Иванов, Колегаев, Касилов - Основи охорони праці на морському транспорті (2003)

Тримають хворого під наглядом постійно; у випадку пору­ шення і рухового занепокоєння обережно притримують його.

Необхідно пам’ятати, що при несвідомому стані людина не відчуває болю.

Не слід забувати про те, що втрата свідомості може насту­ пити при важких ушкодженнях від шоку чи крововтрати.

Слід пам’ятати, що втрата свідомості при пораненнях голови може бути пов’язана зі здавлюванням, забитим місцем чи стру­ сом головного мозку.

Непритомність є наслідком тимчасового порушення крово­ постачання кори головного мозку, що може бути наслідком та­ ких причин: утеплення, удушення, переляку, страху, сильного хвилювання, психічного шоку; голодування, недостатнього над­ ходження в організм води, перегріву; поранення, різкого болю, крововтрати; придухи.

Якщо людина починає зненацька бліднути і качатися, то для запобігання непритомності її негайно саджають з опущеною вниз між колінами головою чи кладуть на спину, піднявши ноги. Якщо вона в змозі ковтати, дають випити кілька ковтків води.

Припадок епілепсії. Епілепсія — це захворювання нервової системи, причини її у більшості випадків невідомі. Часто вона буває наслідком ушкодження головного мозку. Нерідко епілеп­ сія починається в дитячому віці. Хворий іноді може заздалегідь почувати наближення припадку епілепсії. При цьому він бачить спалахи світла перед очима, відчуває вагу в кінцівках, запамо­ рочення, шум у вухах. Якщо у хворого з'являються ознаки при­ падку, що наближається, його слід негайно вкласти, щоб уник­ нути ушкоджень при падінні у момент втрати свідомості. Судо­ роги різко підсилюються відразу ж після втрати свідомості. Припадок може протікати і закінчитися без падіння хворого, і проявитися тільки погойдуванням. При важких припадках при­ ступи судорог можуть іти один за одним протягом багатьох го­ дин при повній втраті свідомості. Під час важкого приступу хворий на якийсь час немов би «застигає», при цьому на кілька секунд припиняється дихання, обличчя стає крейдовим. Потім настає період рівномірних хаотичних скорочень окремих м'язів тіла, очні яблука роблять кругові рухи, зуби щільно стиснуті, чути, як вони скриплять, може наступити прикусування язика і

160

виділення піни з роту. Під час цієї другої стадії припадку хво­ рому необхідно вставити між зубами обгорнену бинтом чи но­ совою хусткою ручку ложки або виделки чи будь-який інший предмет для запобігання прикусування язика. При звичайних припадках конвульсії припиняються через кілька хвилин. Хво­ рий виглядає сонним і загальмованим, він не пам'ятає про те, що з ним відбулося. Під час припадку, частіше наприкінці його, може мати місце мимовільне виділення калу і сечі.

Перша допомога. Переносять хворого у безпечне місце, роз­ стібають стягуючі частини одягу, кладуть під голову подушку. Не слід намагатися його утримувати, якщо немає небезпеки, що він нанесе собі ушкодження. Після закінчення припадку хворо­ му надають можливість заснути, постійно спостерігаючи за ним доти, поки він остаточно не прийде в себе. При першій нагоді такого хворого слід направити на лікування.

Не зайвим буде нагадати, що судороги, які виникають при тепловому ударі, дуже важко відрізнити від припадку епілепсії. У цьому випадку вже відомі дані про стан здоров’я постраждалого, а також визначення температури тіла, що різко підвищу­ ється при перегріванні, дають можливість визначити характер припадку і вибрати правильне лікування.

Отруєння алкоголем. Людина, яка знаходиться у несвідо­ мому стані, що розвився внаслідок зловживання алкоголем, ви­ глядає різко загальмованою, сонливою, іноді в неї розвивається кома. Очні яблука почервонілі, з розширеними зіницями. Ди­ хання повільне, хрипке, обличчя мертвотно-блідого кольору. Пульс частий, слабкий. Характерним є різкий запах алкоголю і сухий язик.

Перша допомога: Кладуть отруєного алкоголем на бік, з по­ верненим донизу на три чверті тулубом; необхідно спробувати викликати в неї блювоту; якщо блювоту викликати неможливо, промивають їй шлунок; зігрівають отруєного алкоголем; якщо свідомість повернулася до нього, дають пити воду у великій кі­ лькості та півлітра дуже міцної солодкої кави. Якщо отруєний алкоголем почне буйствувати, зв'язують його. Для цього зручно використовувати носилки Робертсона.

