Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді.docx
Скачиваний:
161
Добавлен:
12.04.2018
Размер:
96.53 Кб
Скачать

37.Казки про тварин, особливості їх художньо-образної структури. Розмежування жанрів казки про тварин та байки.

Казки про тварин зберегли залишки анімістичного світогляду наших предків, які наділяли живих істот людськими рисами. Тому Лисичка-Сестричка, Вовк- Панібрат, Коза-Дереза, Солом’яний Бичок та інші пер­ сонажі розмовляють, думають, переживають, співають. Пізніше в казках ішлося не лише про тварин, а й про людей, що зумовило типізацію певних персонажів. Так, Лисичка в різних ситуаціях виявляє спритність, вина­ хідливість, часто вражає своєю улесливістю, підступні­ стю, злодійкуватістю. Вовк — обмежений, жорстокий, самовпевнений, зухвалий, жадібний та ненажерливий. Риси людського характеру вгадуються у полохливому Зайці, вайлуватому Ведмеді, працьовитій Мишці та хороброму Півнику. Ці казки закінчуються оптимі­ стично: слабкі завжди перемагають у найскладніших ситуаціях, бо не бояться протистояти грубій силі. У цьому полягає їх виховне значення.

38.Художньо-образна і композиційна будова чарівних казок. Їх мотиви та образи.

Чарівні казки” – це не тавтологія, а особливий різновид народних казок, у яких якнайкраще збереглися обряди, звичаї та світогляд наших пращурів. Сюжет великої групи таких казок розгортається навколо  героїчної боротьби головного персонажу над злими силами, що гнітять людей, тому такі казки називають також героїчними. Сили зла в таких казках мають понадприродне єство (відьма, злий чарівник, морськийцар, змій, Кощій, тощо), тому, щоб їх подолати, головному герою допомагають не менш чарівні сили добра, або він ще й сам на додатокнаділяється надприродними силами. Такі казки за своїм змістом є епічними, а за походженням – наслідують міфологічні уявлення народу про навколишній світ. Інша група чарівних казок розповідає про чарівне втручання добрих сил у життя знедоленого героя чи героїні . Головна ідея – хороша, добра, чесна людина завжди отримає допомогу, якщо збереже добре серце у будь-яких умовах. Чарівні казки – динамічні, часто вони оповідають про подорож головного героя як різними краями, так і навіть різними світами(„Котигорошко”), герої, вороги й чарівні помічники у них можуть перекидатись на інші істоти або предмети, управляти природними силами. Цікавий сюжет і яскраві герої роблять такі казки найулюбленішим жанром фольклору як серед дітей, так і серед дорослих.

39.Особливості тематики соціально-побутових казок.

Соціально-побутова казка — пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості. Вона виникла в період уже розвинених суспільних відносин, що характеризувалися чітко вираженою ієрархічною розшарованістю народу, ф. Колесса у своїй класифікації називає цей жанровий різновид новелою, вважаючи, що «новела— це оповідання, основане на Побутовому підкладі, ...часом пройняте тенденцією соціальною, рідше національно-політичною або церковно-конфесійною (віросповідною)». Новелами ці казки називав і В. Гнатюк, вважаючи їх відмінними від власне казок: «1) всі казки дуже старинні і поставали в часах на кілька тисяч літ перед Христом; 2) всі казки мандрівні; 3) всі казки пересипані фантастичним елементом і коли б його вилучено з них, вони перестали би бути казками. До новел не можна сих прикмет прикласти».

Продовживши народно-епічну традицію, соціально-побутова казка увібрала елементи інших різновидів — тваринного та героїчного епосу. Та поступово у ній стирається вплив давніх культів. Тотемічні погляди зберігаються лише у формі образів тварин-помічників (як у ряді казок про бідного та багатого брата, де ластівка, змія, бджоли чи ін. тварини допомагають знедоленому в біді, карають злотворця). Анімістичні уявлення втілюються в антропоморфні образи Правди, Кривди, Долі, Недолі, Щастя, Злиднів тощо.

Проте цей жанровий різновид набуває нових характеристик, головною з яких є комізм — гумор, іронія та сарказм. «Те, що у фантастичній казці сприймалося як чудесне, проте цілком суголосне законам чарівного світу, у побутовій стає джерелом сміху через невідповідність законам реального буття».

