27.Український народний героїчний епос. Класифікація його жанрів(загальна характеристика).

Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.

Били́ни (старини) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билини відображають воєнні й трудові подвиги народу, розкривають його високі моральні якості. Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів

Думи - це самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Тематика дум: героїчна боротьба українського народу проти турецько-татарських загарбникiв; визвольна вiйна проти польсько-шляхетського поневолення i росiйської колонiзацiї, її особливостi.

.

Жанр „Історична пісня» відомий усім слов’янським народам. Це ліро-епічні твори, присвячені певній історичній події чи відомій історичній постаті. Слід зауважити, що це не хроніка подій, не документ, в якому важливу роль відіграють факти; це художній твір тому в ньому можливий творчий домисел. Головна вимога до історичної пісні - правильно відобразити епоху, суть доби, її дух, національну спрямованість (Б. Степанишин). За обсягом історичні пісні менші за думи, але більші, ніж ліричні пісні. Епічний характер виявляється у розповіді про події, які зображуються об’єктивно, але без чіткої фіксації подій, життя історичних персонажів.

28. Билинний епос. Полеміка та погляди щодо його походження. Аналіз циклів билин.

Били́на (стари́ни)— жанр героїчного епосу. Билинні сюжети створені переважно в часи Київської Русі. Здебільшого билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів і своїм сюжетом пов'язані з Києвом та князем Володимиром. Головні центри билинного епосу — Київ, Чернігів, Галич (давній) і Новгород Великий. Билини мають реальну історичну основу, прототипами героїв могли бути реальні історичні особистості, сюжети із життя яких протягом тривалого часу обросли надзвичайними дивними рисами.

Найбільш популярними є билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича та Олексія Поповича. Більшість билин була записана наприкінці 18-19 ст. На півночі Російської імперії, в Україні билинні сюжети збереглися в інших фольклорних жанрах. Зокрема, відомі українські народні казки про Іллю Муромця, думи про Олексія Поповича, пісні про Джурила.

Билини — це народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Олексія Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього, усі билини поділяються на два цикли — київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події).

Билини вплинули на професійну музику, сприяючи розвитку у ній героїко-епічних мотивів. Сюжети та мелодії билин використовували композитори — Антон Аренський, Рейнгольд Глієр, Олександр Гречанінов, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Петро Ніщинський,