PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

701

Чжань тянь (цзюнь тянь) – надільна система землекористування, суть якої полягала в закріпленні за кожним працівником ділянки певних розмірів, у встановленні фіксованих податків, а також у фіксації норм володіння землею й підневільними працівниками для привілейованого чиновного населення.

Чжитянь – посадові землі, надавані чиновникам «на годівлю» з фонду гуантянь.

Шан – торговці.

Шаншу – начальник відомства.

Шаншулін – начальник шаншушен (першої палати). Відав всіма чиновниками. У його підпорядкуванні перебували 6 начальників відомств.

Шифен – стиль життя, властивої аристократії. Виражався у вибірковості шлюбних зв’язків, відмінної від простолюду мови, станової відгородженості, замкнутості.

Ші – учені.

Ши – нормативні правила поведінки, що входили у звід законів VІ – VІІІ ст.

ЯПОНІЯ Аматерасу – богиня Сонця, верховне божество й прародителька імператорського роду.

Агата-нусі – «владики округів».

Бакуфу – «польова ставка», військовий уряд сьогуна. Виник у ході війни Тайрай з Мінамото-но Камакура. Обмежувалося тільки військово-поліцейськими функціями й не охоплювало територію всієї країни.

Бе – громади або корпорації невільних. Бусі – воїни, самураї.

Бусідо – морально-етичний кодекс поведінки самураїв.

Гокенін – безпосередні васали сьогуна. Інститут гокенін був установлений в XІІ ст. Мінамото-но Йорітомо і відновлений Токугава Іеясу в XVІІ ст.

Гункі – повісті-записки про війни.

Даймьо – у давнину так називали власників землі, що мали багато іменних наділів; пізніше в розряд даймьо потрапили бусі, що володіли великими маєтками. В епоху Токугава даймьо

702

називалися безпосередньо підлеглі бакуну феодали, чиї земельні володіння приносили більше 10 тис. кокові рису в рік.

Дза – «гільдії» оптових торговців центрального району в XV – XVІІ ст.

Дзіто – адміністратори, призначувані сьогуном у вотчини сьоен і державні землі. Здійснювали адміністративні, судові й поліцейські функції.

Іккі – у середні віки назва союзів самураїв, створених по родовій або територіальній ознаці. У період кінсей так називали селянські заколоти, спрямовані проти феодалів.

Інсей – система правління імператорів, які добровільно відреклись від престолу .

Камі – нащадки духів 2-го розряду.

Кінсей – період японської історії, початок якого звичайно зв’язують із періодом Адзуті й Момояма, а закінчення – з Мейдзі ісін.

Кодзікі – хроніка давніх подій. Коден – державні землі (до X ст.). Корі – державні землі (з X ст.).

Куні-номіяцуко – управляючі областями, вожді місцевих кланів, уповноважені главою держави на управління декількома «землями» або округами.

Месю – велика патріархальна родина.

Мікадо – давнє значення, титул японського імператора.

Але – селяни (згідно зі встановленим у 1591 р. Хідейосі трьохстановим соціальним розподілом).

Ріцурьо – правовий лад. Формувався з VІІ до кінця ІX ст. Самурай – у середньовічній Японії в широкому розумінні весь дворянський стан, починаючи від можновладних князів (даймьо) до дрібних дворян; у цьому ж змісті термін «самурай» тотожний «бусі» – воїн. У вузькому смислі самураї – військовий стан небагатих дворян.

Сьогун – воєначальник, особливий титул «військового провідника», уведений в 1192 р. Дослівно термін означає «великий полководець, що скоряє варварів». Сьогуни створювали власний апарат управління і контролю. При сьогунах імператорська династія була позбавлена реальної влади.

703

Сьоен – приватновласницький маєток, вотчинні володіння, що мали специфічний статус «подарованих» приватним особам.

Сі – самураї (згідно зі встановленим у 1591 р. Хідейосі трьохстановим соціальним розподілом).

Сіккен – регент, канцлер, перший міністр, правитель. Титул уведений кланом Ходзьо при формально збережених сьогунах і імператорах.

Сімін – городяни (по встановленому в 1591 р. Хідейосі трьохстановим соціальним розподілом).

Сінто – буквально – «шлях богів», культ предків і міфологічні уявлення, покладені в основу національної релігії японців – синтоїзму.

Сюго – військовий губернатор або намісник провінції.

Тайко – Указ Хідейосі про здачу зброї («полювання за мечами»). Тенно – імператор, царський клан.

Хокку – тривірш у 5–7–5 складів.

Яцуко – раби.

ІНДІЯ Абваб – додаткові збори-податки, уведені в Делійському

султанаті, крім хараджа, Мухаммад-шахом Туглаком (1325 –

1351).

Авалагана – сукупність взаємних зобов’язань васала й сюзерена. Уперше згадується в VІІІ ст. у Раджпутані.

Аватара – втілення бога при «сходженнях» на землю. Аюрведа – національна школа індійської медицини.

Брахман – жрець у древній ведійської релігії й у пізнішому індуїзмі, член вищої касти; у буддійських писаннях цей термін іноді додається до будь-якому морально досконалій і вченій людині.

Буддизм – духовна традиція, заснована історичним Буддою в V ст. до н.е.; релігія й філософія. Зародився на території нинішнього штату Біхарі зіграв виняткову роль у духовній культурі Індії до відходу з неї в XІ ст.

Вішнуїзм – один з головних напрямків індуїзму, що вшановує Вішну як верховне божество, Абсолюту й одночасно особистісного бога, що втілюється на землі в антропоморфному або теріоморфному вигляді.

704

Восьмеричний Шлях – шлях, зазначений Буддою й лежить посередині між прихильністю до мирських задоволень і аскетизмом; моральнай медитаційна дисципліна, завдяки якій знаходять мудрість, що веде до нірвани

Грама – село.

Граміка – сільський староста.

Ґулям – раб. У Делійському султанаті-люди, яких хлопчиками віднімали в батьків і обертали в рабів. Їх виховували в дусі відданості династії й у дусі мусульманського фанатизму, навчали військовій справі й використовували в добірних військах. Багато хто з них ставали видатними воєначальниками а деякі навіть засновували династії правителів.

Джайнізм – національна релігія Індії. На відміну від індуїзму є неортодоксальним вченням, тому що заперечує непогрішну святість і авторитет Вед, існування бога-творця й значимість жертвопринесення як шлях для досягнення кінцевого звільнення. Першорядне значення надає ненасильству-відлюдництву й чернечому життю, – вважаючи його шляхом подолання страждання й смерті. Відкидає претензії брахманів на пануюче положення й станово-кастовий розподіл суспільства.

Джаджмані – система взаємного обслуговування членами різних каст один одного на обмеженій території. З економічної точки зору є формою нетоварного поділу праці; з релігійної – формою взаємного ритуального обслуговування, тому що дозволяє кожній касті дотримуватись своєї дхарми, не виконувати робіт, що її опоганюють.

Дхарма – «правило», «право», «мораль», «моральність», «релігійний борг», «закон», «обов’язок». Навчання й Шлях, зазначені Буддою. Розглядається як сукупність установлених норм, насамперед ритуальних, дотримання яких є умовою підтримки порядку. Недотримання дхарми карається накладенням покаянь, вигнанням з касти або інших форм суспільного бойкоту.

Індуїзм – національна ортодоксальна релігія Індії, що спирається на ведійський канон; 1) сукупність релігійних, міфологічних, філософських, правових і етичних уявлень, формально найчастіше пов’язаних з культами основних індуїстських богів Шіви й Вішну; 2) вірування, які зародилися в Індії в далекій

705

давнині й, видозмінюючись у деяких рисах, збереглися до наших днів.

Карма – наслідки залишкової енергії, створюваної діяннями, зокрема, думками, словами й справами людини. Карма може бути благою або поганою і приводити до бажаного або небажаного народження (переродженню).

Каста – група людей, яка усвідомлює свою спільність, укладає шлюби тільки між собою, має коло традиційних занять, специфічні звичаї, обряди, міфологію, обмежує спілкування з іншими групами і включена в ієрархічну систему суспільства.

Котвал – градоначальник у період існування Делійського султанату. Призначався султаном у великі міста Індії. Кришнаїзм – один із найбільш значних самостійних напрямків у вішнуїзмі. У його основі лежить шанування Крішни – одного із втілень Вішну. Зв’язане в джерелах з поклонінням божествам древніх пастуших племен і культом корови. Виникнення зв’язують із кшатрійським кланом врішніїв. У процесі асиміляції місцевих вірувань міфо–ритуальна традиція Крішни сполучилася з вішнуїтським культовим циклом.

Махараджадхіраджа – імператорський титул, що відповідає титулу «царя царів».

Махараджа – «великий цар» – титул верховного правителя в Індії, по статусу нижчий від титулу махараджадхіраджи. Махаяна – «велика колісниця». Поряд з хінаяною є одним із двох напрямків буддизму. Підкреслювала риси терпимості до ведичного вчення у буддизмі, стверджуючи, що шлях до просвітління й нірвани відкритий всім і подолати його можна як чернечою дисципліною, так і сподіваннями на заслуги буддбодхісаттв.

Мокша – звільнення від ланцюга народжень.

Нірвана – «задування», «загасання» (полум’я прагнення, гніву й невідання) – припинення страждання, звільнення від перероджень.

Саманта – загальне позначення залежних від махараджадхіраджі правителів.

Самрадж – один з титулів верховного правителя.

Сансара – «круговий плин» – цикл повторюваних народжень і смертей, породжуваний кармою.

706

Сикхізм – одна з національних релігій Індії. Склався у XV ст. при зіткненні індуїстської і мусульманської традицій. Проповідує ідеї монотеїзму й принципи індо–мусульманської єдності. Не потребує жерців-посередників і не має потреби у священному каноні. Проголошує, що щире служіння богу – це служіння людям, тому в центр вчення ставиться активне життя й праця на благо людей.

Сутра – «нитка», «міркування» – текст, що містить слова Будди. Панчаят – традиційний колективний орган, рада, що складається з 5 або більше людей, що стоять на чолі касти або громади. Основні обов’язки – розгляд конфліктів між членами касти, накладення покарань за порушення кастових правил, питання місцевого самоврядування, регулювання землеволодіння, зрошення, розкладки податку тощо.

Паришад – збори представників вищої знаті в державі Гуптів, з яким правитель був змушений рахуватися.

Хінаяна – «Мала колісниця», «Вузький шлях» – один із двох напрямків буддизму, де вважається, що чернецтво – єдиний шлях до нірвани.

Шіваїзм – умовне позначення системи культів, об’єднаних іменами Шіви й пов’язаних з ним персонажів. Як форма індуїзму (на противагу вішнуїзму) оформився в період раннього середньовіччя. Часто співіснує із древніми місцевими віруваннями.

АРАБИ Аль-муваххідун (аль-махаді) – єдинобожники. Прихильники Ібн Тумарта.

Ансари – послідовники Мухаммеда з Медіни. Арк – цитадель.

Аят – вірш Корана, букв. «знамення».

Вакф (вакуф) – землі або нерухомість мусульманських релігійних установ, які податками не обкладалися, але не могли відчужуватися.

Вазир (везир) – глава адміністративної установи. Даман (кабала) – система відкупу податків. Дарунокаль-іслам – територія ісламської держави.

Дарунокаль-харб – територія немусульманської держави

707

Дарунокас-сульх – територія немусульманської держави, данника Халіфату.

Джизья – подушний податок з немусульман. Динар – монета, що містить 4,25 г золота. Дирхем – монета, яка містила до 3 г срібла.

Закят – мито на товари: стягується з мусульман у розмірі 2,5% від вартості товару, з покорених народів – 5%, з іноземних купців

– 10%.

Зіммі (зіммії) – іновірці, піддані мусульманської держави (букв. «що перебувають під захистом Аллаха»).

Іджма – єдність мусульманської громади із приводу прийняття того або іншого рішення, що отримує в такому випадку силу закону.

Ісмаїлізм – одна з основних течій шиїтського ісламу. Ісмаїлізм виник у VІІІ ст. і названий по імені Ісмаїла (старшого сина 6-го шиїтського імама), сина якого ісмаїліти, на відміну від інших шиїтів, вважали законним сьомим імамом.

Імам – предстоятель на молитві, духовний керівник, глава мусульманської громади. У шиїтському ісламі імам також є титулом одного із шанованих вождів ранньої громади.

Інам («дарунок») – довічні або спадкоємні земельні володіння, отримані як подарунок і не обумовлені службою.

Ікта – частина державних земель, надаваних в умовне володіння із правом стягнення податків (або частини податків) на свою користь.

Ісхам – система участі на паях у надходженнях від податків. Широко практикувалася в державі Альмохадів.

Кармати – прихильники найбільш радикальної з підсект мусульманської шиїтської течії ісмаїлітів. З кінця ІX ст. очолювали ряд антифеодальних повстань. Соціальні ідеали карматів – відновлення общинної власності на землю, загальна рівність (не поширювалася на рабів). З кінця ІX до кінця XІ ст. у Бахрейні існувала держава карматів.

Кадій – суддя.

Катіб – секретар, переписувач.

Кибла – напрямок обличчя мусульманина під час молитви в сторону Мекки.

708

Мавали – верства навернених в іслам неарабів з вільновідпущеників і вільних людей.

Мульк (мілк) – спадкоємні й необумовлені службою приватні землі. Обкладалися податками тільки у випадку обробітку. Мухаджири – ті, що здійснили хіджру разом з Муххамедом. Мухтасиб – представник держави в місті, що стежив за дотриманням норм шаріату у всіх сферах громадського життя. Часто також здійснював контроль над міським ремеслом і торгівлею.

Муедзин – закликач на молитву.

Раїс – знатний представник городян перед владою.

Рибат – спочатку – прикордонні укріплення, потім – мусульманська укріплена обитель, де жили, молилися й готувалися до війни послідовники Ібн Ясина.

Садака – благодійний податок, що стягується в розмірі 1/50 поголів’я худоби або 1/10 продукції землеробства.

Савафі – землі правлячої династії, податками не обкладалися. Салат – обов’язкова мусульманська молитовна служба, чинена по п’ять разів щодня.

Сунна – «звичай» пророка Мухаммада, його вислови, звички, діяння й жести, що збереглися в пам’яті мусульман і зафіксовані

влітературній формі в хадисах. Шанується як зразок і керівництво для всієї мусульманської громади і як джерело відомостей, що пояснюють і доповнюють Коран.

Сунніти – прихильники традиційного ортодоксального ісламу, що вірять у те, що будь-який доброчесний мусульманин може бути керівником (імамом); воліють досягати угод за допомогою консенсусу й не визнають особливої священної мудрості, втіленої

вїхньому керівнику (імамі), на відміну від шиїтів.

Суфізм – містико-пантеїстична течія ісламу в суннізмі. Розроблена теологом аль-Газалі (1058–1111).

Тарікат – буквально «шлях» суфізму в цілому як частини містичного ісламу на противагу шаріату, релігійному праву. Тарікат є також терміном, яким позначаються суфійські ордени, особливі суфійські братства або методи медитації.

Таухид – вчення про єдність, теза про строге єдинобожжя, що лежало в основі релігійно-філософського й етичного вчення аль-

709

Газалі. Найбільш відомий прихильник Ібн Тумарт, ідеолог Альмохадів.

Тім’яз – політика «чистки», проведена Альмохадами в Північній Африці й Андалусії й спрямована на викорінювання супротивників вчення аль-Газалі.

Улеми – представники вищого сунітського духівництва. Умма – всесвітня мусульманська громада.

Ушр – привілейована десятина.

Фай – завойована земля іновірців, що стала колективною власністю мусульман.

Фетва – юридичне роз’яснення у відповідь на запит судді або приватної особи.

Хадж – паломництво в Мекку, один з п’яти стовпів ісламу. Хадис – в ісламі переказ про висловлювання й вчинки пророка Мухаммеда. Хадиси стали основою суни й життєпису Мухаммеда, другим після Корану джерелом мусульманського правознавства.

Халіса (халісе) – землі правителів (халіфського роду).

Халіф – «спадкоємець», «представник», «заступник»; у Корані слово використовується стосовно народу, який покірно і добровільно служить Богу й тим самим наділений владою провіщати вільне й діяльне життя як заступників Бога на землі. У ранній історії ісламу означає титул військових і політичних керівників Умми, що діють як спадкоємці Мухаммада у всіх відносинах, крім пророчого служіння.

Ханіфіти – 1) релігійно-світоглядна течія, що виникла у центрі Халіфату; 2) одна з головних правових шкіл у сунітському ісламі (поряд з малікітами, шафіїтами й ханбалітами).

Ханіфи – передісламські аравійські монотеїсти, вірування яких нібито сходили до епохи Авраама; пророки-проповідники, які намагалися знайти істину й нового бога.

Харадж –поземельний податок, що стягується в розмірі від 1/3 до 2/3 урожаю натурою.

Хіджра – переселення з Мекки в Медину. Початок мусульманського літочислення.

Хариджіти – «збіглі». Колишні прихильники Алі, які засудили компромісний договір Алі й Муавії 657 р., що покинули Алі й стали його ворогами.

710

Хутба – п’ятничне богослужіння мусульман у мечеті, під час якого соборний імам читає молитву за «того, хто привладі» і всю мусульманську громаду.

Шаріат – «шлях» ісламу, що включає узгоджене з Кораном й Сунною право й державну владу.

Шиїзм – один із двох (поряд із суннізмом) основних напрямків в ісламі. Шиїти не визнають суннітських халіфів, вважаючи законними спадкоємцями й духовними спадкоємцями Мухаммеда лише династію Алідів. Ділиться на кілька течій.