Розділ 6. Свідомість як філософська проблема

ськогомозку, якаполягаєуствореннісуб’єктивнихобразівоб’єктивного світу, утриманні, зберіганні і переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на вирішення певних завдань, в актив-

ному управлінні цією діяльністю. Свідомість є суспільно-історичним продуктом. Вона виникає разом із людським суспільством у процесі становленняірозвиткутрудовоїдіяльностітамови, формуючисьтількивумовахсоціальногосередовища, постійногоспілкуванняіндивідів між собою.

§2. Структура свідомості та її основні функції

Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру. Щоб її розглянути, слід, щонайперше, звернути увагу на таку обставину. Нерідкопоняття«свідомість» ототожнюєтьсязпоняттям«психікалюдини». Це робиться помилково. Психіка більш складне утворення. Воно включає дві сфери відображення — свідомість та несвідоме.

Концепцію несвідомого вперше сформулював відомий німецький філософ XVII–XVIII ст. Г. Лейбніц. У праці «Монадологія» він характеризував несвідоме як нижчу форму душевної діяльності. Пізніше англійський мислитель XVIII ст. Д. Гартлі пов’язав несвідоме з діяльністю нервової системи людини. З позиції ірраціоналізму намагався пояснитинесвідомеА. Шопенгауер. Алеособливуувагуційпроблеми приділив З. Фрейд. Він вважав, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розуму. До не-

свідомогоналежатьпершзавсеінстинкти— сукупністьприроджених актівповедінкилюдини, якістворюютьсявнаслідоктривалоїеволюції і спрямовані на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти. До структури несвідомого належать також інтуїція та автоматизми, які можуть зароджуватися у сфері свідомості і з часом поринати у сферу несвідомого. Інтуїція — це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його отримування, через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд. Автоматизми — це складні дії людини, які, первинно утворюючись під контролем свідомості, внаслідок довгого тренування й багаторазового повторювання набувають несвідомогохарактеру. Несвідомимитакожєсновидіння, гіпнотичністани, явища сомнамбулізму, стани неосудності тощо. Завдяки включенню

145

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

несвідомогодопсихічноїдіяльностінавантаженнянасвідомістьзменшується, а це, у свою чергу, розширює поле творчих можливостей людини. Сучаснанаукаоперуєйпоняттямпідсвідомого. Підсвідоме— це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього належать психічні явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиноїпсихічноїреальностілюдини; доситьчастоміжнимивиникають суперечності, іноді конфлікти, але вони взаємопов’язані, взаємодіють між собою і здатні досягти гармонійної єдності. У несвідомому закладені широкі можливості для раціоналізації людської життєдіяльності, особливо це стосується творчої діяльності суб’єкта. Ця обставинаслужитьосновоюформуванняірраціоналістичнихфілософських вчень. У цих вченнях основним у людській поведінці вважаються різніформинесвідомого: інстинкти, інтуїціятаін. Однакбагатофілософських шкіл займають іншу позицію. Вони вважають, що первинною у людській психіці є свідомість, яка, «живлячи» і значною мірою формуючи несвідоме, в цілому здатна його контролювати, а також визначати загальну стратегію поведінки людини.

Структура свідомості. Яку ж структуру має сама свідомість? Структурністьсвідомостізначноюміроюмаєдоситьумовнийхарактер. Річутім, щоелементисвідомостітіснопов’язаніодинзодним. Однак за всієї умовності у свідомості можна вирізнити такі три елементи.

Першим елементом є знання. Це головний компонент, ядро свідо-

мості, засіб її існування. Знання — це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних ло-

гічних образів. Завдяки знанням людина може «охопити», осмислити все те, що її оточує і становить предмет пізнання. Знання зумовлює такі властивості свідомості, як спроможність через предметну діяльність цілеспрямовано «творити світ», передбачати хід подій, проявляти творчу активність. Інакше кажучи, свідомість — це ставлення до дійсності у формі знань з урахуванням потреб людини.

