Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

тощо. Свідомості як такої, незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є існуванням свідомості в суспільній формі у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, надбань суспільства.

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючиіндивідуальнусвідомість, оформлюючиїї, набуваєоб’єктивної, незалежно від індивідів їх свідомості, форми існування. Вона втілюється в різноманітних об’єктивних формах духовної культури людства — у мові, науці, філософії, мистецтві, політиці і праві, моралі, релігіїіміфах, ународніймудрості, всоціальнихнормахтауявленнях соціальнихгруп, націй, людствавцілому. Всіціелементиіснуютьвідносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, є відносно самостійними, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління. Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуальнонеповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов’язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежатьвідйогонейрофізіологічнихструктур, особливостейпсихіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних надбань минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.

§2. Культура як специфічна соціальна реальність

Термін «культура» є одним із найпоширеніших філософських понять. Вінвживаєтьсявполітичномулексиконітапубліцистиці, вгалузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філософських дослідженнях.

270

Розділ 13. Духовне життя суспільства і культура

Етимологічно термін «культура» походить від латинського слова cultivire — обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшувати. І спочатку воно означало «оброблення ґрунту, його культивування». Звідси— «агрокультура». Пізнішеслово«культура» набулобільшуза-

гальненоговизначення. Культура— цевсете, щостворенелюдством, тобто «друга природа», надбудована над природою натуральною.

Щодо цього культуру і все розмаїття, що до неї належить, протиставляють природі, всі складові якої мають натуральне походження, тобто те, щолюдиноюнестворенеінеможебутинеюствореним, як-от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо. Отже, слово «культура» формувалось у прямій опозиції до слова «натура». І таке розуміння культури на буденному рівні свідомості залишається і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

По-перше, недолік наведеного визначення культури полягає в тому, що далеко не все, що створено людиною, можна віднести до культури. Замінастріливогнепальноюзброєю, винахідгазовихкамердлязнищеннялюдей— неможебутикультурою. Тожупонятті«культура» повинен бути присутнім ціннісний критерій. Що це за критерій? Що таке цінність? Етимологічнозмістцьогословадужепростийіцілкомвідповідає самомутерміну: цінність— цевсете, щолюдицінують. Алетакерозуміння слід уточнити. І зробити це можна через поняття «значущість». Значущість більш широке поняття, ніж цінність. Воно включає не тільки цінність, але й шкоду. Війни, злочинства, хвороби дуже значущі для суспільства і особистості, але ніхто ці явища не називає цінностями. Цінність — позитивна значущість. Таким чином, культура — це сукупністьстворенихлюдиноюцінностей. Світкультури— цесвітцінностей. Світ антикультури — це світ антицінностей.

По-друге, наведенетрактуваннякультуринепридатнедляфілософськогоаналізу, оскількикультураприцьомуототожнюєтьсяізсуспільством у цілому і не виявляє власної специфіки. Річ у тім, що суспільство є також тим, що створено людиною. Його в готовому вигляді уприродінеіснує. Осьчомупоняття«культура» обмежуютьдосукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені внаслідок людської діяльності. Розуміння культури як системи матеріальних та духовних цінностей відмежовує культуру від природи і водночас не дозволяє ототожнювати її із суспільством. При такому підході культура виступає як певний аспект суспільства.

По-третє, розуміння культури як того, що створено людиною, сприймається однобічно, лише як щось зовнішнє щодо людини. Але

271

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

ж сама людина, сума її знань, навичок — це також елемент культури. Один бік людської діяльності — це обробка природи людьми, другий бік — обробка людей людьми. Ще видатний римський філософ Марк Туллій Цицерон висловив думку про те, що дух, розум треба оброблятитаксамо, якселянинобробляєземлю. Культурналюдинанавідміну від дикуна — це людина, у якої внутрішнє життя, поведінка, манери

ізовнішність «обтесані», «оброблені». Тому не буде перебільшенням сказати, що культура є мірою людського в людині, характеристикою розвитку людини як суспільної істоти.

По-четверте, недолік визначення культури як всього створеного людиною полягає і в тому, що науковці випускають з уваги діяльність людини. Відомо, що людська діяльність відмінна від способів тваринної життєдіяльності. Вона включає складну й багатоманітну систему механізмів, вироблених поза біологічними формами. Їх у природі не існує. Вони «оброблені» людиною. Ось чому «предметне» розуміння культури необхідно доповнити «процесуальним». У такому разі культура розглядатиметься як спосіб організації й розвитку людської життєдіяльності, представлений у предметах матеріальної й духовної праці. Проте такий підхід розгляду культури як способу діяльності породжуєпитання: чивсякадіялюдиниєкультурною? Історіялюдства знає чимало жахливих дій, що виконувались людиною, але їх не можна віднести до культурних. Наприклад, сталінський геноцид проти малих народів, фашистська політика і практика Гітлера, політичний геноцидірізніформирасизму. Минулейсучаснемістятьчималоактів некультурногозмісту. Нинідедалінастійнішепостаєнеобхідністьрозмежування діяльності на таку, що є культурною, і протилежну їй.