Якщо свідомість затемнена не дуже глибоко, отруєний алко­ голем реагує на питання, що задаються голосно, строгим тоном.

161

Слід пам'ятати, що запах алкоголю з роту у особи, яка знахо­ диться в несвідомому стані, не завжди є ознакою отруєння алко­ голем. У хворого може бути удар, і перед тим, як він знеприто­ мнів, йому могли дати випити коньяку чи горілки у малій дозі.

Ураження електричним струмом і блискавкою. Ураження блискавкою приблизно у 2/3 випадків приводить до негайної смер­ ті. Ураження електричним струмом часто може бути причиною тільки тимчасових розладів. Якщо ж уражений електричним стру­ мом знаходиться у несвідомому стані, що супроводжується судо­ рогами і зупинкою дихання, чи за зовнішнім виглядом потерпілий схожий на померлого, дуже важливо негайно розпочати штучне дихання і не припиняти його протягом тривалого часу. Це один із тих випадків, коли санітарний транспорт (за яким необхідно посла­ ти, якщо судно стоїть в порту) має очікувати, доки у хворого не з'явиться дихання; смерть може наступити, якщо припинити штуч­ не дихання при підготовці потерпілого до транспортування.

Перша допомога: якнайшвидше звільняють потерпілого від контакту з електричним струмом шляхом вимикання струму чи за допомогою короткого замикання. Якщо це неможливо, необ­ хідно дотримуватися обережності, аби самому не одержати ура­ ження електричним струмом при спробі відтягнути потерпілого за одяг; розстібають одяг і, якщо потерпілий не дихає, негайно починають робити штучне дихання. При припиненні серцевої діяльності проводять зовнішній масаж серця; обробляють електроопіки таким самим способом, як і звичайні опіки; вживають усіх заходів для боротьби з шоком.

Повішення. Випадки повішення є рідкими на борту кораб­ ля. Треба пам'ятати, що не кожний випадок є навмисним, це мо­ же бути і результатом нещасного випадку. Обличчя повішеного темно-синього кольору внаслідок порушення кровопостачання голови, відзначається так само випинання очних яблук, набряк­ лість обличчя і шиї.

Перша допомога: розрізають і знімають петлю, підтримую­ чи тіло потерпілого. Розстібають одяг, що стискає. При зупинці дихання починають робити штучне дихання. При припиненні серцевої діяльності проводять зовнішній масаж серця. Необхід­ но постійно стежити за постраждалим, поки не з’явиться мож­ ливість передати його під спостереження лікаря. Це необхідно

162

почасти через медичні показання, почасти тому, що можлива повторна спроба до самогубства.

Шок. Терміном «шок» визначається загальний важкий стан організму, що виникає внаслідок важких ушкоджень. Ступінь його може коливатися від легкого нездужання, що проявляється нудотою чи непритомним станом, до важкого колапсу, який су­ проводжується втратою свідомості.

Основними причинами, що приводять до шокового стану, є біль, значна втрата рідини при пораненнях (кровотеча), опіках (плазмовтрата) чи множинні ушкодження. Шок завжди супро­ воджується падінням кров'яного тиску, при цьому збільшується частота ритму серцевих скорочень і знижується обсяг цирку­ люючої крові. Чим більш важкі ушкодження, тим більш важкий шок і тим більш різко виражено зниження кров'яного тиску.

Легкий ступінь — пульс 90-110 с 1; АД макс. 90-100 мм рт. ст. Середній ступінь — пульс 110-130 с"1; АД макс. 85-70 мм рт.ст. Важкий ступінь — пульс 130-160 з'1; АД макс. 60-70 мм рт. ст. Термінальний (атональний) стан — пульс ниткоподібний, не

піддається підрахунку, АД макс. 50 мм рт. ст. і менше. Потерпілий у стані шоку лежить спокійно, майже не реагу­

ючи на навколишнє. Дихання часте, поверхневе з глибокими періодичними вдихами. Пульс слабкого наповнення, прискоре­ ний. Шкірні покриви бліді, холодні на дотик. Хворий почуває слабість, відчуває спрагу. Іноді може спостерігатися блювота. Губи і вушні раковини можуть набути синюшного забарвлення. У міру погіршення стану постраждалого шок підсилюється і може закінчитися втратою свідомості, навіть смертю.