Другим важливим елементом структури свідомості є емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Вонапереживаєте, щовідображає. Емоціїабостимулюють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Те, щотішитьоко, легшезапам’ятовується. Алеінколинадмірно«райдуж-

146

Розділ 6. Свідомість як філософська проблема

не» сприйняття світу може осліпити, породити ілюзії, видати бажане за дійсне. Деякі, особливо негативні, емоції чинять опір збереженню ясностірозуму. Почуттястраху, наприклад, стаєперешкодоюнашляху усвідомлення людиною того, що відбувається. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв’язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття характеризуються предметнимзмістом, постійністю, незалежністювіднаявноїситуації. Емоційнасферамаєзначнийвпливнавсіпроявисвідомостілюдини, виконує функцію основ діяльності.

Третім структурним елементом свідомості є воля. Воля — це усві-

домлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Це здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв’язання завдань, що постаютьпередїїдіяльністюівимагаютьсвідомогоподоланнясуб’єктивних

іоб’єктивних труднощів та перешкод. Виготовлення знарядь людиною — це перша і найголовніша школа формування волі. Воля й мета взаємодоповнюють одна одну. Без волі не можна досягти мети; без доцільної діяльності немає волі. Воля — це усвідомлені прагнення та спонукання до дії. Однак для людини характерні і неусвідомлені спонукання. Іноді буває так, що людина кудись поривається, а куди

інавіщо — сама не знає. Така підсвідома регуляція залишилася від тварин.

Слідтакожнаголоситиінатакомуелементі, щовходитьдострукту-

ри свідомості, як мислення. Мислення — це процес пізнавальної діяльностііндивіда, якийхарактеризуєтьсяузагальненимтаопосередкова-

ним відображенням дійсності. Цей процес завершується створенням абстрактнихпонять, суджень, якіявляютьсобоювідображеннясуттєвих, закономірнихвідношеньречейнаосновівідомого, відчутногонадотик, почутого і т. ін. Завдяки розумовій діяльності ми проникаємо в невидиме, уте, щонесприймаєтьсянадотикіщонеможнапочути. Мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв’язки і відношення. За допомогоюмисленнямиздійснюємоперехідвідзовнішньогодовнутрішнього, від явища до сутності речей, процесів.

Доструктурисвідомостіналежатьтакожувагатапам’ять. Увага— це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованостітазосередженостінапевнихоб’єктах. Пам’ять— цепсихічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку

147

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

індивіда його минулого досвіду. Основними елементами пам’яті

єзапам’ятовування, збереження, відтворення й забування.

Усуб’єктивній реальності людини має місце така важлива під-

структура, як самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності прийматисамостійнірішенняівступатинаційпідставіусвідомівідносини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення й дії. Інакше кажучи, це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людинареалізуєставленнядосамоїсебе, здійснюєвласнусамооцінкуяк мислячоїістоти, здатноївідчувати. Уцьомуразіоб’єктомпізнаннядля суб’єкта є він сам і його свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти своє місце в житті.

Розуміннялюдиноюсвоговнутрішньогостану, їїздатністьдосамоконтролюприходитьнеодразу. Самосвідомість, порядізтакимидуховнимиелементамиособистості, яксвітогляд, здібності, характер, інтереси, формуєтьсяпідвпливомсоціальногосередовища. Середовищепотребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат. Рівеньсвідомостізначноюміроюзалежитьвідтого, яківимоги ставлятьсяпередособоюіякісоціальніцінностікультивуютьсявданому середовищі. Основною вимогою тут виступає те, що людина сама повинна контролювати свої дії і відповідати за їх наслідки.

Функціїсвідомості. Структурніелементисвідомостіперебувають у взаємозв’язку та взаємодії і забезпечують свідомості ряд життєво важливих для людини функцій.

Головною функцією свідомості є пізнавальна, або відображувальна, функція, тобто здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе. Як пізнавальна діяльність свідомість починається з чуттєво-образного пізнання і сягає аж до абстрактного мислення. На етапі чуттєвого (емпіричного) пізнання накопичується різноманітний фактичний матеріал, який пізніше узагальнюється за допомогою абстрактного мислення, проникаючи таким чином у суть найскладнішихявищівстановлюючиоб’єктивнізакономірності, яким вонипідлягають. Цяфункціяєвсеохоплюючою, ізнеївипливаютьвсі інші. Пізнавальна функція має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності.

148

Розділ 6. Свідомість як філософська проблема

Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну (накопичувальну) функцію. Вона полягає в тому, що в пам’яті людини накопичуютьсязнання, отриманінеюнетількизбезпосереднього, особистого досвіду, айтакі, щоздобутіїїсучасникамиабопопереднімипоколіннями людей. Ці знання в міру необхідності актуалізуються, відтворюються і служать засобом реалізації інших функцій свідомості. Що багатша пам’ять людини, то легше їй прийняти оптимальне рішення.

