sbornik

нової речі — розчину. Тому вода, пісок та цемент зникають і замість них з’являється розчин. У другому ж випадку, цегла та розчин не зникають, а фізично існують. Однак, вони утворюють нову річ, що й сприймається юридичним об’єктом. Тобто з існуванням сукупності фізичних речей (цегли, блоків, розчину, металевих конструкцій тощо) не пов’язується їх правовий режим. Право цікавить такий об’єкт (що становить фізичний стан такої сукупності речей), як фундамент, спорудження кількох поверхів будинку тощо. Саме так починають сприйматися використані будматеріали як психологічно, так і фінансово, адже у вартості побудованого майна (і недобудованого майна) міститься й вартість праці. Щодо юридичної позиції стосовно об’єкта незавершеного будівництва, то він також не може відрізнятися від попередніх аспектів, інакше законодавство відхилилося б від реалій. Крім того, що з одних речей створюється інша річ (з цегли, арматури, розчину тощо — фундамент частки будинку), ці речі розрізняються й за своєю класифікацією. Перші є рухомими речами, що підлягають вільному переміщенню у просторі без пошкоджень, і саме так вони потрапляють до місця будівництва, а другі навпаки. Ані фундамент, ані кілька поверхів неможливо перемістити в просторі, і саме це вже свідчить про них як про нерухомість.

Коли йдеться про незавершене будівництво, то поряд із використаними матеріалами, які вже становлять цей об’єкт, можуть бути ще й невикористані матеріали. Очевидно, всі вони мають враховуватися разом, і тоді виникає складний об’єкт — незавершене будівництво, що включає будматеріали.

Стан використання матеріалів і, відповідно, стан тієї речі, що виникає внаслідок цього, можуть бути різними. Залежно від ступеня завершеності будівництва ці матеріали можна поділити на дві групи: ті, що становлять значну частину незавершених згідно із проектом робіт, і ті, які становлять незначну їх частину. Втім, для права це не має різниці.

Наведене вище доводить: ч. 3 ст. 331 ЦК вказує на те, що особа до завершення будівництва вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), свідчить, по-перше, про те, що це стосується процесу побудови, який триває, а не зупинився без виникнення нового об’єкта — завершеного та прийнятого в експлуатацію. По-друге, відповідає бухгалтерському обліку, в якому відображаються використані та невикористані матеріали як такі, а не як об’єкт незавершеного будівництва. І тому, по-третє, незавершене будівництво як об’єкт існує тільки в певних випадках, а саме: коли є потреба в його обороті. Якщо такої потреби немає і будинок зводиться (навіть якщо із зупиненням, а потім продовженням процесу), не йдеться про такий окремий об’єкт, як незавершене будівництво, а будуть існувати лише будматеріали як об’єкти.

Потреба у такому об’єкті, як незавершене будівництво (що є проміжним між матеріалами та побудованим майном), може виникнути внаслідок неможливості для сторін договору підряду виконати зобов’язання — звести будинок. Це може мати місце з тих чи інших причин з боку замовника або підрядника. Якщо підрядник не виконує свої обов’язки, то це тягне за собою звичайні наслідки для невиконання або неналежного ви-

конання зобов’язань — розірвання договору, стягнення збитків, штрафів тощо. Коли ж відбувається порушення умов договору з боку замовника, то підрядник також застосовує звичайні механізми реагування — вимагає належного виконання, може ставити питання про розірвання договору та стягнення збитків та штрафів. Втім, такі дії не вирішують проблеми замовника, який не в змозі добудувати об’єкт і навіть розрахуватися з підрядником не може, отже, тоді постає питання про можливість його продажу.

Таким чином, абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК пов’язує виникнення такого об’єкта, як незавершене будівництво, з необхідністю укладення договору (очевидно, з його відчуженням, оскільки, наприклад, для укладення договору підряду з іншим підрядником навряд чи виникне потреба в такому об’єкті, як незавершене будівництво). Це не зовсім точно, оскільки не тільки укладення договору вимушує до виникнення нового об’єкта (не будівельних матеріалів, а незавершеного будівництва), такими причинами можуть бути й спадкування, і внесення цього об’єкта до статутного капіталу, при створенні юридичної особи1 — реорганізація юридичної особи (завжди при приватизації державного майна вказувалися такі об’єкти, як незавершене будівництво, а не будівельні матеріали. Навіть існує окремий Закон України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва»).

