Розділ 12. Особистість і суспільство

від власності і влади, повною мірою реалізуються принципи демократизації і гуманізму у взаєминах між його суб’єктами, забезпечується чіткий баланс між волею і відповідальністю особистості.

§3. Проблема свободи і відповідальності людини

Аналіз історичних типів відносин між особистістю і суспільством переконливо свідчить про те, що в умовах прискореного розвитку цивілізації роль особистості в суспільстві, рівень її свободи істотно зростають, у зв’язку з чим стає все більш актуальною проблема співвідношеннясвободиособиіїївідповідальностіпередіншимилюдьми і суспільством у цілому.

Яке ж значеннєве навантаження мають категорії «свобода» і «відповідальність» і яке співвідношення існує між ними?

Свобода— цеодназосновних, найскладнішихфілософськихкатегорій, яка визначає сутність людини, що складається з її здатності мислитиідіятивідповіднодосвоїхнамірів, бажаньтаінтересів, ане внаслідок якогось примусу. Від часів Античності і аж до наших днів ідея свободи була притаманною практично всім розвиненим філософським системам. Тож у певному розумінні філософія — це вчення про свободу.

Слід зазначити, що в історії філософської думки існували різні підходи до визначення свободи, шляхів і засобів її досягнення. Так, наприклад, для більшості представників античної філософії — Сократа, Діогена, ЕпікураіСенеки— свободаєзмістоміметоюлюдськогоіснування. Дляпредставниківсередньовічноїсхоластики— Ансельма Кентерберійського, Альберта Великого і Фоми Аквінського — свобода розуму і вчинків можливі тільки в межах церковних догматів, за межами ж їхня свобода являє собою єресь, тяжкий гріх. У Новий час панівною стає точка зору на свободу як на природний стан людини, шляхдосоціальноїрівностіісправедливості(ТомасГоббс, ПольАнрі Гольбах, П’єр Сімон Лаплас). Велику увагу проблемі свободи приділяли і представники німецької класичної філософії. Іммануїл Кант, наприклад, під свободою розумів інтелегібельну (тобто недоступну чуттєвому пізнанню) сутність людини; для Йоганна Готліба Фіхте свобода — єдина абсолютна реальність; а Георг Вільгельм Фрідріх

257

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Гегель розумів під свободою багатопланову реальність, що у всіх своїх проявах являє форму об’єктивації абсолютного духу.

Значний внесок у розвиток даної категорії зробили Бенедикт Спіноза, Жан Жак Руссо, Вольтер, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Жан Поль Сартр, Карл Ясперс, Микола Бердяєв, Володимир Соловйов, Григорій Сковорода, Пантелеймон Куліш і багато інших філософів і мислителів. Як бачимо, підходів до поняття «свобода» дійсно багато, і це ще раз доводить, що свобода — надзвичайно складний, багатоаспектний феномен. Який же з цих підходів міг би стати стрижневим при аналізі категорії «свобода»?

На думку багатьох дослідників, однією з найбільш розроблених концепцій свободи є концепція марксизму. Для того щоб краще усвідомити особливості марксистського розуміння свободи в її діалектичній взаємодії з необхідністю, слід розглянути трактування свободи з позиції волюнтаризму і фаталізму.

Волюнтаризм(відлат. voluntas — воля) — цеідеалістичнийнапрям уфілософії, щорозглядаєволюяквищийпринципбуття. Передумовою сучасного волюнтаризму є ідеї Августина й Іоана Дунса Скотта про перевагуволінадінтелектом, атакожвченняКантайФіхтепропримат практичного розуму. Як самостійний напрям волюнтаризм був розроблений Шопенгауером, для якого воля — це лиш сліпа, нерозумна першооснова, що диктує свої закони людині.

Усоціально-політичнійпрактиціволюнтаризмзнаходитьвиявуді- яльності, що не ґрунтується на об’єктивних законах історичного розвитку, а керується суб’єктивними бажаннями суб’єктів, які її здійснюють. Діятивдусіволюнтаризму— значитьнерахуватисязісторичною необхідністю, із законами природи і суспільства і видавати своє свавілля, свободу за вищу мудрість. Отже, волюнтаризм абсолютизує свободу і відкидає необхідність в історії суспільства і житті окремої людини. Прикладом волюнтаризму може бути політична практика зжиттяякнашої, такііншихкраїн, наприклад, проведенакерівництвом маоїстськогоКитаюполітика«великогострибка» (1958–1960) і«культурноїреволюції» (1966–1976), щопринеслибагатостражданькитайському народу.

