Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

чення. Аналогічно в процесі заперечення відбувається роздвоєння єдиного на старе і нове і боротьба між ними, перехід кількісних змін вякісні. Інакшекажучи, єдністьматеріальногосвітуобумовлюєєдність дії законів. Разом з тим слід мати на увазі, що при одночасності дії законів діалектики кожний з них є відносною самостійністю, оскільки кожен з них виражає сутність розвитку в певному аспекті (джерело, механізм, напрям).

Таким чином, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв’язки і відносини об’єктивного світу. Діючи в єдності і взаємозв’язку, вони характеризуютьскладнийбагатограннийпроцесрозвиткуоб’єктивної реальності. Глибоке знання механізму дії законів діалектики і вміле їх використання застерігає від омани і помилок, робить практичну діяльність людей цілеспрямованою і ефективною.

§ 4. Категорії діалектики

Щоб точніше і глибше відображати об’єктивну дійсність, людина виробляєпевнийарсеналлогічнихзасобівмислення, своєколопонять.

Поняття— цедумка, вякійвідбиваютьсявластивості, зв’язкиісторони предмета, що повторюються. У мові поняття визначаються словом. Наприклад, слова«студент», «університет», «аудиторія» тощо мають певний ступінь узагальнення, абстрактності. Але є поняття, в яких фіксується не просто загальне, а найзагальніше. Такі поняття єрезультатомдужевисокогорівняпроцесуабстрагування(відходувід конкретного).

Кожна наука, вивчаючи певні сторони дійсності, обов’язково приходить до вироблення і формування своїх категорій. Так, математика пов’язана з категоріями «число», «диференціал», «інтеграл» тощо. В арсеналі біології є категорії «вид», «спадкоємність», «змінність» та ін. Однак, незважаючи на певний ступінь загальності, категорії конкретних наук застосовуються лише в окремих сферах буття і відбивають зв’язки та відношення, які характерні для даних сфер. Від категорійконкретнихнауксуттєвовідрізняютьсякатегоріїдіалектики. Ця відмінність полягає в тому, що категорії діалектики відображають не просто суттєві властивості і зв’язки класу явищ об’єктивного світу, а найбільш загальні властивості і зв’язки, що притаманні усім матері-

альним процесам. Отже, категорії діалектики — це гранично широкі

168

Розділ 7. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи

форми ідеального відображення об’єктивного світу, які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення дійсності.

Категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні

іспіввідносні. Субстанційнікатегоріївживаютьсяокремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії «буття», «матерія», «рух», «розвиток», «простір», «час», «суперечність» і т. д. Вони фіксують певні загальні властивості об’єктивної дійсності, але не дають безпосередньогоуявленнязв’язкуцихкатегорійзіншими. Співвідносні категорії, на відміну від субстанційних, органічно пов’язані одна зодною, упроцесіпізнанняпередбачаютьоднаодну; з’ясувавшиодну, неможнаневраховуватиіншу. Дотакихкатегорійналежать: одиничне

ізагальне; явище і сутність; форма і зміст; частина і ціле; причина

інаслідок; випадковість і необхідність; можливість і дійсність.

Розглянемо ці категорії більш конкретно.

Одиничнеізагальне. Цефілософськікатегорії, щовідображають діалектичну єдність і відмінність між речами та явищами дійсності. Так, категорія «одиничне» відображає в предметі, явищі те, що притаманне тільки даному предмету, явищу. «Загальне» — це тотожність, що об’єктивно існує між предметами, речами, явищами у рамках конкретної якісної визначеності. Ні одиничне, ні загальне не можуть існувати самостійно. Самостійно існують окремі предмети, явища, процеси. Як загальне, так і одиничне існує лише в окремому. Всяке окреме є єдністю протилежностей. Воно водночас і одиничне, і загальне. Всяке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а однобічно — те, що є тотожним у предметах. Одиничне за своїм змістом, проявом багатше від загального, яке є абстрактним. Однак загальне глибше розкриває зміст, сутність речі.

Проміжноюкатегорієюміжодиничнимізагальнимєпоняття«особливе». Особливе — це те, що є загальним стосовно одиничного і одиничним щодо загального. Наведемо приклад: водень — одиничне; газ — особливе; хімічний елемент — загальне. Поняття «газ» є загальним щодо поняття «водень». У свою чергу поняття «газ» є одиничним стосовно поняття «хімічний елемент».

Категорії одиничного, особливого і загального в процесі пізнання відіграють роль його опорних пунктів, сходинок від незнання до знання.