Слід також звернути увагу на те, що вказаним Законом забороняється відчужувати об’єкти незавершеного будівництва, що придбані в результаті приватизації. Ст. 331 ЦК такої заборони не містить. Як завжди в таких випадках, виникає колізія між законом, прийнятим пізніше, і загальним та спеціальним законом2. Отже, чи можна продати, посилаючись на ст. 331 ЦК об’єкт незавершеного будівництва, що було приватизовано, але у його власника немає можливості його добудувати?

Враховуючи все вищенаведене про незавершене будівництво, залишається відкритим питання про те, чи є воно нерухомістю. Відповідь на це питання залежить від критеріїв, що мають бути покладені в основу визначення цього поняття. Так, якщо критерієм віднесення речі до нерухомих буде їх державна реєстрація, то чи буде вважатися до цього моменту недобудований будинок рухомою річчю? Якщо критерієм визначати те основоположне правило, яке міститься в ст. 181 ЦК — зв’язок із землею, то такий об’єкт слід вважати нерухомістю, тому він має бути державнозареєстрованим.

Вимоги для виникнення такого об’єкта, як незавершене будівництво, такі:

а) необхідність укладення договору (але, очевидно, й інших юридичних фактів спадкування тощо);

б) наявність права власності або права користування земельною ділянкою, на якій відбувалося будівництво, тобто розташований цей об’єкт;

дній, бо він йому суперечить повністю або частково. Друге: якщо є спеціальний закон, то застосовується він, а не загальний. Однак, як застосувати ці два правила одночасно? Якщо новий закон по-іншому регулює відносини, але він є загальним, а спеціальний закон змін не зазнав? Це, наприклад, стосується загальної правоздатності юридичних осіб у той час, коли залишилися банки, страхові компанії тощо як юридичні особи не з загальною правоздатністю (і ніхто не піддає це сумніву). Яка ж в них правоздатність? Кажуть: спеціальна або виключна.

Однак, не визначеним залишається питання про земельну ділянку, на якій розташоване (розпочате) незавершене будівництво. У статтях 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» зазначається, що нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Тобто якщо під цим нерухомим майном розуміти земельну ділянку, то у разі її передачі в іпотеку іпотека також поширюється на розташовані на цій ділянці будівлі (споруди) та об’єкти незавершеного будівництва, що належать іпотекодавцеві на праві власності.

Ще одне уточнення міститься в ст. 16 цього ж Закону, норма якої є спеціальною по відношенню до тих, про які йшлося вище, оскільки ця стаття має назву «Особливості іпотеки об’єктів незавершеного будівництва». Згідно з вказаною статтею іпотека об’єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконується будівництво, або шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, право власності іпотекодавця на яке виникне в майбутньому.

Дивно, але тут вже міститься інша альтернатива: або земельна ділянка, або нерухоме майно, право на яке виникне в майбутньому (тобто зараз воно не є нерухомим, або є нерухомим, але не тим, що стане після завершення будівництва?..).

Після вказівки на те, що обтяження об’єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку (очевидно, розуміючи під обтяженням заставу), законодавець вкотре ускладнює сприймання предмета іпотеки, вказуючи, що після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Отже, за такою схемою маємо: предметом іпотеки було одне майно, тобто один об’єкт (незавершене будівництво), а потім стає інше майно (інший об’єкт — закінчене будівництво як будинок у повному юридичному розумінні цього терміна).

Підтверджує це і ст. 55 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою правочини про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусові надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

Іпотекою за іпотечними договорами є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, що посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують майнові права на нерухомість (ч. 8 ст. 55).

Після закінчення будівництва зведена нерухомість продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору. У цьому разі іпотекодержатель на підставі документа про право власності реєструє у встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість. Якщо іпотечним договором передбачено, нотаріус накладає заборону на відчуження нерухомості, що є предметом іпотеки, за повідомленням іпотекодержателя. У разі зміни характеристик нерухомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміни у плануванні приміщень тощо), нотаріус на підставі документа, який підтверджує право власності

на нерухомість, зобов’язаний зробити відмітку на примірнику іпотечного договору, що належить іпотекодержателеві. При цьому нотаріус не має права вимагати додаткових документів та згоди іпотекодавця (ч. 9 ст. 55).