Отже, культуруможнавизначитияксукупністьусіхвидівтворчої діяльностілюдиниісуспільства, атакожрезультатівцієїдіяльності, втілених у матеріальних і духовних цінностях.

Структура культури. Оскільки до сфери культури належать результати людської діяльності (тобто певні матеріальні цінності, надзвичайно різноманітні за своєю матеріальною формою) та способи, засоби, методи самої людської діяльності, також дуже різноманітні, проте вже такі, що мають не матеріальну, а духовну форму, то розріз-

няють культуру матеріальну і культуру духовну.

Матеріальнакультураохоплюєрізноманітнеколоречей, усередовищіяких, власне, йпротікаєвсежиттяяккожноїокремоїлюдини, так

ісуспільства в цілому. Під матеріальною культурою розуміють сукуп-

272

Розділ 13. Духовне життя суспільства і культура

ністьбудь-якихматеріальнихцінностей, створенихлюдствомпротягом історії, що збереглися донині. До матеріальної культури відносять: знаряддя і засоби виробництва, техніку, технологію; культуру праці

йвиробництва; матеріальний бік побуту; матеріальний бік навколишнього середовища.

До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу і вжитку найрізноманітніших духовних цінностей. Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сферу керівництва суспільством і управління ним. До духовної культури разомзцимналежатьтакожівідповідніустанови, організації, заклади (як-от: наукові інститути, вузи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертнізалитощо), якіусвоїйсукупностізабезпечуютьфункціонування духовної культури.

Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища до галузі матеріальної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культуриматеріальної, іншими— докультуридуховної. Так, зокрема, виготовленнязнарядьпрацічибудь-якихпредметів, щозадовольняють матеріальні потреби людей і суспільства (а це елементи матеріальної культури), неможливі без участі людської думки, і, таким чином, цей процес належить до сфери духовної культури, одночасно належачи

йдо матеріальної культури. З другого боку, продукти духовного життя — ідеї, художні твори, суспільні норми — знаходять свій вираз

упевній речовій матеріалізованій формі, тобто в рукописах, книгах, картинах, нотах, кресленнях тощо. Уже через це їх включають до елементів матеріальної культури.

Духовнакультура— важливийчинниксуспільногопрогресу. Їїрівень визначає ступінь інтелектуального, естетичного, художнього та морального розвитку суспільства. З поняттям «культура» пов’язаний процес набуття знань та досвіду в тій чи іншій галузі діяльності, засвоєння людиноюпевноїсистемицінностей, визначеннявласноїлініїповедінки.

Кожналюдинавжездитинстваперебуваєпідвпливомпевноїкультури, а точніше — певного культурного середовища з тим або іншим (високим чи низьким) рівнем культури, опредмеченої у відповідних цінностяхчиантицінностях. Вихованняінавчаннялюдиниполягаєвїї залученні до культури, у засвоєнні нею накопичених суспільством знань, умінь, навичок, а також духовних цінностей і норм поведінки

273

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

тієї країни, в якій вона живе. Характер виховання й освіти, що притаманні суспільству на певному ступені його розвитку, є показником рівня культури даного суспільства.

Існуєпевнатипологіякультур. Так, зокрема, виокремлюютькультуру: національну(українську, російську, французькутощо); регіональну (слов’янську, американську, африканську і т. д.); культуру певних соціальних суб’єктів. Вирізняють також певні культурні епохи: культура античної епохи, культура Середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т. ін. культури. У літературі називають також такі специфічні культурні пласти і культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура тощо, а також офіційна культура.

Функції культури. Культура як суспільне явище виконує певні функції. Основними є такі: перетворювальна, пізнавальна (гносеологічна), комунікативна, регулятивна, або нормативна, функція емоційногорегулюванняжиттєдіяльностілюдини, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов’язані. Але, на думку багатьох культурологів, інтегруючою функцією культури є людинотворча функція.

Перетворювальнафункція. Культураєзнаряддямтворчоїдіяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства. Ця функція здійснюється людьми за допомогою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо.

Пізнавальна, абогносеологічна, функція. Культура, якаконцентрує в собі кращий суспільний досвід багатьох поколінь людей, іманентно накопичує знання про світ, таким чином сприяючи його пізнанню і освоєнню.

Комунікативна функція. Культура — це єдиний механізм передавання суспільного досвіду від одного покоління до другого, від епохи доепохи, відоднієїдержавидодругої. Черезценевипадковокультуру вважають суспільною пам’яттю людства. Спадкоємність культурної традиціїнеповиннаперериватися, боцепризводитьдовтратисуспільної пам’яті.

Регулятивна, абонормативна, функція. Усферіпраці, побуту, між-

особовихвідносинкультуратакчиінакшевпливаєнаповедінкулюдей і регулює їх вчинки, дії і навіть вибір матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

274