169

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Явищеісутність. Цекатегорії, яківизначаютьрізніступеніпізнання, кожнийзякихвідображаєреальнийрівеньглибиниосягненняоб’єкта. Сутність— цефілософськакатегоріядляпозначеннявнутрішньої, відносноприхованоїйстійкоїсторониоб’єктивноїдійсності, якавизначає природу предмета, процесу і властиві їм закономірності розвитку. Явище— цекатегоріядляпозначенняупредметі, процесітого, щознаходить свій вияв безпосередньо, з’являється перед нами.

Діалектичний взаємозв’язок між сутністю і явищем виявляється в тому, що:

а) сутністьіявищенерозривнопов’язаніміжсобою. Явищенеможе існувати без того, що в ньому є, тобто без сутності. В сутності немає нічого, що не виявлялося б так чи інакше;

б) єдність сутності і явища не означає того, що вони збігаються,

єтотожними. Сутність завжди прихована за явищем. Якби форма виявлення і сутності речей безпосередньо збігалися, то наука була б непотрібна;

в) явищебільшдинамічне, мінливе, ніжсутність, асутністьстійка, менш мінлива. Вона зберігає себе у всіх змінах. Але, будучи стійкою щодо явища, сутність не залишається абсолютно непохитною;

г) явище більш багате, ніж сутність. Воно має в собі не тільки виявлення внутрішнього змісту, суттєвих зв’язків об’єкта, але й будь-які випадкові відношення, особливі риси цього об’єкта.

Специфічною формою взаємовідношення сутності і явища, що фіксує їх суперечливий зв’язок між собою, є видимість. Це однобічне неадекватневідображеннянашимивідчуттямипроявусутностіречей, точніше, певних сторін сутності. Мета наукового пізнання і полягає в тому, щоб за видимістю розкрити сутність речей і явищ.

Зміст і його форма. Ці категорії є подальшою конкретизацією сутності і явища. Зміст — це сукупність елементів, сторін, властивостей, зв’язків і тенденцій, що складають даний предмет, процес, явище.

Чи може зміст існувати сам по собі?

Кожен, хтобувназаводі, знає, щопередзбиранняммашинизавжди

євсі деталі, весь її «зміст». Але чи можна сказати, що перед нами машина? Звісно, ні. Машина з конвеєра зійде тоді, коли всі деталі будуть правильно зібрані або їм буде надана відповідна форма. Зміст завжди мусить бути оформлений — інакше його немає, як нема машини, хоча порядлежитькупавсьоготого, зчоговонаробиться. Отже, будь-якому предмету, явищу притаманні не лише зміст, але і форма. Форма — це

170

Розділ 7. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи

спосіб організації предметів і процесів, які становлять зміст. Іншими словами, формаречі— цеорганізаціястійкихвнутрішніхзв’язківміж елементами, що дозволяє їй виступати як єдине ціле і виконувати всі властиві функції.

Діалектична взаємодія між змістом і формою виявляється в тому, що:

1)зміст і форма перебувають у тісному взаємозв’язку. Ні за яких реальних умов, ніде і ніколи не існує неоформленого змісту і беззмістовноїформи. Спробавідокремитиформувідзмісту, приписатиформі самостійне значення веде до формалізму (від лат. formalis — який стосується форми);

2)вєдностізмістуіформиголовнимєзміст. Формазавждизмінюється внаслідок трансформації змісту. Не якась зовнішня сила, а саме зміст формує себе. Так, розвиток науки, відкриття нових законів, об’єктивних істин вимагає й нових відповідних уявлень, формул, теорій, які оформлюють зміст цих нових законів;

3)єдність форми і змісту передбачає відносну самостійність, активну роль форми щодо змісту. Відносна самостійність форми виявляється: а) у відставанні форми від розвитку змісту. Зміст ніколи не залишається на одному рівні. Він змінюється. Форма також не залишається незмінною. Проте порівняно зі змістом вона більш стійка, менш рухлива. Це пояснюється тим, що зміст має власний рух, тоді як форма від нього залежить. Форма, на відміну від змісту, виступає як більш консервативна сторона явища. Вона неминуче відстає від свого змісту; б) у зворотній дії форми на зміст. Ця дія подвійна: форма або сприяєперетвореннюзмісту, абогальмуєйого. Звичайно, якщоформа відповідає руху змісту, вона створює умови для його прискореного розвитку. А якщо виникають суперечності між ними — зміст не може належно розвиватися, йому заважає стара форма. Тож рано чи пізно настаємоментрозв’язаннясуперечностей. Відповіднодоновогозмістустворюєтьсяноваформа. Отже, суперечністьміжзмістомтаформою

єодним із джерел зміни предметів і явищ, перетворення їх на інші предмети і явища.

Частина і ціле; елемент, структура, система. Частина і ціле —

категорії, які відображають відношення між сукупністю предметів чи їхсторін, елементівізв’язків, щоїхоб’єднуєіприводитьдопоявивцій сукупності нових властивостей та закономірностей, не притаманних предметам, сторонам, елементам у їх розчленованості.

