59. Зображально-виражальні засоби телевізійного екрану.

Для створення екранного образу телебачення користується різними засобами виразності. Діють вони при взаємодії звуку і зображення. Але знати їх особливості і правильно використовувати все ж варто.Надзвичайний вплив ТБ на формування громадської думки пояснюється комплексом виражальних засобів, що їх використовує телемовлення. А саме:

1). Зображення: кадр, план, ракурс, монтаж.

2). Звук, що має такі виражальні засоби : людська мова, звуко-шумова картина подій і явищ, музика як самостійний вид мовлення і як додаток до шумів і зображення в інформаційних повідомленнях, звукова композиція.

3). Телетекст, який включає в себе : зміст повідомлюваного, компíютерне оформлення, рух по екрану, монтаж телетексту.

4). Синтетичні виражальні засоби, прикладом яких є різноманітні поєднання зображення, мови, шуму, тексту та музики, зокрема мізансцена ñ конфлікт, виражений через єдність звуку і зображення в цілому. Таким чином, за допомогою названих виражальних засобів телебачення є надзвичайно впливовим. Сила цього впливу пояснюється також найкращими умовами сприйняття, до яких входить максимальна оперативність, об’єктивність та комфортність сприйняття. Серед усіх інших способів відображення життя ТБ найбільше нагадує саме життя, бо світ через призму телекрану сприймається у кольорі, об’ємі, русі, гармонії з емоційними орієнтирами людини, що зумовлене ефектом співпереживання.

60. Філософський стрижень та стилістика жанру есе.

Художні та публіцистичні прийоми самовираження автора.Есе (досвід) - жанр філософської, естетичної літературно-критичної публіцистики, що поєднує підкреслено індивідуальну позицію автора з невимушеним, часом парадоксальним викладом, орієнтованим на розмовну мову. З появою і розвитком телебачення жанр есе знайшов нове життя. Особистісний, ліричний характер телевізійної комунікації привертає до створення художньо-публіцистичних повідомлень в жанрі есе, оскільки структура цього жанру вимагає прямого контакту з особистістю, з автором. Есе - жанр глибоко персоніфікованої журналістики.Однак треба сказати, що на шляху есе в телебаченні стоїть досить суттєва перешкода: твори цього жанру можуть бути прийняті аудиторією лише тоді, коли їх автори по-справжньому цікаві люди, що володіють високим професіоналізмом, користуються авторитетом і популярністю у глядачів. Саме таким поставав на телеекрані І. Андроник - актор, письменник, учений; його есе «Спогади про Великому залі», «Невський проспект» та інші увійшли до золотого фонду вітчизняного телемовлення. Тут же можна назвати есе Г.Шергова «Легенда і бувальщина про Дашкової» і «Невже та сама Тетяна?», трилогію А. Габриловича «Футбол нашого дитинства», «Цирк нашого дитинства», «Кіно нашого дитинства».Жанр есе надає авторам багаті можливості - тематичні, змістовні, формальні, зображально-виражальні, притому дуже точно відповідають природним якостям телебачення.Практика сучасного телебачення дозволяє говорити скоріше про есеїстичність стилю, своєрідній манері, особливостях мови - ніж про помітні присутності жанру есе. Прикладом такої есеїстської стилістики може послужити робота в кадрі - мова і спосіб вираження провідного освітнього циклу («Цивілізація» Льва Ніколаєва).