Отже, на основі наведених статей предметом іпотеки можуть бути:

–земельна ділянка;

–земельна ділянка та незавершене будівництво;

–нерухоме майно, право власності на яке виникне в майбутньому;

–майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено;

–завершене будівництво, яке таким стало під час дії договору іпотеки без змін

уцьому договорі.

При цьому не слід забувати, що за ч. 3 ст. 331 ЦК треба зареєструвати незавершене будівництво, щоб воно могло бути предметом іпотеки. Вимог щодо ступеня завершеності ЦК нині не містить.

Розглянувши детально питання про виникнення і оформлення права власності на такий об’єкт, як незавершене будівництво, в тому числі при його передачі в іпотеку, повернуся до підстав виникнення права власності, переходячи тепер до похідних підстав виникнення права власності. Ними в переважній більшості є договори, саме вони і виступають правовстановлювальними документами.

При цьому варто враховувати:

–вимоги до дійсності правочину (договору як правочину) — ст. 203 ЦК України;

–вимоги про досягнення домовленості з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України);

–вимоги до державної реєстрації правочину (ст. 210 ЦК України).

При недотриманні вказівок закону в першому випадку правочин вважається нікчемним або може бути визнаний судом недійсним (ст. 215 ЦК України), а в останньому випадку правочин буде вважатися таким, що не мав місця, тобто договір вважатиметься неукладеним (ст. 638 ЦК України).

Договір як правовстановлювальний документ

У ЦК України передбачаються різні види договорів про передачу майна у власність. Найбільш поширеним серед них є, звичайно, договір купівлі-продажу. Схожими з ним є договір міни, поставки, найму-продажу, що нині розглядаються як різновиди купівлі-продажу, а також договір ренти, що не є різновидом договору купівлі-продажу.

Не менше схожості в таких правочинах, як договір довічного утримання (гл. 57 ЦК), спадковий договір (гл. 90 ЦК) і заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК), а також договір між спадкоємцями про зміну черговості спадкування (ст. 1259 ЦК). У той же час кожний з них має свої особливості, у тому числі пов’язані з моментом переходу права власності і його оформленням.

Є певна специфіка у договорах про виникнення спільної власності, зокрема, договорі про спільну діяльність і просте товариство. Вони схожі з засновницькими договорами як установчими документами повних та командитних товариств, договорами про заснування товариств з обмеженою відповідальністю і АТ. При цьому слід враховувати таке:

а) засновницькі договори призводять до виникнення нового власника — юридичної особи — господарського товариства, у той час як договір простого товариства веде до виникнення правового режиму спільної власності;

б) договір про спільну діяльність (простого товариства) буде основою виникнення права власності його учасників на плоди і доходи;

в) необов’язковість договору зі створення товариства з обмеженою відповідальністю призводить до проблеми визначення складу майна, переданого учасником як внесок до статутного капіталу. Це актуально в зв’язку з тим, що такий договір опосередковує перехід права власності на майно, від чого залежить не тільки факт набуття цього права іншою особою, а й формальні вимоги до створення юридичної особи, що може відбитися на частці останнього і його кредиторів, а також на правах другої особи на передане господарському товариству майно і виникнення внаслідок цього іншого об’єкта корпоративних прав;

г) постає питання про оформлення передачі такого майна, внесеного учасником як внесок до статутного капіталу, тобто чи буде при цьому складатися акт про передачу майна у власність, якщо внески негрошові? Якщо позитивно відповісти на це питання, то тоді виникає інше: від кого до кого переходить право власності на майно, яке передається засновником товариства, і хто буде відповідати за його збереження? Через відсутність законодавця творчої бази з таких питань майнові вклади учасниками до створення (державної реєстрації товариства) просто не передаються.

Нарешті, варто назвати також нетипові й непойменовані договори, що опосередковують виникнення права власності, наприклад, на заставлене майно в порядку звернення на нього стягнення за домовленістю сторін (п. 103 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій), при лізингу, коли майно, передане в лізинг, стає власністю лізингоодержувача1.

