних персонажів. Так, Лисичка в різних ситуаціях виявляє спритність, вина­ хідливість, часто вражає своєю улесливістю, підступні­ стю, злодійкуватістю. Вовк — обмежений, жорстокий, самовпевнений, зухвалий, жадібний та ненажерливий. Риси людського характеру вгадуються у полохливому Зайці, вайлуватому Ведмеді, працьовитій Мишці та хороброму Півнику. Ці казки закінчуються оптимі­ стично: слабкі завжди перемагають у найскладніших ситуаціях, бо не бояться протистояти грубій силі. У цьому полягає їх виховне значення.

Вигадка у фантастичних казках нерідко поєднана з героїкою. Події, як правило, відбуваються в тридев’я­ тому царстві або чарівному світі серед дивовижних речей та істот (лісове джерело з молодильною водою, чарівний кінь, золоте яйце, люди, які перетворилися на тварин, тощо). Герої цих казок теж незвичайні: добро- творці (Котигорошко, Іван Голик, Кирило Кожум’яка, Чабанець) і злотворці (Ох, Гайгай, Песиголовець, Змій). Ці казки опираються на дійсність, відображають еле­ менти реального побуту, мрії та прагнення людини пі­ знати навколишній світ, перемогти хвороби, старість, навіть смерть. Фантастичні казки оповідають про боротьбу мужніх богатирів з темними силами та загарб­ никами.

Найбільша тематична група — соціально-побутові казки, серед яких розрізняють казки про родинне життя, жартівливі, сатиричні та повчальні. їхніми героями є звичайні люди, найчастіше безіменні, котрі представляють соціальні типи: мужик, пан, солдат, наймит. Увага в казках цієї групи зосереджена на фак­ тах, явищах, подіях, зумовлених соціальними та родинними незгодами, тому вони позбавлені традицій­ них початків, усталених фраз, обов’язкових кінцівок. Основними темами цієї частини казкового епосу є

соціальна несправедливість і соціальне покарання. Соціально-побутові казки поглиблюють знання про минуле українського народу, його одвічні прагнення, прославляють найвищі моральні якості людини: мудрість, працьовитість, скромність, любов до батьків­ ської домівки та рідної землі тощо.

Багато казок з народної скарбниці, що талановито і з геніальною простотою осмислювали життя людини та реалії навколишнього світу, дійшли до сучасності і про­ довжують зачаровувати і захоплювати представників усіх поколінь.

Систематизацію українського казкового фонду розпо­ чав у другій половині XIX ст. І. Рудченко (двотомна праця «Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко», 1869, 1870), подвижництво якого підхопили П. Чу- бинський, М. Драгоманов, I. Франко, В. Гнатюк, М. Гру- шевський та ін. На сучасному етапі поетикою казки зай­ малися О. Бріцина («Українська народна соціально-побу- това казка: Специфіка та функціонування», 1989) і JI. Дунаєвська («Українська народна казка», 1987).