11.Періодизація українського фольклору. Дохристиянські вірування та культи давніх слов’ян.

Більшість учених визнає доцільним виокремленням двох великих епох в історії українського фольклору:

- доісторичної(міфологічної, дохристиянської) про яку не існує жодних писемних свідчень. Судження про їх особливості грунтуються на результатах досліджень археологічних знахідок, інших предметних свідчень тієї епохи.

- історичної(християнської), найхарактерніша ознака якої – розвиток писемності, що дало змогу письмово зафіксувати значну кількість фольклорних творів і артефактів.

Міфологічна епоха – це час, у який виникли перші явища УНТ, коли первісні уявлення і вірування оформилися у більш окреслену систему культів.

Таким чином, першим періодом, в який зародилися початкові форми фольклору, є палеоліт. У зв’язку з основним видом діяльності тоді склалася рання стадія культу і магія полювання, що в загальному виражались у драматично-танцювальних формах( ритмічні рухи, жести, звуки).

Другий період – мезоліт або кам’яний вік. На цій стадії розвитку суспільства з’явилась перша відносно оформлена система культів тварин, рослин, природних стихій, а також різноманітні форми поклоніння предметам. Тоді ж зародилися первісні ритуали, пов’язані з культовою вогню як необхідної умови ісування людей.

Третій період – протонеоліт. Осілий спосіб життя сприяв вивченню довкілля, спостереження за рухом небесних світил. Це привело до появи астральних культів(поклоніння сонцю, місяцю, зорям), до виникнення перших міфів про природу, людину і світ.

Чертвертим періодом є неоліт чи мідний вік. Основним досягненням цього періоду є будівництво житла із вбудованою в ньому піччю. Цей чинник сприяв значному розширенню фольклорної системи. Поява в домі печі спричинила трансформування культу вогню у культ домашнього вогнища.

В останню стадію неоліту сформувалась так звана трипільська культура(3-2 тис. до н. е.). Основним заняттям трипільців було землеробство. Вирощували ячмінь, просто, пшеницю. Очевидна саме тоді остаточно сформувались календарно-обрядові цикли, тобто ритуальні дійства, пов’язані з працею людей на землі.

З традицією задобрення сил природи та явищами первісної релігії усталюється практика жертвоприношення, в тому числі людських, з метою задобреня божеств.

П’ятий період – епоха бронзи чи бронзовий вік(2 тис. до н.е – 0 ст. до н.е). У цьому періоді трансформується форма похоронного обряду: він відбувався у вигляді поховання в землю з насипанням високого кургану. Із розширенням уявлень про потойбічне життя та душу ускладнюється календарно-обрядова творчість, до якої долучаються річні обрядові свята вшанування померлих на місцях їх поховань. Сама календарна обрядовість доповнюється словесними текстами, що лягли в основу жанрів календарної творчості – колядок, щедрівок, веснянок, купальських, жниварських пісень.

В епоху залізного віку на території праукраїнських земель на основі трипільської культури сформувалась стійка скіфська культура.

Сьомий період – праслов’янський. Праслов’яни теж сповідували язичницьку віру, яка упродовж попередніх століть сформувалась у досить чітку систему поглядів і вірувань. У центрі було поклоніння сонцю, інших світилам, явищам природи і стихіям(вогню, воді, вітру) та їх божественим втіленням – ідолам(Перуну – бог неба і землі, блискавки і грому; Сварогу – прабог, владика світу; Велесу – бог творгівлі, музики, мистецтва, поезії та падземного світу).

Історична епоха

Першим періодом історичної епохи є княжий період, який для розвитку УНТ став переломним. Таким чином поряд із древнім істоичними рукописними документами в цей час твориться, виробляючи певну систему, усний героїчний епос, основними жанрами якого стають билини, легенди, перекази.

Другий період розвитку фольклору історичної епохи припадає на добу козаччини, яка в свою чергу поділяється на 3 етапи(Запорізької Січі, Гетьманщини і Гайдамаччини). Оскільки УНТ породжена самим життям народу, вона моментально і точно реагувала на всі події, що відбуваються в житті народу. Найпоширенішими жанрами стають думи та історичні пісні, у яких відображено всі віхи та події української історії.

Третій – період бездержавності(18-19ст.). Колишні героїчні ноти епосу слабшають, зміст дум та легенд набирає новелістичного характеру, сюжети їх зводяться до відображення різних побутових дуалей, родинних стосунків, які мають багато спільного з ліричними народними піснями і баладами; відображає переважно конфлікти родинного життя. Тому, фольклор того періоду має інший колорит, з побутовими домінантами.

Четвертий період історичної епози – час новітнього розвитку УНТ(20 ст). Стоврюються нові тексти української історичної епосу про подвиги і поразки народних повстанців, борців за незалежність Батьківщини.

У так званий період «застою» найпоширенішим жанром УНТ була лірична пісня та витворений радянською субкультурою жанр політичного анекдоту.

Древні слов'янські вірування були язичницькими і

ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили.

Не менш сильними і грізними були Сварог - бог вогню; Стрибог - бог вітрів, який втілює стріли і війну; Дажбог - бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс - бог сонця (іноді місяця); Симаргл - бог підземного світу, як він здебільшого трактується.

У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) - бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) - богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву,а також Дану – богиню річок …

Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю.

Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита - чотириликого божества. Український філософ М.Попович доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества.

Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т.д., такі місця називалися капищами. Культи божеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов - відомі дуже мало.

Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця - дух літньої полуденної спеки, крикси - духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.

Світогляд східних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь, центр світу ("світове дерево"), вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі - "суду Божому". Правда, доля у східних слов'ян не була, очевидно, такою ж невідворотною, як фатум у древніх греків, але головні події людського життя вважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини.

Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства.