sbornik

вказуючи відповідні їхні права та обов’язки та вважаючи, що цей договір не являє собою майновий договір, а, отже, відповідно й не стягуючи при цьому 1%. Необхідно завжди пам’ятати, що назва договору ще не свідчить про його сутність. Договір може бути названий так, як сторони вважали за потрібне, але у випадку виникнення спорів суд виходитиме із сутності відносин та надасть їм відповідної кваліфікації. Тому, аби запобігти негативним наслідкам, нотаріуси мали б переосмислити те, що вони вважають договором цесії, враховуючи, що практично всі поради та дослідження науковців зводяться до вказаного вище висновку: цесія не є окремим договором, а являє собою лише механізм укладення відповідних договорів, якими опосередковується заміна кредитора в зобов’язанні, тобто договору купівлі-продажу (при оплатному відступленню прав) або договору дарування (при безоплатному відступленні прав).

2. Предметом цесії можуть бути тільки майнові права, тобто ним не можуть бути речі. Неможливе укладення договору про відступлення прав, якщо предметом іпотеки визначається річ (будинок, споруда тощо). Для з’ясування понять речі та прав на них і майнових прав почнемо зі зрозумілого: є застава речей (коли предметом застави є тілесна річ), причому з урахуванням виду речей є й різновиди застави (іпотека, заклад, застава товарів в обороті і переробці), а є застава майнових прав, тобто предметом застави в таких випадках не виступає щось тілесне. Є також застава грошових вимог — окремий випадок застави прав.

Втім, на річ також існує право (речове право) — право власності. За своєю природою воно є майновим правом (адже ЦК знає поділ лише на майнові та особисті немайнові права). Цесія й виникла, передусім, внаслідок поділу прав на речові та зобов’язальні і мала місце лише при відступленні зобов’язальних прав, тобто при заміні особи в зобов’язальних відносинах.

Актуальність застосування цесії виникає тоді, коли виникає потреба передати майнові права (тобто права, які надаються особі як кредитору в зобов’язанні), що належать одній особі, іншій особі. Отже, відступаються лише зобов’язальні права (або права вимоги). Відчужуються ж речі, внаслідок чого переходять і права на них (право власності). Тобто в речових відносинах (у відносинах власності) заміна власника відбувається шляхом продажу речі. Інакше кажучи, в цьому випадку предметом договору купівлі-продажу були речі.

Раніше предметом договору купівлі-продажу не могли бути майнові права, тобто неможливо було продати майнові права, бо вони не допускалися до продажу, а йшлося лише про відступлення прав вимоги (оплатне чи безоплатне) однією особою іншій.

На сьогодні такий поділ фактично втратив своє значення, і ми спокійно говоримо про продаж майнових прав (прав вимоги). Внаслідок цього продаж (або дарування) прав і відступлення прав збіглися, хоча юридичні терміни залишилися різними.

Ставлення до цього як науковців, так і законодавця не однозначне. Наведу лише такі приклади. Відомий російський цивіліст В.А. Дозорцев вказує, що «провозглашение объектом права собственности обязательственных прав и обязан-

ностей или даже распространение на них хотя бы в какой-то части правового режима объекта права собственности безусловно ошибочно и способно вызвать лишь недоразумения на практике»1.

Навпаки, прибічником включення майнового права до об’єктів речового права є М.І. Брагінський2, який на підтвердження своєї думки посилається на І.А. Покровського, що свого часу звертав увагу на діловий оборот, де все більш починають вважати зобов’язання не лише як деяку певну вимогу, що складає частину в майні кредитора, тобто майнові права як предмет договору прирівнюються до речі, і тому їх стало можливо теж продати, подарувати, поміняти.

Втім, це не виключає їхньої специфіки, яку не можна не враховувати. Вона викликана тим, що майнові права породжені зобов’язанням (договором). Якщо право власності припускає, що власник незалежний від інших осіб і його право не обумовлене ні правами, ні обов’язками інших осіб (крім, природно, обов’язку не порушувати його право), то майнове право існує в зобов’язанні настільки, наскільки одна особа чимось зобов’язана іншій особі.

Якщо речі можна передати або залишити, і відповідно будуть змінюватися або не змінюватися права на них (чи перейде право власності, чи ні), то майнові права передати як річ, наприклад, з рук на руки, не можна. У зв’язку з цим особливості регулювання заставних відносин, в яких фігурують не матеріальні речі, а майнові права, повинні бути враховані. Наприклад, при купівлі-продажу майнових прав мова йде про їх цесію. При покупці підприємства, до складу якого входять майнові права, також у цілому проблему не видно, тому що саме підприємство як складна річ виступає предметом договору купівлі-продажу. Однак вже при реалізації цього договору очевидна необхідність дотримання усіх вимог до цесії (повідомлення боржника про заміну кредитора) для належного виконання боржником своїх обов’язків перед новим кредитором. Тобто тоді правомірним буде не сприйняття такого об’єкта, як підприємство, єдиним, а навпаки — його розщеплення.

Відступатися можуть і корпоративні права, які мають складну природу (до їх складу входять як майнові, так і немайнові права учасників господарських товариств)3. Цікаво простежити не тільки за співвідношенням відчуження майна (речей) та майнових прав, а й за співвідношенням відступлення прав та застави, оскільки іноді порівнюють заставу прав до цесії4.

Щодо іпотечних правовідносин, то вони є зобов’язальними, бо виникають на підставі договору, тому в них існує право вимоги, яке може бути відступлене. Тобто в цих правовідносинах можуть замінятися сторони, внаслідок чого матиме місце цесія. Найскладнішим при цьому є ситуація, коли має місце відступлення

1 Дозорцев В.А. Принципиальные черты права собственности в Гражданском кодексе // Гражданский кодекс России. Проблемы, теория, практика: Сборник памяти С.А. Хохлова. — М., 1998. — С. 232–233.

прав учасником іпотечних відносин, предметом договору в яких виступає майнове право на будинок, що зводиться.

Однією з причин цих складнощів є встановлення предмета відносин, що складаються при іпотеці об’єкта незавершеного будівництва. Відомо, що в силу недоліків нашого законодавства як цей предмет зазначаються:

а) незавершене будівництво, оскільки не можна відмовити в існуванні такого об’єкта права, з яким укладаються ті чи інші правочини. Однак надзвичайно складно описати незавершене будівництво без призупинення самого будівництва, ведення якого постійно змінює фізичні й технічні характеристики цього об’єкта;

б) земельна ділянка зі споруджуваним на ній будинком. Адже відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотека також поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об’єкти незавершеного будівництва, що належать іпотекодавцеві на праві власності. При цьому вартість ділянки може оцінюватися сторонами з урахуванням вартості незавершеного будівництва;

в) майбутній об’єкт (сам будинок), тобто нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому (ст. 16 Закону України «Про іпотеку»);

г) майнові права на споруджуваний об’єкт, що згодом заміняться на саму річ (будинок, квартиру) — ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми...».

Більшість правників схиляються до того, що предметом договору іпотеки доцільно визначати майнові права, тобто права на об’єкти нерухомості, які будуються. В такому разі сторони укладатимуть договір іпотеки майнових прав.

Нарешті, слід звернути увагу на ще одну особливість предмета іпотеки — це перетворення (видозмінення) предмета договору. Прикладами можуть слугувати наслідки виконання боржником зобов’язання заставодавцеві (ст. 52 Закону України «Про заставу»), тобто якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов’язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов’язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов’язаний негайно повідомити заставодержателя.

Другий приклад перетворення предмета договору — ст. 16 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Отже, якщо предметом іпотеки при незавершеному будівництві позначені майнові права (за договором іпотеки, що укладався між громадянином та банком на кредитування участі у фонді фінансування будівництва (ФФБ) — майнові права на квартиру, а за договором іпотеки між забудовником та управителем — майнові права на житловий будинок), то після завершення будівництва і виникнення нових об’єктів права (відповідно квартири або житлового будинку) змінюється предмет договору іпотеки. Втім, ця зміна відбувається на підставі закону і не пов’язана з переоформленням договору.

Все наведене вище свідчить про деякі особливості цесії при іпотечних правовідносинах, що вбачається в предметі договору, яким будуть майнові права. Існують також особливості й при визначенні сторін цесії.

3. Сторони відносин при цесії (заміні кредитора в зобов’язанні). Оскільки право вимоги належить іпотекодержателеві, то саме він й може їх відступити. Таким чином, можна побачити заміну цієї сторони договору іпотеки. Однак слід враховувати те, що оскільки іпотечні правовідносини є акцесорними, тобто вторинними, бо вони не можуть існувати самі по собі, а тісно пов’язані з первинним зобов’язанням, яке було забезпечено іпотекою (наприклад, договором кредитування), то одночасно мають відступатися й ці права іпотекодержателя (кредитора за основним зобов’язанням).

Відступлення іпотекодержателем своїх прав за заставною іншій особі означає й одночасне відступлення тій саме особі прав за забезпеченим іпотекою кредитним договором. Це повинно здійснюватися шляхом вчинення на заставній нотаріально засвідченого іменного передавального напису на користь нового заставодержателя (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про іпотеку»). Особа, якій переуступлені права за заставною, стає на місце заставодержателя через відповідний договір іпотеки.

Якщо третя особа, яка виступає як іпотекодавець і є власником або законним володільцем предмета іпотеки, виконає до його продажу забезпечене заставою зобов’язання і тим самим припинить звернення стягнення на заставлене майно, то всі права вимоги кредитора відносно боржника переходять до цієї особи, яка виконала зобов’язання.

Права кредитора можуть переходити також при виконанні зобов’язання боржника його поручителем. До поручителя, який виконав зобов’язання боржника, переходять права кредитора щодо зобов’язання і права, що раніше належали кредиторові як заставодержателю, у тому обсязі, у якому поручитель задовольнив вимоги кредитора. Поручитель вправі зажадати від боржника сплати відсотків на суму, виплачену кредиторові, і відшкодування інших збитків, завданих у зв’язку з відповідальністю поручителя за боржника перед його кредитором.

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов’язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов’язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов’язання попередньому іпотекодержателеві, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов’язання повністю або частково, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Стаття 30 Закону України «Про іпотеку» передбачає й такий спосіб заміни осіб в зобов’язанні, забезпеченому іпотекою, як застава заставної.

Слід розрізняти перехід права власності на предмет іпотеки і перехід прав іпотекодавця від однієї особи до іншої. Під час дії договору про іпотеку у предмета

іпотеки може змінитися власник або володілець. Особа, що придбала заставлене за договором про іпотеку майно в результаті його оплатного або безоплатного відчуження або в порядку універсального правонаступництва, у тому числі в порядку спадкування, стає на місце заставодавця і несе всі обов’язки останнього за договором про іпотеку, включаючи й ті, що не були виконані належним чином первісним заставодавцем, якщо інше не передбачено договором (ст. 32 Закону України «Про іпотеку»).

Слід також пам’ятати, що згідно з цією ж статтею у разі оформлення заставної перехід права власності на предмет іпотеки не допускається до повного задоволення вимоги за заставною, крім переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва.

Права заставодержателя щодо зобов’язання можуть перейти до іншої особі не тільки в порядку відступлення вимоги попереднім кредитором, але й на підставі закону внаслідок настання зазначених у ньому обставин. У першу чергу мається на увазі універсальне правонаступництво в правах кредитора. Дані обставини мають місце при реорганізації юридичної особи (кредитної організації, що видала іпотечний кредит) у формі злиття, приєднання, перетворення або поділу, а також при виділі з однієї юридичної особи іншої, яка набуде відповідних прав як правонаступник (ст. 109 ЦК).

У ЦК передбачена ситуація, коли заставлене майно переходить у порядку правонаступництва відразу до декількох осіб (наприклад, при реорганізації юридичної особи шляхом його поділу). У цьому випадку кожний з правонаступників первісного заставодавця несе наслідки невиконання, що випливають з іпотеки відповідно до частини закладеного майна, що перейшла до нього. Однак якщо предмет іпотеки неподільний або з інших підстав залишається в спільній власності правонаступників, вони стають солідарними іпотекодавцями.

Складнощі, які виникають при визначенні сторін цесії, насамперед, викликані специфікою предмета іпотеки при зведенні будинку і в зв’язку з цим деякими непорозуміннями стосовно того, хто має майнові права та на який об’єкт нерухомості. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування» іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник — особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва.

Виходить, що обидва ці суб’єкти мають майнові права на непобудовану нерухомість і кожне з цих прав може бути предметом іпотеки?

За ст. 50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми...» виникає така схема:

а) банк надає кредит довірителю ФФБ на умовах, визначених цим банком в угоді про іпотечний кредит;

б) предметом іпотеки за іпотечним договором є об’єкт інвестування, який стане власністю позичальника в майбутньому та/або майнові права на нього.

За ст. 10 цього ж Закону забудовник має майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва, які він у певних випадках має відступити управителю. З вказаного виходить, що забудовник має майнові права вимоги. Чи це так і на якій підставі вони у нього виникли?

Очевидно, його майнові права виникають із договору будівельного підряду, за яким він набуває прав на побудоване підрядником майно. За цим договором він отримує право вимоги до підрядника звести будинок і передати йому.

Майнові ж права особи, яка взяла кредит у банку і вступила до відносин з ФФБ, — це майнове право вимагати передання їй квартири у власність.

Отже, майнові права цих суб’єктів схожі, навіть стосуються так чи інакше одного й того ж самого недобудованого майна, але їхні об’єкти будуть різними і підстави їх виникнення будуть різними, тобто ці майнові права вимоги можуть бути самостійними об’єктами відступлення.

Майнові права забудовника «зливаються» з майновими правами особи, яка стає власником побудованого об’єкта. І при цьому відбувається не лише трансформація об’єкта (з майнових зобов’язальних прав він перетворюється на річ (квартиру, будинок), а й змінюється вид цих майнових прав — замість зобов’язальних виникають речові права (право власності на квартиру, будинок).

Статтею 13 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми...» передбачене передання управителем довірителям, які повністю проінвестували закріплені за ними об’єкти інвестування, майнових прав на ці об’єкти інвестування за договором про відступлення майнових прав. Тобто виходить, що управитель мав майнові права, а у довірителя вони виникають лише після завершення ним розрахунків із ФФБ.

За ст. 19 цього ж Закону йдеться про оформлення прав на добудоване майно (забудовник оформлює ці права на довірителів), але при цьому про відступлення прав не йдеться. Чому? Тому що забудовник мав майнові права з договору підряду і після його завершення і виникнення нового об’єкта — будинку із квартирами, він не набуває прав на останні, а ці права виникають одразу у довірителів.

4. Наступне, що заслуговує на увагу при характеристиці цесії, це умови або

підстави, за яких наступає відступлення прав, та заборони, які при цьому висуваються законодавцем. Так, відступлення прав відбувається:

–на підставі домовленості (тобто за договором) між суб’єктом права вимоги (продавець) та набувачем цих прав (їх покупцем). Внаслідок цього укладається договір купівлі-продажу, предметом якого стануть права вимоги;

–на підставі домовленості, яка втілюється у напис на заставній;

–на виконання взятого на себе зобов’язання щодо цього, яке згідно зі ст. 10 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми...» виникає як договір відступлення майнових прав на нерухомість, яка є об’єктом будівництва, з відкладальними умовами. Такою відкладальною умовою буде ризик невиконання забудовником своїх зобов’язань перед управителем. У випадку, якщо управитель убачить такий ризик, забудовник зобов’язаний відступити управителеві майнові права. Отже,

за такою схемою відступлення немовби виникає на підставі договору, як то зазвичай має місце при цесії, але внаслідок відкладальної умови і тим, що під нею розуміється, фактично законодавець дещо відійшов від звичайної договірної підстави виникнення відносин за відступлення прав. Це знаходить свій прояв і в тому, що сторони хоча й домовляються між собою про відступлення прав, але у випадку невиконання обов’язку забудовника передати майнове право виникає ситуація, для вирішення якої задіюються й договір іпотеки цих майнових прав, і договір доручення на їх виконання управителем, доки вони не будуть передані або йому або іншій особі — забудовникові.

Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України «Про кредитно-фінансові...» управителю ФФБ вправі надати довірителю послуги щодо відступлення права вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам до запланованої дати введення об’єкта будівництва в експлуатацію. Втім, слід враховувати заборону, що міститься у ст. 50 Закону України «Про кредитно-фінансові...» щодо неможливості для довірителя ФФБ, який отримав кредит для участі у ФФБ та забезпечив виконання своїх зобов’язань за угодою про іпотечний кредит іпотекою, до моменту повного виконання зобов’язань за угодою про іпотечний кредит поступитися правом вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам.

Однак ст. 23 цього Закону допускається заміна управителя ФФБ без зазначення причин для цього.

Загальною умовою, що висувається для здійснення цесії, передбачається ст. 516 ЦК та ст. 24 Закону України «Про іпотеку». Цією умовою є відсутність згоди боржника, але його повідомлення про заміну сторони в зобов’язанні. Разом із тим звертає на себе увагу те, як ця умова сформульована у вказаних вище нормах. Якщо в ст. 516 ЦК чітко встановлено, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється «без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом», то у ст. 24 Закону України «Про іпотеку» це формулюється наступним чином: «відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором...» Звісно, що такий вираз викликає непорозуміння та потребує зміни.

Вимога про повідомлення боржника, її форма та строки тягнуть за собою правові наслідки як для кредитора, так і для боржника, адже останній має при його повідомленні про заміну кредитора виконувати кредитний договір (або інший договір, забезпечуваний іпотекою) вже новому іпотекодержателеві повністю або в частці, що була невиконана ним до моменту отримання повідомлення.

У випадку ж неповідомлення боржника про заміну кредитора, новий кредитор ризикує викликати цим негативні наслідки, тобто якщо боржник, який не знав про ці обставини, виконає свій обов’язок первісному іпотекодержателеві, це визнається належним виконанням. У такому разі новому кредиторові не можна висувати жодних вимог до боржника, а свої вимоги він має адресувати колишньому кредиторові, який отримав виконане боржником, хоча на це вже не мав права, оскільки вибув із зобов’язання.

не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником, крім випадку, коли первісний кредитор прийняв на себе поручительство за боржника перед новим кредитором». Сьогодні хоча такого правила безпосередньо ЦК й не містить, але за суттю все залишається так само, виходячи з загального підходу, втіленого у ст. 514 ЦК.

Забезпечувальна природа цесії у правовідносинах застави (іпотеки)*

Порівняльний аналіз звичайного механізму відступлення прав вимоги (цесії) і цесії майнових прав при заставі (іпотеці) надає можливості стверджувати про деякі особливості останньої.

При звичайній цесії:

а) кредитор в зобов’язанні передає свої права іншій особі за правочином (ст. 512 ЦК). Це означає, що сторони (кредитор та особа, яка стає замість нього в зобов’язанні) укладають договір (купівлі-продажу, дарування, міни), предметом якого будуть майнові права1;

б) у результаті відбувається повна й остаточна заміна сторони в первісному договорі;

в) має місце універсальне правонаступництво між колишнім і новим кредитором, боржник залишається тим самим;

г) настання прострочення боржника не спричиняє перетворення правовідносин або виникнення додаткових прав у нового кредитора. Все відбувається в рамках самого договору за звичайними правилами: при невиконанні або неналежному виконанні боржник відповідає перед кредитором (уже новим) за прострочення.