З вичайна схема проведення п р о ти ш о к о в и х за ход ів . Зупиня­ ють кровотечу; укладають постраждалого так, щоб ноги були трохи піднятими; розстібають одяг потерпілого; зігрівають по­ терпілого, підтримуючи температуру комфорту. Ні в якому разі не можна перегрівати постраждалого! Вживають заходів що­ до усунення болю; необхідно заспокоїти потерпілого.

П ер ш а допом ога. Метою першої допомоги є протидія чи усунення факторів, що викликають чи підсилюють шок.

З упинка к р о в о те ч і. Цей захід є першочерговим.

Укладення. Потерпілого треба укласти на місці події. При­ пустимо переносити його тільки в тому випадку, якщо потерпі­

163

лий знаходиться у небезпечному місці, на холоді чи у воді. По­ терпілого слід укласти горілиць без подушки, під ноги слід під­ класти згорнутий одяг або щось інше так, щоб вони були підняті на висоту ЗО см. При такому положенні кровопостачання голови і серця буде найкращим.

Виключеннями з цього правила є:

а) поранення в область носа, рота чи нижньої щелепи (по­ класти потерпілого з піднятою і поверненою вбік голо­ вою так, щоб ушкоджена сторона була знизу);

б) поранення грудей чи інші ушкодження з утрудненням дихання. Тут необхідно підняти верхню частину тулуба;

в) якщо потерпілий без свідомості.

Р о з с тіб а н н я о д я гу . Тугий комірець чи пояс обмежують цир­ куляцію крові й порушують дихальні рухи. Отже, необхідно розстібнути, але не знімати одяг, щоб не створити умов для охо­ лодження тіла.

Підтримка Іемператури комфорту. Цього можна домогтися, накривши постраждалого ковдрою чи пальто, або навпаки — розкрити.

Усунення болю досягається невідкладним накладанням пов’язки на рану чи накладанням шини при переломах. Якщо доставка до шпиталю потребує багато часу (кілька годин), то бажано ввести 1,0 мл морфіну під шкіру.

Отруєння виникають у випадку вживання всередину отруйних чи сильнодіючих речовин, навмисно чи випадково. Щоб уникнути випадкового вживання небезпечних для здоров’я чи житгя людини речовин, організація збереження таких речовин повинна передба­ чатися в окремих упакуваннях із чітким написом про назву речо­ вини і маркіруванням «ОТРУТА». На етикетці повинна бути за­ значена специфічна протиотрута.

При наданні першої допомоги дуже важливо із самого поча­ тку з’ясувати вид отрути, тому що це допоможе йти вірним шля­ хом при наданні допомоги.

Якщо хворий у свідомості й відчуває біль, він, звичайно, діє за вказівками навколишніх.

П р и о тр у є н н я х звичайно п р о в о д я ть за га л ь н і заходи по н а ­ данню п е р ш о ї д о п о м о ги , тому що спеціальна протиотрута може бути невідомою чи її може взагалі не бути. Насамперед, треба

164

вирішити питання про те, чи викликане отруєння їдкою отрутою (плями навколо рота), не їдкою речовиною чи отрутним газом. Потім слід приступити до проведення заходів щодо надання першої допомоги і в першу чергу дати потерпілому спеціальну протиотруту (антидот даної отрути).

1. Якщо отруєння викликане лугом чи кислотою, то потерпілий скаржиться на різкий біль і печію в роті та животі; про те саме сві­ дчать плями в області губ і рота. У цих випадках необхідно:

а) спробувати якомога швидше нейтралізувати отруту. Ре­ тельно промивають водою чи нейтралізуючим розчином рот, очі, шкіру (якщо вони уражені), дають потерпілому універсальну протиотруту, якщо немає спеціальної або вона невідома;

б) не слід давати потерпілому блювотних засобів чи робити промивання шлунка, щоб уникнути розриву ушкодже­ ного їдкою речовиною стравоходу;

в) якщо необхідно, вживають заходів для усунення болю і боротьби з розвитком шоку;

г) при зупинці дихання негайно приступають до проведен­ ня штучного дихання.