Надумкужприхильниківфаталізму(відлат. fatals — фатальний),

історіялюдстваіжиттякожноїлюдининакресленідолею(міфологія і повсякденний фаталізм), Божою волею (теологія) або ж невблаганним поєднанням причинно-наслідкових зв’язків усередині замкнутої

258

Розділ 12. Особистість і суспільство

каузальної системи (раціоналізм Гоббса, Спінози). Таким чином, фаталізм абсолютизує необхідність у соціальних процесах і відкидає свободувибору. Цяпозиціявідбиваєуявленняпробезальтернативність соціальнихпроцесів, аотже, неможливістьбудь-щозмінитизусиллями людей. Фаталізм неминуче призводить до смирення людини перед своєю долею і тим самим прирікає її на пасивність і покірність, на відмову від діяльності з удосконалення суспільства. З історії відомо, що найбільшого поширення фаталізм у вигляді різних окультних доктрин (астрології, спіритуалізму тощо) набуває у кризові чи перехідні періоди розвитку суспільства.

Марксистське розуміння свободи в його діалектичній взаємодії з необхідністю відкидає як волюнтаризм з його ідеєю довільності людських вчинків, так і фаталізм, що розглядає їх як наперед визначені. Відомо, що в повсякденному житті люди зіштовхуються не з абстрактною необхідністю, а з її конкретно-історичним втіленням у вигляді реально існуючих умов, соціальних відносин, а також наявних засобів для досягнення поставленої мети.

Люди не в змозі змінити умови свого життя, однак вони мають певну свободу волі у виборі цілей і шляхів їх досягнення, оскільки вкоженмоментзвичайноіснуєнеодна, акількареальнихможливостей для їхніх дій. Крім того, вони певною мірою вільні у виборі засобів длядосягненняобраноїмети. Свобода, отже, неабсолютна, авідносна і перетворюється на життя шляхом вибору того чи іншого плану дій. Що чіткіше усвідомлюють люди свої реальні можливості, що більше засобів для досягнення поставленої мети вони мають, то більшою єсвобода. Уцьомуіполягаєоб’єктивнапідставасвободиякфеномену людського життя.

Таким чином, вибір варіанта діяльності поєднується з великою моральною і соціальною відповідальністю за наслідки цього вибору. Тому справжній вибір відрізняється від свавілля тим, що він є результатом складного синтезу об’єктивних можливостей зовнішньої дійсності і суб’єктивного багатства внутрішнього світу людини, накопиченого нею соціального досвіду. У процесі вибору розкривається справжнійзміст, духовнеіморальнебагатствоособистості. Самевільний вибір є випробуванням на міцність таких компонентів особистості, як совість, гідність, честь, відповідальність тощо.

Отже, що ж являє собою відповідальність з позиції соціальної фі-

лософії? Відповідальність — це соціально-філософське поняття, що відбиваєоб’єктивно-історичнийхарактервзаєминміжособистістю

259

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

і суспільством, особистістю і соціальною групою, які сформувалися в ході задоволення взаємних вимог. Як правило, залежно від сфери ді-

яльності розрізняють політичну, правову (юридичну), моральну відповідальність, а залежно від суб’єкта відповідних дій — індивідуальну, групову, колективну тощо. Відповідальність формується внаслідок тих вимог, щоїхставитьдоособистостісуспільство, соціальнагрупа, колектив. Засвоєніособистістю, вонистаютьосновоюмотиваціїїїповедінки. Формування особистості припускає виховання в неї почуття відповідальності, яке стає її головною рисою. Особливого значення набуває відповідальністьзапевнудіяльністьуперехіднихсуспільствах, щоперебувають у стані максимальної нестійкості, коли бодай найменші флуктуації (ними в даному разі можуть бути дії однієї особистості) можуть призвести до небажаних соціальних біфуркацій.

Важливим питанням для розуміння співвідношення свободи і відповідальності є визначення межі свободи діяльності людини.

Свободаєфундаментальноюцінністюдлялюдини, алевонаповинна матисвоїкордони, межі, щобнестатисвавіллям, насильствомнадіншими людьми, тобто не перетворитися на неволю. Таким чином, межами свободи є інтереси іншої людини, соціальних груп і суспільства в цілому,

атакожприродиякприродноїосновиіснуваннясуспільства.

Усуспільстві свобода особи обмежується інтересами суспільства. Однак бажання й інтереси людини не завжди збігаються з інтересами суспільства. Уданомуразіособистістьпідвпливомзаконівсуспільства змушують до вчинків, що не порушують інтересів суспільства. При збігуінтересівособистостіісуспільстваустанісвободипоняття«свобода» слід доповнити ідеєю врегулювання діяльності людей.

Зростанняступенясвободиособиможеправитизакритерійсуспільного прогресу. На різних етапах історії людства можливість вільного вибору особистості була неоднаковою. У міру розвитку суспільства, з кожною новою епохою відкриваються нові можливості зростання ступенясвободиособи. Цеположеннявсучасномусуспільствознавстві якнаЗаході, такінаСходісталозагальновизнаним. Томусьогодніосновним критерієм суспільного прогресу є рівень гуманізації суспільства, становища в ньому особистості — рівень її економічної, політичної, соціальноїідуховноїсвободи. Кожнасуспільнаформаціячицивілізація прогресивні настільки, наскільки вони розширюють коло прав і свобод особи, створюють умови для її самореалізації. Однак не слід забувати, що свобода лише тоді може бути критерієм суспільного прогресу, коли

260