25.Похоронна обрядовість. Голосіння та їх жанрові особливості.

Похорон як етап життя родини — це система ритуально-обрядових дій, що здійснюються у зв´язку зі смертю представника роду та супроводжують його поховання. Ця традиція дуже давня, поховальні дії формувались упродовж багатьох століть, зазнавши впливів різних епох, кожна з яких виявляла своє розуміння смерті. Ця частина родинної обрядовості за походженням є значно давнішою, ніж весілля, тому виявляє сильніші зв´язки із магічною практикою.

Найархаїчніші ритуали, пов´язані зі смертю людини, у праслов´ян як і ряду інших племен на низькому рівні розвиткурозпочинались радиційно оживленням мерця.

У різні епохи обряд поховання здійснювався по-різному: в доісторичну добу покійника спалювали у вогнищі, часто разом із жертвами, якими ставали інші люди — його родичі, тварини (особливо коні), а також із предметами домашнього вжитку, прикрасами і т. ін., які, як вважалось, потрібні у потойбічному світі.

Часто над покійниками насипався високий курган, на якому згодом хоронили нових покійників, і з часом він ставав дуже високим.

Під час похорону на могилі справлялась тризна — язичницький жертовний обід, коли їли коливо — пшеничну чи ячмінну кашу, що вважалась їжею покійників.

Тризна справлялась не лише один раз, а повторювалась — на 9 та 40 день, річницю смерті, а упродовж року — у поминальні свята, пов´язані з культом предків — Різдво, Великдень, Мертвецький Великдень, Русалії, що супроводжувались вшануванням Духів води, землі як перевтілених предків та ритуальним їх годуванням.

Похоронний обряд мав свої особливості та змінювався у залежності від того, кого хоронили. Тут важливого значення набуває вік стать, рід занять, причина смерті тощо.

Жанр усної народної творчості, яким супроводжуються похоронні ритуальні дії, називається голосіннями (чи плачами). Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником період між його смертю та похороном (в час смерті, покладення труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, станнє прощання перед похованням); виконання яких періодично овторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих. них висловлюються індивідуальні переживання, смуток, жаль, роз-ач з приводу смерті людини. Голосіння виконуються речитатиом — у формі протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування і свідчить про їх давнє походження.

Виконавцями голосінь могли бути професійні плакальниці або родичі померлого (як правило, тільки жінки).

За своєю будовою голосіння — жанр найбільш відкритий для імпровізації, що дає широкі можливості виконавцеві долучати до витворюваного тексту нові теми, мотиви, образи з урахуванням різних обставин та ситуацій.

Однією з перших є класифікація М. Грушевського.

Інша класифікація належить Ф. Колессі, який мотиви похоронних голосінь розділяє на дві групи:

1) мотиви, пов´язані з архаїчними віруваннями та культами;

2) мотиви, не пов´язані із давніми міфологічними уявленнями (пізніші за походженням).

26.Специфіка народної необрядової лірики, її відмінності від обрядової творчості.