2. Якщо отруєння викликане не їдкою речовиною (плям і опіків навколо рота немає), то необхідно:

а) спробувати вивести отруту з шлунка потерпілого:

■якщо він у свідомості, викликати у нього блювоту, полоскотавши пальцем корінь язика і задню стінку ковтки;

■дати блювотне (при збереженій свідомості);

■промити шлунок через зонд (якщо потерпілий без свідомості, а заходи з попередніх пунктів виявилися неефективними);

Примітка: Якщо отруєний газом знаходиться у закритому приміщенні, на дні трюму чи цистерни, то рятувальник повинен обов'язково надяїти дихальний апарат, маску з трубкою для надходження зовнішнього повітря; він повинен обов'язково на­ дягти рятувальний пояс, або обв'язатися мотузкою під пахвами через груди, а також захопити з собою ще одну мотузку, якою він обв'язує потерпілого.

Слід звернути увагу на дві обставини при наданні першої допомоги при отруєннях:

а) якщо отруту прийнято з метою самогубства, не слід за­ лишати потерпілого без нагляду;

б) слід зберегги будь-які залишки отрути, що залишилися в склянці, чашці, пляшці чи пакеті; крім того, збираються блювотні маси в посуд — це зможе допомогти у вирі­ шенні питання про подальше лікування постраждалого, коли він буде доставлений на берег і оглянутий лікарем.

Блювотні засоби можна давати тільки в тому випадку, якщо потерпілий знаходиться у повній свідомості. Як блювотні засоби можуть бути застосовані:

■поварена сіль (дві столові ложки на склянку води);

■гірчиця (столова ложка на склянку теплої води);

■тепла морська вода.

Універсальний антидот (протиотрута): Товчене деревне вугіл­ ля (палений хліб) — 4 столові ложки, танін (міцний чай) — 2 ст. ложки, магнезія (крейда) — 2 ст. ложки. Одну столову ложку су­ міші змішують з 0,5 л води і одержують потрібний розчин.

3.3.2. Основи серцево-легеневої реанімації

Штучна підтримка і відновлення функцій життєво важливих органів, у першу чергу серця і легенів, називають реанімацією (оживленням).

Причини зупинки дихання можуть бути різними: закупорка дихальних шляхів сторонніми тілами, запальний набряк слизу­ ватої гортані тощо.

166

Причини зупинки серця. Раптова зупинка серця може насту­ пити в результаті ураження електричним струмом чи блискав­ кою, важкої травми, отруєння, утеплення, удушення, гострої кровотечі, токсичного впливу наркотичних речовин, інфаркту міокарда та ін.

Перш ніж приступити до оживлення постраждалого, по­ трібно в першу чергу встановити причину настання клінічної смерті.

Ознаками клінічної смерті є втрата свідомості, відсутність пульсу на сонній чи стегновій артерії, відсутність дихання, роз­ ширення зіниць і відсутність їхньої реакції на світло. Час для встановлення цього діагнозу має бути гранично коротким.

Серцево-легенева реанімація складається з послідовних етапів:

1)відновлення прохідності дихальних шляхів;

2)штучної вентиляції легенів;

3)штучної підтримки кровообігу (зовнішній масаж серця);

4)введення медикаментозних засобів, запису електрокар­ діограми, дефібриляції;

5)інтенсивної терапії у післяреанімаційному періоді, спрямованої на підтримку і стабілізацію життєво важ­

ливих функцій організму.

Перші три етапи можуть бути проведені немедичним персо­ налом, що має відповідні навички.

Четвертий і п'ятий етапи здійснюють лікарі спеціалізованих служб швидкої допомоги і шпитальні (лікарняні) відділення ре­ анімації.

Відновлення прохідності дихальних шляхів — це перший і важливий етап. Робити це треба якнайшвидше у такій послідов­ ності:

1)Покласти хворого на спину на тверду поверхню.

2)Очистити рот і глотку потерпілого від слизу та іншого вмісту.

3)Закинути голову постраждалого назад і видихнути в рот хворого.

4)Якщо при цьому грудна клітка не розправляється, то треба висунути вперед нижню щелепу хворого і відкри­ ти йому рот.

167

5)Знову зробити видих у рот хворого, стежачи за станом його грудної клітки і видихом.