Глава 13

ПРОБЛЕМИ СПАДКУВАННЯ

Поняття спадщини та проблеми визначення її складу*

Спадкове право є складовою цивільного права, цивільно-правовим інститутом, тому воно має оперувати загальними поняттями цивільного права, передбачати цивільно-правові механізми здійснення прав суб’єктами спадкових правовідносин. Втім, у спадковому праві існують спеціальні терміни та своєрідні правові

1 Спасибо-Фатєєва І. Відчуження предмета іпотеки при наявності прав інших осіб на нього, зокрема, при арешті або податковій заставі. Пріоритети, які мають місце при цьому // Мала енциклопедія нотаріуса. — 2006. — №2. — С. 13–18.

* Нотаріат для вас. — 2006. — №10. — С. 20–25.

механізми реалізації його специфічних норм. Передусім це стосується поняття спадщини, визначення якої у книзі шостій ЦК не надається, а в ст. 1218 лише зазначається на склад спадщини, до якої входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Постає питання про те, що ж являє собою спадщина як юридична категорія. Насамперед здається, що це майно, тобто спадщину слід розглядати як різновид майна, що вимагає зосередити увагу на спадщині як об’єкті цивільних прав.

Спадщина → Майно → Об’єкт цивільних прав Слід врахувати законодавчі механізми правовідносин із спадщиною та виявити

всі «за» та «проти» розуміння спадщини в якості майна.

На користь такого бачення вживання термінології «частка» та/ або «частина» у спадщині, поділ та перерозподіл спадщини, управління спадщиною, право на спадщину (його оформлення — гл. 89). Тобто, якщо замінити слово «спадщина» словом «майно», то видно, що сутність правовідносин при цьому не зміниться. Як існує частка в майні, так існує і частка у спадщині, як є право на майно, так є і право на спадщину.

Деякі розбіжності з таким розумінням спадщини виникають внаслідок наступного.

Згідно зі ст. 190 ЦК майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Зазвичай ми під майном розуміємо сукупність речей, майнових прав та обов’язків. Редакція ст. 190 ЦК не дозволяє однозначно стверджувати про те, чи це поняття ширше за поняття «річ», чи тотожне їй, чи складається з матеріальних об’єктів (речей), чи з прав на них. У такому разі можуть бути такі варіанти:

майно = річ; майно = сукупність речей;

майно = сукупність речей + майнові права + майнові обов’язки; майно = майнові права + майнові обов’язки.

Саме до спадщини можна застосовувати останній варіант. Втім, основне непорозуміння викликає розбіжність між поняттям речі та майновими правами як складовими майна. Якщо йдеться про річ, то, напевно, що існує право на неї, а якщо йдеться про майнові права, то чи включають вони до свого змісту право на річ? Така плутанина виникла внаслідок непослідовності законодавця з поняттям майнових прав. Якщо майнові права — права на майно, то вони можуть бути як речовими, так

ізобов’язальними. Іншими словами, майновим правом буде і право власності на річ,

іправо вимоги по договору (заплатити певну суму). Разом із тим ч. 2 ст. 190 ЦК указує, що майнові права є речовими правами.

Уст. 1218 ЦК не зазначається на речі, майнові права та обов’язки, а йдеться лише про майнові права та обов’язки. Враховуючи, що при спадкуванні відбувається правонаступництво, до спадкоємців переходять права та обов’язки на речі та інші майнові права та обов’язки (наприклад, вимоги сплатити борг, обов’язок погасити борг), які не стосуються певних речей. Отже, незважаючи на відсутність

уст. 1218 ЦК позначення на речі як складові спадщини, безумовно, майновими правами охоплюється й права на певні речі, що належали спадкодавцеві.

Для порівняння: за новим ЦК РФ спадкова маса визначається як належне спадкодавцеві на день смерті майно (ч. 1 ст. 1112), тоді як раніше старим ЦК РРФСР спадщиною визнавалася сукупність майнових прав та обов’язків.

Незважаючи на схожість колишнього регулювання в ЦК РФ з нинішнім в ЦК України, очевидні і деякі розбіжності, бо за ЦК РФ йшлося про сукупність майнових прав та обов’язків, а ні в ст. 1216, ні в ст. 1218 ЦК України не вказується на майнові права та обов’язки. Тоді виходить, що спадкуватися можуть і особисті немайнові права? Це питання розглянемо нижче, але воно не може не привертати уваги, адже перехід прав означає їх оборот, а особисті немайнові права тісно пов’язані з особою — їх носієм і тому не є оборотоздатними.

Іноді в ЦК вживається термінологія «спадкове майно» (ст. 1279, 1284) і тоді, якщо спадщина і майно є поняттями тотожними, спадкове майно буде «масло масляне». Тим не менш, правники виходять із синонімічності термінів «спадкова маса», «спадщина», «спадкове майно»1.

У ЦК використовується й неприйнятна для розуміння спадщини майном термінологія, наприклад, «відкриття спадщини» (ст. 1220). Якщо замінити слово «спадщина» на «майно», це призведе до непорозумінь.

Якщо внаслідок спадкування має місце правонаступництво (універсальне), що відбувається внаслідок переходу прав та обов’язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців, а про правонаступництво можливо говорити лише стосовно прав та обов’язків, а не речей, тоді здається вірним визначення спадщини в ст. 1218 ЦК. І навпаки, якби законодавець визнав, що спадщиною є речі та права й обов’язки, то це містило б вади, адже не можна говорити про правонаступність у речах, а лише в правах.

Таким чином, спадщина є особливим об’єктом цивільного права, що складається з майнових прав та майнових обов’язків. Тому, простіше кажучи, до складу спадщини входить не квартира або будинок, а право на них, не автомобіль, а право на автомобіль, не комп’ютер, а право на комп’ютер тощо.

Загальне правило спадкування не важко зрозуміти — в порядку спадкування переходять всі майнові права та обов’язки спадкодавця за деякими виключеннями, які ми розглянемо. І саме ці здавалося б нескладні питання породжують складні проблеми, пов’язані з визначенням складу спадщини та того, що ж до неї не входить.

Зазвичай говорять про спадковий актив та спадковий пасив як складові спадщини. Спадковий актив становлять права, а спадковий пасив, відповідно, обов’язки спадкодавця. Але це питання варте, щоб із ним розібратися детальніше.

Спадковий актив

Це права та обов’язки, які мав за життя спадкодавець, а не ті, що виникли внаслідок його смерті. Приклад того, що не входить до складу спадщини — виплата страхової суми (ст. 1229 ЦК), право вимоги її виплати є майновим правом, але це майнове право не належало спадкодавцеві за його життя, а виникло лише з його смертю. Тому про правонаступництво в цьому випадку йтися не може.

1 Белов В.А. Гражданское право: общая и особенная части. — М., 2003. — С. 662.

До спадкового активу входять лише майнові права, оскільки про це прямо зазначається у ч. 1 ст. 1219 ЦК, в якій вказується, що до складу спадщини не входять особисті немайнові права.

Стосовно особистих немайнових прав виникає непорозуміння внаслідок віднесення до таких, по-перше, права на участь у товариствах (ст. 100 ЦК), по-друге, виокремлення в ст. 1219 цього права від інших особистих немайнових прав і, потретє, встановлення в ст. 1219 для обороту цих прав виключення, тобто допущення того, що право на участь може входити до складу спадщини, якщо це не заборонено законом або установчими документами товариства. Безумовно, таке виключення не зовсім відповідає ст. 100 ЦК, в якій досить суперечливо врегульоване право участі у товаристві і з приводу якої тривають дискусії. Враховуючи багатоаспектність цього питання, розглянемо його нижче.

Крім того, не всі майнові права переходять до спадкоємців, тобто не всі вони входять до складу спадщини, адже є й майнові права, тісно пов’язані з особою, наприклад, право на відшкодування шкоди, заданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (п. 3 ч. 1 ст. 1219 ЦК). Також подібну природу мають інші майнові права та обов’язки, які припиняються смертю спадкодавця (ст. 608 ЦК). Це не тільки викликане особистістю, значущістю властивостей, вмінь, навиків сторони по договору (наприклад, договір на замовлення написати картину), а й іншими причинами, сутністю правовідносин. Прикладом є ч. 3 ст. 723 ЦК, якою встановлюється припинення договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, якщо дарувальник або обдаровуваний помре.