171

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Так, наприклад, частинами молекул Н2О як єдиного цілого є два атомиводнюіодинатомкисню. Цілежнезводитьсядопростоїсукупності його частин. Добре відомо, що водень горить, кисень підтримує горіння, але вода, звичайно, горінню перешкоджає.

Діалектика розглядає частину і ціле в їхній діалектичній єдності. При утворенні цілого виникає нова якість, яка не зводиться до суми властивостей частин; проте вона визначається частинами — їх кількістю і певним типом їхньої взаємодії. Тому діалектика вважає, що пізнанняцілогоможебутиуспішнимлишезаумовизнаннявластивостей його частин і, навпаки, дослідження частин повинно спиратися на попереднє знання цілого.

Відомі три різних типи цілості:

а) механічнеціле(купапіску, каміння, боїхчастинивходятьуціле і виходять із нього, практично не змінюючись);

б) організоване ціле, коли частини видозмінюються; в) органічнеціле, количастинисаморозвиваються(живіорганізми).

«Ціле» і«частина» — цекатегорії, якісхожіівзаємопов’язанізпоняттями«система», «структура», «елемент». Елемент(лат. elementum — первинна речовина) — відносно неподільна частина цілого. Поняття «частини» ширше за своїм обсягом, ніж поняття «елемент», що є не будь-якою частиною, а тільки відносно неподільною. Причому поняття «частина» співвідноситься з поняттям «ціле», тоді як поняття «елемент» співвідноситься з поняттям «структура». Структура (лат. structura — будова, розміщення, порядок) — це спосіб закономірного зв’язку між складовими частинами предметів і явищ. Система (грец. systema — поєднання, утворення) — це сукупність певних елементів, міжякимиіснуєзакономірнийзв’язокчивзаємодія. Структуракожної системи, передусімзалежитьвідїїскладовихелементів. Усвоючергу і властивості елементів значною мірою обумовлюються структурою системи, яку вони утворюють.

Захарактеромелементівіструктуривирізняютьрізнівидисистем. Найпоширенішим є поділ систем на матеріальні, що існують в об’єктивній реальності, та ідеальні, що є відображенням її, виразом

людської свідомості. За кількістю елементів і зв’язків розрізняють прості і складні системи.

Причинаінаслідок. Практикапоказує, щовиникненнябудь-якого явищазумовленочимосьіншим, факторомчифакторами, якіпороджують його. Явище, дія якого приводить до виникнення нового явища,

172

Розділ 7. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи

називається причиною. Те саме явище, що виникає під впливом причини, називається наслідком.

Усі явища у світі, усі зміни, процеси неодмінно виникають внаслідок дії певних причин. У світі немає і не може бути безпричинних явищ. Положення, що всі явища у світі причинно зумовлені, визначає закон причинності. Філософів, які визнають цей закон, поширюють його дію на всі явища, називають детерміністами, філософів, які заперечують закон причинності, — індетерміністами.

Між причиною і наслідком існує такий діалектичний взаємозв’язок:

1)причина у часі випереджає наслідок. Наслідок не виникає ранішезадіюпричини. Алеценеозначає, щобудь-якеявище, якепередує наступному, перебуваєзнимупричинномузв’язку(нічпередуєранку, але вона не є причиною ранку);

2)причина, за певних умов, обов’язково породжує наслідок або декілька наслідків. Причина і наслідок пов’язані так, що якщо з’являється причина і достатні умови, неминуче виникає і наслідок;

3)причина і наслідок взаємодіють між собою. У цій взаємодії активнанетількипричина, алеінаслідок. Вінздійснюєзворотнийвплив на причину. Наприклад, ідеї відображають буття, але, виникнувши, активно впливають на зміни суспільного буття через практичну діяльність людей;

4)однейтесамеявище, зодногобоку, виступаєякпричина, аздругого — як наслідок. Наприклад, дощ — наслідок певних метереологічних умов, алевінсамстаєпричиноювеликоговрожаю; врожайприводить(стає причиною) до зміцнення економічної могутності держави. Таким чином, виникаєпричинно-наслідковийланцюгявищ. Однак, якщомирозглядаємо тількидваокремихявища, товонинеможутьмінятисямісцями;

5)на взаємодію причини і наслідку впливають відповідні умови. Умови— цетакіявища, якінеобхіднідлявиникненняпевноїподії, але самі по собі її не зумовлюють. Серед умов можуть бути такі, які сприяютьвиникненнюнаслідку, аможутьбутийтакі, щозапобігаютьдіям причини. Та сама причина за певних умов викликає різні форми наслідків;

6)причину не слід ототожнювати з приводом. Привід — це подія, якабезпосередньопередуєіншійподії, робитьможливимїївиникнення, аленепороджуєіневизначаєїї. Привідшвидшепровокуєдію, ніж створює її.

