Иванов, Колегаев, Касилов - Основи охорони праці на морському транспорті (2003)

q — витрата води одним стовбуром, м3/год; вона залежить від діаметра насадки стовбура (сприску) і приймається рівної 11,5 м3/год при діаметрі 13 мм, 16,5 м3/год — при 16 мм і 20,0 м3/год — при 19 мм.

Основні вимоги правил Регістра до стаціонарних пожежних насосів (без урахування наявних стаціонарних аварійних поже­ жних насосів) викладені в табл. 4.1.

Пожежні крани, шафи для пожежних рукавів і місця пожеж­ них постів фарбуються в червоний колір з написами і маркіру­ ванням про вміст даного поста.

За типом схем магістральних трубопроводів системи водя­ ного пожежегасіння розділяють на к і л ь ц е в і , л і н і й н і й л і н і й н о - к і л ь ц е в і .

Для ліквідації пожеж у машинно-котельних відділеннях і в деяких сховищах застосовується система верхнього і нижнього водорозпилсння (рис. 4.11).

Рис. 4.11. Система зрошення водою у машинному відділенні

Системи водяних зявіс використовуються на суднах для за­ хисту окремих конструкцій, переборок, евакуаційних шляхів, входів і виходів з машинно-котельних відділень.

360

У житлових і службових приміщеннях, а також на постах управління вантажних суден іноді застосовують для гасіння по­ жеж автоматично діючі спринклерні системи. Обов'язкові такі системи для установки на пасажирських суднах, що перевозять 36 пасажирів і більше, і на суднах типу РО-РО (Резолюція А 800(19) до правила 12 розд. И-2 Конвенції SOLAS-74). Принцип дії системи полягає в тому, що при виникненні пожежі в охоронюваному приміщенні автоматично відкриваються отвори в спеціальних насадках, що розприскують воду, — спринклерах.

Спринклери повинні бути стійкими до корозії в умовах впливу морського повітря. У житлових і службових приміщен­ нях спринклери повинні спрацьовувати при температурі від 68 до 79 °С.

Спринклери встановлюються у верхній частині приміщень і розміщуються так, щоб забезпечити подачу води на номінальну поверхню, що обслуговується ними, з середньою інтенсивністю не менше 5 л/(м2*хв.). Основні елементи системи — див. рис. 4.12.

1 — кінгстонний клапан джерела живлення водою; 2 — відцентровий насос; 3 — трубо­ провід; 4 — відсічний клапан; 5 — пневмогідравлічний водонапірний бак, постійно за­ повнений прісною водою; 6 — трубопровід; 7 — магістральні трубопроводи; 8 — спринк­ лери; 9 — сигнальні пристрої; 10 — контроль но-пусковий пристрій

Рис. 4.12. Схема спринклерної установки

Спринклер — це зрошувач, отвір якого закритий легкоплавким замком (рис. 4.13). При підвищенні температури в охоронюваному приміщенні легкоплавка вставка руйнується, клапан під впливом тиску в системі відкривається і вода, проходячи через спринклер, у вигляді душу зрошує приміщення й устаткування, що знаходиться в ньому. Площа палуби, зрошувана одним спринклером, звичайно

361

не перевищує 9 м2 при висоті приміщення близько 2,5 м. Рекомен­ дована відстань між спринклерами не більше 3 м. В залежності від температури повітря в приміщенні спринклерні системи, що засто­ совуються для їхнього захисту, можуть бути водяними і повітря­ ними. В опалювальних приміщеннях застосовується водяна систе­ ма, трубопроводи якої постійно заповнені водою. Повітряна систе­ ма позбавлена небезпеки розморожування, тому що її трубопрово­ ди заповнені водою тільки до контрольно-сигнального пристрою. Трубопроводи, розташовані за цим пристроєм, заповнені стисне­ ним повітрям. При підвищенні температури в приміщенні, коли спринклерні голівки відкриваються, повітря стравлюється з магіст­ ралі, і тиск його різко знижується, контрольно-сигнальний клапан, що реагує на коливання тиску повітря, відкриває доступ води в си­ стему до спринклерів. У системі передбачено незалежний насос, призначений винятково для забезпечення безупинної автоматичної подачі води через спринклери. Насос включається автоматично при падінні тиску в системі до того як постійний запас прісної води у пневмогідравлічному баці буде цілком витрачено.

Рис. 4.13. Спринклерні голівки: а — спринклерна голівка СП2; £ — зовнішній вигляд спринклерної голівки ОВС12; в — дренчер.

Насос і система трубопроводів забезпечують безупинну по­ дачу води у кількості, достатній для одночасного зрошення площі не менше 280 м2 при вищевказаній інтенсивності подачі.

362

Системи парогасіння на сучасних суднах практично не за­ стосовуються. Вони застосовувалися на суднах старої побудови для захисту від пожеж машинно-котельних відділень, вантаж­ них приміщень, димарів котлів, каналів витяжної вентиляції, сховищ палива, масла тощо. Для гасіння пожеж застосовується насичена пара основних чи допоміжних котлів тиском не вище 0,5...0,8 МПа (5...8 кгс/см2).

Принцип роботи системи полягає в зниженні змісту кисню в зоні горіння за рахунок пари та зниженні температури пальних газів за рахунок поглинання тепла краплями води, що випаро­ вуються. Станції парогасіння звичайно розташовуються в МКВ або на спеціальному пожежному посту. Теплова ізоляція паро­ проводів звичайно фарбується під колір приміщення, по якому вони проходять. На ній наноситься відмітне маркірування для гострої пари, що складається з ч е р в о н о г о і к о р и ч н е в о ­ го к і л е ц ь шириною 25 мм кожне, розташованих одне від од­ ного на відстані 50 мм. У зв'язку з тим, що перегріта водяна пара небезпечна для людей і має низку істотних недоліків у порів­ нянні з іншими вогнегасними засобами, застосування її на су­ часних морських суднах як вогнегасного засобу не одержало поширення.

4.8.4. Системи пінного пожежегасіння

Пінне пожежегасіння використовується головним чином для боротьби з пожежами класу В, а за допомогою піни з низькою кра­ тністю (з високим вмістом води) можна гасити пожежі класу А. С и с т е м и п і н о г а с і н н я п р и з н а ч е н і д л я г а с і н н я п о ж е ж у в а н т а ж н и х т а н к а х і т р ю м а х , п а л и в ­ н и х р е з е р в у а р а х , м а ш и н н о - к о т е л ь н и х і н а с о с ­ н и х в і д д і л е н н я х , к о ф е р д а м а х , а т а к о ж у ж и т ­ л о в и х і с л у ж б о в и х п р и м і щ е н н я х . Усі танкери, що перевозять легкозаймисті рідини обладнуються палубними сис­ темами піногасіння.

Принцип дії системи піногасіння ґрунтується на ізоляції осередку пожежі від кисню повітря шаром піни; крім того, піна має охолоджувальний ефект (в основному низькократна піна).

363

Покриваючи палаючі матеріали і предмети рідкою плівкою, піна охолоджує їх і витісняє із заповнюваного нею приміщення про­ дукти горіння і кисень повітря. На морських суднах застосову­ ється хімічна і повітряно-механічна піна.

Х і м і ч н а п і н а утворюється в результаті реакції розчинів різних хімічних препаратів (звичайно суміші бікарбонату натрію і сульфіту алюмінію з кислотою), що входять до складу піногенераторних порошків, у присутності спеціальних речовин-стабі- лізагорів, що додають їй клейкості. В у г л е к и с л и й г а з , що виділяється при цьому, сприяє утворенню густої стійкої піни, що розбавляє повітря в зоні горіння, знижуючи тим самим кон­ центрацію в ньому кисню.

У суднових умовах піна утворюється з піногенераторних порошків у спеціальних апаратах — піногенераторах. Піногенераторні порошки складаються з механічної суміші сірчанокис­ лого глинозему, двовуглекислої соди і піноутворювача. До 40-х років XX ст. хімічна піна завдяки своїм високим вогнегасним властивостям була єдиним ефективним засобом гасіння нафто­ продуктів. Однак хімічній піні притаманні й деякі серйозні не­ доліки, важливим з яких є п р о в і д н і с т ь п і н о ю е л е к т ­ р и ч н о г о с т р у м у . Ця обставина обмежує використання піни для гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою. Крім того, для утворення хімічної піни необхідні порівняно до­ рогі хімічні матеріали. Висока хімічна активність сприяє корозії суднового устаткування. Істотним недоліком генераторів хіміч­ ної піни є непідготовленість їх до негайної дії, тому що порошок зберігається на суднах у герметично закритих банках, які необ­ хідно розкривати при виникненні пожежі. Завантажувати ж бун­ кер піногенератора порошком заздалегідь недоцільно через ви­ соку його гігроскопічність. При тривалому збереженні на від­ критому повітрі пінопорошок злежується і швидко стає непри­ датним. Таким чином, конструктивна недосконалість основного елемента системи хімічного піногасіння значно знижує можли­ вість оперативного управління нею. Ч е р е з це н и н і м а й ­ же на в с і х с у д н а х г е н е р а т о р и х і м і ч н о ї п і н и з а м і н е н о г е н е р а т о р а м и п о в і т р я н о - м е х а н і ч н о ї п і н и . Але на старих суднах використання цих систем ще допу­ скається, тому члени екіпажів таких суден повинні добре знати

364

особливості їх застосування, а хімічна піна використовується на суднах найчастіше тільки у в о г н е г а с н и к а х .

Багатьох недоліків, властивих хімічній піні, позбавлена повіт­ ряно-механічна піна, що цілком замінила на сучасних суднах хімі­ чну. Повітряно-механічна піна створюється шляхом механічного перемішування водного розчину піноутворювача і повітря. За складом ця піна становить суміш повітря (90 %); води (9,6.. .9,8 %) і піноутворювача (0,4.. .0,2 %). Рідкі піноутворювачі, схвалені Пра­ вилами Регістра (ПО-1, ПО-6К, ПО-1Д та ін.), мають слідуючі вла­ стивості: стійкість, нейтральність до матеріалів, швидкість розчи­ нення у воді. Для утворення піни використовується як прісна, так і морська вода. У зв’язку з тим, що піноутворювачі ПО-1 і ПО-6 у морській воді утворюють піну низької якості, Правилами Регістра рекомендується зберігати на судні запас прісної води для утворен­ ня шару високократної піни висотою не менше 7 м у найбільшому з приміщень, що захищаються. Тому зараз ці піноутворювачі не дозволені до використання на суднах. Розроблені та знайшли за­ стосування на сучасних суднах нові види піноутворювачів, що ма­ ють більш високі властивості. Регістром рекомендуються до вико­ ристання вітчизняні ПО марок: «Морпен», «Морський», «ПО­ ЗАМ», з концентрацією 9 %, «Сампо» — 12 %.

З іноземних марок рекомендовані до переважного засто­ сування: «Komet Extrakt - S» виробництва Німеччини; «Мете­ ор» (3 %) шведської фірми Skum; «Karate MB 15» (3 %) — Німеччина; «Deteor 1000 т » — Польща; «Plurex» — Італія та деякі інші.

При використанні піноутворювачів типу ПО-1 (ПО-ІД, ПО6К) необхідно забезпечити 4-кратне збільшення інтенсивності подачі піни, що досягається при подачі одного піногенератора типу ГПС-600 на кожні 20 м2 палаючої поверхні. При гасінні полярних ГР (спирти, ефіри, альдегіди, кетони тощо) необхідно застосовувати спеціальні ПО. Це «ФОРЭТОЛ», «ПО -1C», «Уні­ версальний». З піноутворювачів іноземного виробництва реко­ мендуються «Ruel-Afff — 3 % Gold» (Німеччина); «Polidol», «Fluorolidol» (Франція).

Усі нові марки ПО до їх заправки в суднові ємності системи піногасіння повинні одержати схвалення Регістра і відомчої по­ жежної охорони судновласника.

365

Завдяки високій стійкості та в’язкості таку піну можна з ус­ піхом використовувати і для ліквідації вогню у верхніх частинах суднових приміщень і на підволоках, де застосування вуглекис­ лотних вогнегасників є марним. Оскільки піна містить воду, во­ на також і охолоджує вогнище пожежі. Піну можна застосовува­ ти для гасіння волокнистих та погано змочуваних матеріалів. Склад, що утворюється при руйнуванні піни, має високу змочу­ вальну здатність. Проникаючи всередину палаючих матеріалів, він припиняє тління.

П о в і т р я н о - м е х а н і ч н а п і н а б у в а є з в и ч а й н о ї , с е р е д н ь о ї і в и с о к о ї к р а т н о с т і . Кратністю піни нази­ вається відношення обсягу отриманої піни до обсягу емульсії, яка є розчином піноутворювача у воді. Піну, з кратністю до 20 відносять до низькокрагної, з кратністю від 20 до 200 — середньократною, з кратністю понад 200 — до високократної (крат­ ність 100:1 означає, що в піні на кожну одиницю об’єму води приходиться 99 об’ємів повітря). Зараз на суднах застосовують­ ся генератори, що дозволяють одержувати 1000-кратну піну. Високократна піна відноситься до об’ємних засобів пожежога­ сіння.

Повітряно-механічна піна безпечна у використанні, не псує вантажі й устаткування, має малу масу. Завдяки високій ефектив­ ності, постійній готовності та зручності обслуговування системи повітряно-механічного піногасіння широко застосовуються на су­ часних суднах для гасіння н а ф т о п р о д у к т і в та інших горю­ чих речовин. Піна є найбільш ефективним засобом гасіння пожеж у великих ємностях із займистими рідинами. П і н а , о т р и м а н а на п р і с н і й в о д і , м о ж е б у т и в и к о р и с т а н а п р и

дотримання заходів електробезпеки. Однак при більш високих на­ пругах застосування піни поєднане з небезпекою для життя людей. Н е р е к о м е н д у є т ь с я т а к о ж з а с т о с о в у в а т и п і н у д л я г а с і н н я п а л а ю ч и х м е т а л і в (калію, кальцію, на­ зрію, цинку та ін.).

Піну не можна застосовувати для гасіння палаючих газів і кріогенних рідин, а також разом із деякими видами вогнегасних порошків. Хоча вважається, що піна нетоксична, не можна за-

366

лишатися в приміщенні, заповненому піною. Перед тим, як увій­ ти в таке приміщення, необхідно надягти шланговий протигаз або автономний дихальний апарат і використовувати страхува­ льний трос.

Для одержання повітряно-механічної піни використовується спеціальна апаратура, що розділяється на дві групи в залежності від місця і способу одержання піни.

В а п а р а т у р і із з о в н і ш н і м п і н о у т в о р е н н я м піна утворюється в спеціальних повітряно-пінних стовбурах (поза резервуаром для збереження піноутворювача).

Якщо в систему пінопроводів подається готова емульсія, що є сумішшю піноутворювача з водою, то як пінні стовбури вико­ ристовують безежекторні повітряно-пінні стовбури.

При подачі до ствола окремо води і піни застосовують ежек­ торний повітряно-пінний ствол, що постачається звичайно у комплекті з ранцем для ціноутворення (рис. 4.14). На централь­ ному соплі 2 повітряно-пінного ствола змонтовано водостру­ минний ежектор з робочою камерою 4 і розпилювачем 5. Робоча камера через гумовий шланг 6 сполучається з ємністю для піноутворення.

j Піноутеорювач

Рис. 4.14 Ежекторний повітряно-пінний стовбур

Вода, надходячи в стовбур і проходячи через три бічних со­ пла 3 і центральне сопло 5, створює в робочій камері розріджен­ ня, за рахунок якого піноутворювач по каналу 7 підсмоктується у стовбур. Струмені води і піноутворювача, які з великою шви­ дкістю виходять з сопел, підсмоктують атмосферне повітря. По­ токи води, піноутворювача і повітря, зіштовхуючись між собою

367

в кожусі ежектора 10, утворюють повітряно-механічну піну. Якість одержуваної піни регулюється дозуючим краном 8. Сто­ вбур утримується за допомогою рукояток 11.

В апаратах із внутрішнім піноутворенням піна починає утворюватися на виході з ємності для збереження суміші води і піноутворювача. Закінчується ж піноутворення при виході піни зі спеціальних насадок.

До складу апаратури з внутрішнім піноутворенням

(рис. 4.15) входить металевий резервуар із запобіжним клапаном і контрольним манометром.

Рис. 4.15. Схема апарата з внутрішнім піноутворювачем.

Резервуар заповнюється сумішшю, що складається з 4 % піно­ утворювача і 96 % прісної води. Резервуар має сифонну трубку, що проходить по всій його довжині і закінчується біля самого дна ко­ сим зрізом. До резервуара приєднаний балон зі стисненим повіт­ рям. При подачі повітря в резервуар емульсія виштовхується в си-

368