Найбільш ефективними методами штучної вентиляції легенів (ШВЛ) є методи активного вдмухування повітря в дихальні шляхи потерпілого за способом рот у рот чи рот у ніс.

Особа, що надає допомогу, стає на коліна в головах потерпі­ лого, кладе одну руку під шию, іншу на чоло і максимально за­ кидає голову назад, одночасно затискаючи великим і вказівним пальцями ніс. При цьому розкривається рот. Далі, зробивши глибокий вдих, рятівник щільно притискає свій рот до відкрито­ го рота потерпілого і робить різкий видих доти, доки грудна клі­ тка не почне підніматися. Потім можна трохи відсторонитися (утримуючи голову потерпілого у закинутому стані!) і дати можливість здійснитися пасивному видиху. Слід проводити приблизно 12 вдмухувань за хвилину.

У тих випадках, коли щелепи постраждалого міцно стиснуті, ефективний спосіб штучного дихання рот у ніс. Також закида­ ють голову постраждалого назад, а іншою рукою захоплюють підборіддя і піднімають вгору нижню щелепу, закриваючи рот. Потім роблять видих у ніс потерпілого.

З естетичних і гігієнічних розумінь ШВЛ за цією методикою можна робити через марлю чи хустку. Можна використовувати спеціальні трубки, а також дихальний міх чи мішок типу «Амбу з маскою».

Зовнішній масаж серця полягає в тому, що, здавлюючи серце між грудиною і хребтом, вдається виштовхнути кров у великі судини великого й малого кіл кровообігу і таким чи­ ном штучно підтримувати кровообіг і функцію життєво важ­ ливих органів.

Хворого укладають на тверду поверхню або під спину під­ кладають дошку (у ліжку, наприклад) — це неодмінна умова! Рятівник вибирає позицію ліворуч чи праворуч від потерпілого, намацує нижній кінець грудини (мечоподібний відросток) і встановлює свою долоню на два пальці вище мечоподібного відростка. Друга рука розташовується зверху під прямим кутом. Дуже важливо, щоб пальці не торкалися грудної клітки.

Потім проводять масаж поштовхоподібно, надавлюючи ру­ ками на грудину, досягши зсуву на 3-5 см, утримати 0,5 с у цьо­

168

му положенні й розслабити руки, не відриваючи їх від грудини. Частота таких рухів — не менше 60 на хвилину.

Дуже важливо, щоб під час масажу руки залишалися пря­ мими. При цьому використовується не тільки сила рук, але й вага тулуба. Зовнішній масаж серця звичайно не застосовують ізольовано, а поєднують із штучною вентиляцією легенів. Тому бажано, щоб реанімацію здійснювали дві особи — одна на ШВЛ, інша — на зовнішньому масажі серця.

При такому поєднанні — співвідношення 1:5, тобто, на один вдих 5 натискань на грудину. Можлива методика 2:15 чи 3:15.

Контролювати ефективність масажу має той, хто проводить ШВЛ, стежачи за реакцією зіниць і пульсом на сонних артеріях. Після відновлення пульсу на сонних артеріях зовнішній масаж серця припиняють, а ШВЛ продовжують робити до появи нор­ мального самостійного дихання.

5 хвилин з моменту зупинки серця і дихання. Не слід проводити реанімацію хворих у кінцевій стадії невиліковного захворюван­ ня, а також при наявності ознак трупного задубіння, тобто по­ вної картини необоротної, біологічної смерті.

О со б л и в о сті р е а н ім а ц ії при у те п л е н н і.

Механізм настання смерті при утопленні може бути двояким:

1)асфіксія в результаті рефлекторного спазму гортані;

2)асфіксія в результаті заповнення легенів водою.

При рефлекторному спазмі гортані через 5...6 хвилин настає зупинка серця. Колір шкіри різко-блідий («біла смерть»). При асфіксії від заповнення легенів водою шкірні покриви синього кольору.

По-різному відбувається утоплення в прісній і солоній воді. Прісна вода швидко всмоктується в кров, здійснюючи в ній ге­ моліз еритроцитів.

Солона вода в кров не всмоктується, а навпаки, викликає приплив крові до альвеол і бронхів.

Тому при утопленні в прісній воді й картині «білої смерті» ро­ блять швидкий туалет порожнини рота і ковтки, після чого негайно починають штучне дихання і зовнішній масаж серця. Спроби ви­ лити воду тут безглузді.

169