173

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Поняття причинно-наслідкового зв’язку виконує важливу методологічну функцію. Знаючи причини і умови, за яких виникає певний наслідок, людина не тільки передбачає виникнення його, але й здатна породжувати той наслідок, що для неї більш необхідний. Це дозволяє людині пізнати минуле і передбачити майбутнє.

Необхідністьівипадковість. Ціфілософськікатегоріївідображають різні типи зв’язків речей і явищ одне з одним. Необхідність — це внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ, які визначають їх закономірні зміни і розвиток. Необхідність випливає із сутності явища, процесу

інеминуче відбувається в даних умовах. Так, смерть будь-якого живого організму неминуча, оскільки вона обумовлена його природою

івнутрішніми процесами, які в ньому відбуваються.

Але чи все, що з’являється у світі, виникає як необхідне? Ні, у світі є й випадкові явища, події. Випадковість — категорія, яка визначає проблематичність, або необов’язковість виникнення, або існування об’єктів; випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути. Випадковість відображає моменти дійсності, які випливають переважноіззовнішніхумов, поверхових, нестійкихзв’язківіпобічних для даного явища обставин.

Необхідність і випадковість не існують окремо. Їх взаємозв’язок полягаєвтому, щовипадковістьвиступаєякформапроявунеобхідності і як її доповнення. Наприклад, реформи, які проводяться в Україні, маютьнеобхіднийхарактер. Випадковимелементомунихєконкретні політичні діячі, які направляють ці реформи.

Діалектика необхідності і випадковості припускає два суттєвих моменти. По-перше, випадковість у ході розвитку може перетворюватися на необхідність. Так, закономірні ознаки того чи іншого біологічного виду спочатку з’являються як випадкові відхилення і нагромаджуються, а на їх основі формуються необхідні якості живого організму. По-друге, необхідність прокладає собі шлях через велику кількість випадковостей. Наприклад, розвиток суспільства складається із діяльності багатьох людей, які мають різні цілі, характери. Переплетіння, схрещування і зіткнення усіх цих прагнень призводить у результаті до певної лінії розвитку, яка має строго необхідний, обов’язковий характер.

Як і всі закони і категорії діалектики, необхідність і випадковість є вузловими пунктами пізнання об’єктивної дійсності. Функції цих категорійнеєрівноцінними. Випадковевпізнаннізавждивиступаєяк

174

Розділ 7. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи

початкова інстанція, необхідність — як мета. Пізнавальна діяльність розгортається як рух від випадкового до необхідного.

Можливість і дійсність. Ці категорії підкреслюють процесуальність, тобто виражають становлення буття. Як відомо, з нічого не виникає щось нове, воно може виникнути тільки за певних передумов, закладених у лоні старого. Буття нового в його потенційному стані і є можливістю. Можливість — це філософське поняття, яке відображає об’єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета в його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність є філософська категорія, яка характеризує реалізоване, актуалізоване буття: дійсність

єреалізованою можливістю.

Укожній наявній ситуації існує певний набір можливостей, реалізація однієї з яких означає усунення інших. На «протиборство» і характер реалізації можливостей накладають відбиток умови, які є зовнішнімийвипадковимищодовнутрішньонеобхіднихтенденцій. Тому дійсність завжди являє собою діалектичну єдність зовнішнього і внутрішнього, сутності і явища, необхідного і випадкового. У сфері суспільного розвитку й підкорення природи перетворення можливості на дійсність упорядковується свідомим вибором і діяльністю людей.

Зрілість можливості може змінюватись у межах від неможливості додійсності. Характеристикуможливостівцьомупланіможназробити

зурахуваннямїїякісноїікількісноїміри. Якісноможливостіподіляютьсянаформальнііреальні. Формальна— цеможливістьзнизькоюймовірністю здійснення, яка наближається до нуля. А втім ця можливість допускається законами природного і соціального розвитку. У цьому розуміннівонадокорінновідрізняєтьсявіднеможливості, якайдеврозріз із законами природного і соціального буття; неможливим є те, що суперечить законам об’єктивного світу. Неможливо, наприклад, збудувативічнийдвигун, неможливевічнежиттядлялюдинитощо. Найвищу міру здійснення має реальна можливість, для реалізації якої склалися всі необхідні умови. Наприклад, можливість польоту людини в космос була колись тільки формальною, а тепер вона стала реальною.

Набагато точнішою буде кількісна характеристика можливості. Якщо неможливість визначити через «0», а «дійсність» через «1», то всі проміжні значення від «0» до «1» будуть характеризувати ступінь можливості. Міра можливості називається ймовірністю.

Завершучирозглядкатегоріїдіалектики, зробимозагальнийвисновок: 1) категорії діалектики — універсальні форми мислення, в яких

175