При цесії майнових прав у заставних (іпотечних) правовідносинах є певні особливості. У ст. 23 Закону України «Про заставу» йдеться лише про уступку2 заставодавцем заставодержателеві вимоги, що випливає із заставленого права, а як вона оформляється, не вказується. Це пов’язано зі змінами, що відбулися у законодавстві, яке лише останнім часом стало визнавати відступлення правочином (безпосередньо договором купівлі-продажу або дарування майнових прав)3. Крім того, якщо зазвичай особи укладають договір про цесію тоді, коли вони про це домовляться, тобто незалежно ні від чого, то цесія при заставі має в цьому специфіку, тому що вона обумовлена певними обставинами. Іншими словами, мають бути підстави для необхідності укладення сторонами договору застави майнових прав цесії. Або ще інакше: надамо відповідь на питання про те, коли заставодавець і заставодержатель повинні

укласти договір про цесію?

* Нотаріат для вас. — 2006. — №12.— С. 49–55.

повідальністю продати чи іншим чином відступити свою частку в статутному капіталі.

•Згідно зі ст. 23 Закону України «Про заставу» — при реалізації заставних прав, тобто вже після прострочення боржника.

•Також уступка можлива і протягом строку дії договору застави, тому що відповідно до ст. 27 «застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі». Положення про відступлення прав заставоутримувача містить ст. 24 Закону України «Про іпотеку». Тобто йдеться про можливість відступлення прав заставодержателя (іпотекодержателя) під час існування договору, забезпеченого заставою (іпотекою) у його непорушеному стані.

•Нарешті, цей договір згідно із ч. 3 ст. 10 Закону України «Про фінансовокредитні механізми…» укладається одночасно з договором між управителем і забудовником, а тому — одночасно з договором іпотеки.

Отже, якщо договір відступлення має самостійний характер та існує незалежно від інших договорів, то відступлення при іпотеці (зокрема, коли має місце фінансування під отримання у власність квартири) має забезпечувальний характер і безпосередньо пов’язано навіть не з одним, а з кількома договорами. Так, забудовник одночасно укладає з управителем договір про співробітництво, що є основним договором, договори іпотеки і про відступлення прав. Викликає, щоправда, непорозуміння ст. 10 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...», де вказується, що угода між управителем та забудовником має містити зобов’язання про уступку вимоги, яке одночасно оформлюється окремим договором.

Можна відзначити й інші випадки, коли відносини застави (іпотеки) су-

проводжують відносини цесії:

1) якщо при іпотеці майнових прав виникає необхідність замінити управомочену особу (носія майнових прав як предмету застави);

2) при заміні заставодержателя;

3) при невиконанні заставодавцем своїх обов’язків, внаслідок чого відбувається звернення стягнення на предмет іпотеки;

4) коли має місце так зване забезпечувальне відступлення грошової вимоги, що відбувається з метою забезпечення виконання зобов’язань боржника-цедента перед кредитором-цесіонарієм, що призводить до переходу права вимоги від цедента до цесіонарія. Чинне законодавство в ч. 2 ст. 1077 ЦК передбачає, що грошову вимогу може бути відступлено клієнтом фінансовому агентові з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта (цедента) перед фінансовим агентом (цесіонарієм). У науковій літературі немає єдності думок з питання про кваліфікацію цих відносин: їх розглядають

іяк заставу прав1, і як самостійний спосіб забезпечення виконання зобов’язань2;

5)в інших випадках, коли є потреба в цесії.

1 Ершов Ю. Финансирование под уступку денежного требования // Рос. юстиция. — 2002. — №12. — С. 30.

2 Гражданское право России: Курс лекций Ч. 2. Обязательственное право / Отв. ред. О.Н. Садиков. — М., 1997. — С. 425; Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. — М., 2002. — С. 46; Липовецкая Т.Л. Некоторые вопросы регулирования гражданским законодательством договора финансирования под уступку денежного требования // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С. Алексеева. — М., 2000. — С. 273.