Існують також такі майнові права та обов’язки, які спроможні переходити у спадщину, але їх перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону. Прикладом слугує ст. 1227 ЦК, за якою перелічені в ній права вимоги (виплати нарахованих, але не отриманих спадкодавцем сум заробітної плати, стипендії, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом тощо) підлягають виплаті лише членам сім’ї спадкодавця, тобто незалежно від того, чи є вони спадкоємцями (наприклад, за наявності заповіту на іншу особу вони спадкоємцями не будуть, або ж члени сім’ї не співпадають з спадкоємцями першої черги), вони будуть спадкувати майнові вимоги виплати зазначених сум. І лише у разі відсутності членів сім’ї вказані майнові вимоги входитимуть до складу спадщини.

Виникають непорозуміння з таким майном, як підприємство (ст. 191 ЦК). Іноді питають, чи спадкується приватне підприємство як суб’єкт підприємницької діяльності? При такій постановці питання очевидно змішання понять підприємства як суб’єкта права та підприємства як об’єкта права. Це питання також буде проаналізовано нижче.

Не входять до складу спадщини самовільно побудовані споруди або будинки, оскільки на них у забудовника права власності не виникло, а тому якщо немає права, то і нічого передавати у спадщину. Тобто якраз на цьому прикладі і очевидною є розбіжність понять майна (будинку) і права на майно. Будинок існує, але оскільки він побудований самовільно, права на нього немає, а значить, успадковуватися нічому.

До складу спадщини входять і речові права (права на чужі речі)— сервітути, емфітевзис, суперфіцій.

Стосовно сервітутів, слід зробити застереження: земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою поряд із її розміром, місцем розташування тощо. Особисті ж сервітути (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не входить, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлене сервітутне право, входить обов’язок не порушувати право суб’єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.

Стосовно суперфіцію також необхідно зважувати на таке. Ним згідно зі ст. 413 ЦК є право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Це право слід відрізняти від права постійного користування земельною ділянкою, що регулюється Земельним кодексом. Суб’єктом останнього не можуть бути фізичні особи (ч. 2 ст. 92 ЗК), тому воно не може входити до складу спадщини.

Необхідно відрізняти ці права від прав на оренду (земельної ділянки, приміщення тощо), які не є речовими правами, але вони переходять у спадщину як майнові права, тобто зі смертю як орендаря, так і орендодавця договір оренди не припиняється.

Нарешті, варто вказати, що у спадщину переходять не тільки права, а й охоронювані законом інтереси. Так, при розпочинанні процесу приватизації житла за життя наймача, який не встиг до своєї смерті отримати всі необхідні документи, що підтверджують його право власності на квартиру, в нього не виникло таке право, а значить — воно не може успадковуватися. Разом із тим практика пішла тим шляхом, що спадкоємці отримують у спадщину таку квартиру після завершення оформлення приватизаційних документів. Тобто на момент смерті (відкриття спадщини) до складу спадщини право власності на квартиру не входило, бо його не існувало. Воно виникло пізніше, але хто став його суб’єктом? Померлий — ні, спадкоємці — ні. Можливо, спадкоємці набули право вимоги від відповідного органу? Але це право не буде мати майнового характеру. Тоді й можна стверджувати, що успадковувався інтерес. Який інтерес? Стати власником квартири. Гадаю, що це найприйнятніший розсуд, хоча формально за ст. 1218 інтерес не входить до складу спадщини.

Схожа ситуація спостерігається, коли йдеться про набуття права власності за набувальною давністю — ч. 2 ст. 344 ЦК. Спадкоємці можуть приєднати до часу свого володіння увесь час, упродовж якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Спадкоємці успадковують інтерес — стати власниками майна, яким після смерті спадкодавця продовжують володіти. Втім, в цьому разі можна говорити про те, що як спадкодавцеві, так і їм належить володіння (фактичне тримання речі), яке успадковується як речове право (правом на чужу річ — ст. 397 ЦК).

Слід вказати на певні особливості спадкування майна, що перебуває у спільній сумісній власності: до складу спадщини входить не все це майно, адже воно перебуває