Щеоднієюфункцієюсвідомостієфункціяаксіологічна(оціночна). Людина не тільки дістає дані про зовнішній світ, а й оцінює їх з точки зору своїх потреб і інтересів. Свідомість, з одного боку, є формою об’єктивноговідображення, формоюпізнаннядійсностіякнезалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою її як пізнавальної діяльності є отримання знань, об’єктивної істини. З другого боку, свідомість вбирає в себе прояв суб’єктивного до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою ціннісного ставлення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльністьпотребуєздебільшогоясноговираженнязнання, дотримання логічних схем оперування ними, то ціннісне ставлення до світу

ійого усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Оціночнафункціябезпосередньопереходитьуфункціюцілепокладання (формування мети). Здатність до цілепокладання — це специфічно людська здатність, що становить кардинальну характеристику свідомості. Ціль — це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет; цетакийсуб’єктивнийобразпредметадіяльності, відеальній форміякогопередбачаєтьсярезультатдіяльностілюдини. Ціліформуютьсянабазівсьогосукупногодосвідулюдстваісягаютьвищихформ прояву у вигляді соціальних, етичних, естетичних та інших ідеалів. Цілеспрямованадіяльністьлюдиниобґрунтовананевдоволеністюлюдини світом і потребою змінити його, надати йому такої форми, яка необхідна людині, суспільству.

Вищі можливості свідомості виявляються у творчій (конструктивній) функції. Цілепокладання, тобто усвідомлення того, «для чого»

і«зарадичого» людиназдійснюєсвоїдії, — необхіднаумовабудь-якого свідомого вчинку. Проте, як зазначав ще Гегель, суть справи вичерпується не своєю ціллю, а своїм здійсненням. Реалізація цілі передбачає

149

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

застосування певних засобів, тобто того, що створюється і існує заради досягнення цілі. Людина створює те, що природа до неї не породжувала. Вона створює принципово нове, будує новий світ.

Дуже важливою є функція комунікативна (зв’язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування. Цей зв’язок думок здійснюється через мову (звукову), технічні засоби (тексти, закодовану інформацію). Слід мати на увазі, що в письмових текстах (книгах, журналах, газетах і т. ін.) викладені не знання, а лише інформація. Щоб інформація стала знаннями, вона повинна бути суб’єктивованою. Ось чому поширення газет, журналів є лише умовою, але не гарантією того, що викладена в них інформація стане знаннями. Необхідні додаткові зусилля, спрямовані на перетворення інформації на знання, — суб’єктивне надбання.

Завершуєлогічнийциклсвідомостіособистостірегулятивна(управлінська) функція. Напідставіоцінкифакторівівідповіднодопоставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії людськихколективів. Регулятивнафункціясвідомостівплетенаувзаємодію людини з навколишнім середовищем і виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції. Ідейний зміст спонукальних мотивів поведінкитадіяльностілюдеймаєдужеважливезначення. Умірутого, якідеїнабуваютьспонукальноїсили, людиназдійснюєвчинкисвідомо, цілеспрямовано, за своїми переконаннями. Виконавча регуляція приводитьдіяльністьлюдейувідповідністьзїхпотребами, забезпечуєрозміреність мети і реальних засобів її регуляції.

Такими є головні функції свідомості. Лише гармонійний їх розвиток формує справді цілісну в інтелектуальному та духовному плані особистість.

На початок ХХІ ст. вчені багато зробили для того, щоб передати окремі функції інтелекту інформаційним машинам. Вже сьогодні комп’ютеривиконуютьскладнуроботу: перекладаютьрізнимимовами, керують літаками, ведуть потяги, грають у шахи і т. ін., вони здійснюють деякі логічні операції, властиві людському мозку. Виникає питання: чинеможнастворититакумашину, якабмоглаповністюзамінити людський розум?

З точки зору технічних можливостей і справді не слід встановлювати межу вдосконалення інформаційних машин. Проте аналогія між тими операціями, що їх здійснюють машини, і тими, що відбуваються в мозку людини, не дає підстав для визнання за машинами здатності мислити. По суті, машина відтворює тільки один аспект нашого мис-

150