Особливого значення тут набуває типізація. Кожен персонаж — тип, представник верстви, до якої він належить.

Існує кілька поглядів щодо походження соціально-побутової казки. Одні вважають, що цей жанровий різновид виник на основі чарівної казки, оскільки сюжети ряду чарівних казок пізнього походження будуються на конфлікті між мачухою та пасербицею; є твори, що відображають сімейні чвари та непорозуміння, міжособистісні конфлікти. На думку інших, соціально-побутова казка сформувалась як самостійний жанр, що згодом увібрав фантастичні та чарівні елементи. Але безперечним є тісний зв'язок цих різновидів: «у процесі функціонування і передачі у традиції казкового тексту відбувається постійне варіювання, міжжанрова та внутріжанрова дифузія, в результаті чого виникають нові тексти, що займають проміжне місце між фантастичною та побутовою казкою... При цьому окремі варіанти можуть наближатися до фантастичних, інші — до побутових казок».

Усе-таки між цими жанровими різновидами є значна різниця. Кожна соціально-побутова казка містить менше епізодів, ніж чарівна, у ній сутність образів розкривається у конкретній дії або через діалоги. Окрім того, «від чарівних казок вони відрізняються відсутністю надприродного. У них нема чарівних предметів, духів...» чудесного народження героїв і всього того, що становить основний зміст чарівних казок... Надзвичайне в них зустрічається, але воно наче втиснуто в орбіту звичайного буденного життя і забарвлено комічно... Якщо у чарівній казці про це говориться з жахом, то в новелістичній це просто дивує».

Важливим чинником формування та розвитку соціально-побутових казок стали літературні запозичення. У 13 ст. в народну словесність почали входити теми та сюжети тогочасної літератури не лише слов'янської, а й візантійської, загальноєвропейської, азійської. Пізніше цьому сприяв розвиток ораторської прози та діяльність мандрівних дяків, які через «постійні зв'язки з народними низами сприяли активному засвоєнню ними народної поетичної творчості і трансформації народного гумору через призму шкільної вченості».

Так, у народну українську словесність увійшли не лише біблійні теми та мотиви, а й елементи із «Декамерона» Дж. Боккаччо, історії Мюнхгаузена (чи подібні до них), азійські оповіді про Насредина (чи просто східного хитрого мудреця), що поповнило сюжетний склад тогочасного казкового епосу. Тому деякі дослідники вважають, що більшість творів цього жанру будуються на основі мандрівних сюжетів.

Соціально-побутові казки тематично багаті та різноманітні. Найважливіша їх прикмета — реалізм: «Усі вони зачерпнені з реального побуту і основані на нім у цілості». У них відтворюються різні грані народного життя. Але у порівнянні із чарівною казкою, їх сюжет менш розгалужений, композиція спрощена, оповідь охоплює один-два епізоди. Героями виступають представники різних соціальних груп: селянин, мельник, коваль, шинкар, пан, піп, солдат, генерал, купець; інколи — національностей: москаль, жид, циган, німець, турок та ін. Нерідко головні ролі відводяться жінкам.

Багатство тематики та проблематики соціально-побутових казок зумовлює певні труднощі класифікації. Існує розподіл їх на родинно-побутові та соціально-побутові, але й він умовний, оскільки у багатьох творах, що відносяться до першої групи, наявне соціальне начало.

Л. Дунаєвська виділяє чотири групи соціально-побутових казок:

1)      дидактичні, «в яких відображені уявлення... селянина про його залежність від Долі, Щастя, Злиднів, від якихось надприродних сил»;

2)      сімейно-антагоністичні, «про старшого та молодшого братів, деякі реалістичні казки про пасербицю та бабину дочку»; 3) гумористичні, про дурнів, ледарів, брехунів, п'яниць, шахраїв, витівки солдат та ін.; 4) сатиричні — «казки про боротьбу двох антагоністичних соціальних сил». Такий поділ також не можна вважати остаточним, бо існує багато творів, у яких сімейний конфлікт поєднується з гумором та дидактизмом тощо. Тому часто соціально-побутові казки ділять на тематичні цикли на основі спільності конфлікту чи сюжету, що також об'єднані спільним головним персонажем.