19. Особливості національного телевізійного простору

Формування ТБ-простору України почалося з виникненням двох найбільших у нашій країні недержавних телеканалів - «1+1» та «Інтера», які отримали у спадок від радянського ТБ систему передавачів, що охоплюють своїм сигналом основну частину населення країни. Решті каналів довелося напружуватися значно більше. Практично всі нові канали мали самостійно опановувати частоти мовлення, встановлювати в різних містах власні передавачі – тобто будувати нові мережі мовлення. Зрозуміло, що це вимагає не тільки грошей, але й часу. У 1998 році на ринку України було тільки три повноцінних канала - УТ-1, «Інтер» і «Студія 1+1». На початку 1990-х років в Україні був створений окремий держорган - Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, який провів інвентаризацію частотного ресурсу в країні і почав видавати ліцензії приватним компаніям. До початку 1994 року заявки на отримання частот подали близько 1000 компаній. Отримавши кілька регіональних ліцензій, власники почали об'єднувати їх у національні мережі: канали, що віщають більш ніж у половині областей країни. Зараз такий статус мають такі канали: «Інтер», «1+1», «Новий канал», ICTV,СТБ, «Україна», НТН, К1, ТЕТ, «Перший національний», М1, «П'ятий канал», «Тоніс» і «Кіно».Практично з самого початку телеканали почали залучати до співпраці сейлз-хауси -компанії з продажу реклами, - що дозволило сформувати повноцінний медіаринок.Говорячи про національне мовлення в Україні, варто відзначити нашу унікальність з точки зору кількості регіональних (ведуть мовлення в 1-й або декількох суміжних областях) і місцевих (ведуть мовлення в 1-2 містах) телеканалів. Ні в одній країні Європи немає такої кількості місцевих мовників, як у пострадянських державах. Це обумовлено особливостями формування телевізійних ринків у нас і на Заході

20. Специфіка регіонального телемовлення

1. Протягом десяти років розвитку регіонального ТБ створилася деформована, безперспективна модель державного телемовлення. Увесь цей час увага політичних кіл середнього й нижчого рівнів концентрувалася на обласному телебаченні, яке вважалося доволі ефективним засобом впливу. Надмірна увага політиків, відсутність кадрового потенціалу й принципу професійності призвели до деградації творчого і виробничого колективів, яку до сьогодні більшість телекомпаній не здатні припинити без зовнішнього втручання й значних кадрових змін.

2. Слід визначити таку стратегічну проблему: держава залишається значним і впливовим гравцем і, водночас, регулюючим суб'єктом телевізійного ринку. Вона використовує систему субсидій і дотацій як позаринковий механізм впливу. Зважаючи на можливі спекуляції на тлі висвітлення діяльності місцевих органів влади, пропонуємо знаходити нові форми власності телекомпаній: громадську, колективну або змішану.

3. Необхідно розвивати широкий тематичний (політика, економіка, культура, мистецтво, соціальні питання, спорт, література тощо) і географічний (наявність власних кореспондентів, які працюють у кожній точці регіону) спектри. Телепрограми повинні бути збалансовані й різнобічні, мати кілька рівнів перевірки фактів та інформації. Як приклад наближеного до описаної моделі, можемо вже розглядати навіть центральне українське ТБ, зміни якого стали природним наслідком свіжих кадрових вливань [8].

4. Дуже важливою є методика персоніфікації інформації для загальної якості програмного продукту ОДТРК. Професійну підготовку повинні мати журналісти-режисери-менеджери регіональних ЗМІ. Тому особливості загальної моделі регіонального мовлення розглядаються як складники багатьох інтегрованих систем: телевізійного менеджменту, творчої підготовки, фаховості і досвідченості колективу тощо.

І насамкінець зауважимо, що нові–старі проблеми обласного телебачення України поступово виходять на рівень якщо не вирішення, то принаймні обговорення. Навряд чи вдасться у короткі терміни "оздоровити" телекомпанії повністю. Але працівників цього "не ввімкненого наркотика", як назвала місцеві канали критик Марі Бреннер (Marie Brenner), хоча б позбавлять головного гальма – затятої віри у те, що це телебачення й не повинно бути цікавим.