Розділ 6. Свідомість як філософська проблема

лення— формально-логічний, тодіякреальнемисленнялюдини— це і воля, і емоції, і інтуїція, мрія, фантазія та інші складові. Багатство внутрішнього світу людини є наслідком багатства і різнобічності її суспільних зв’язків. Отже, щоб повністю змоделювати свідомість людини, її структури і всі її функції, не досить відтворення тільки структури мозку. Для цього треба було б відтворити весь історичний шлях розвитку людини, забезпечити її всіма потребами, в тому числі і потребамиполітичними, моральними, естетичними. Усецесвідчитьпро обмеженість можливостей сучасних кібернетичних пристроїв у вирішенні складних пізнавальних завдань. Вони є чимось більшим, ніж засібмеханізаціїтаавтоматизаціїтихсторінінтелектуальноїдіяльності, що пов’язані з чіткими правилами переробки інформації. І саме в цьому полягає їх значення.

Висновки

1.Виникненняіфункціонуваннясвідомостієскладнимітривалим процесом, який пов’язаний, з одного боку, із еволюцією форм відображення в живій природі, а з другого — із соціальною формою руху матерії, завдякиякійсвідомістьнабуваєсоціальноїсутності. Вонаможе бутирозкриталишешляхоманалізусуспільнихчинників, якісприяли становленню такого явища, як свідомість.

2.За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Цеозначає, щовонаформуєзавершені, кінцеві та еталонні предметні характеристики реальності, набуваючи здатності вимірювати і оцінювати будь-що. З іншого боку, це означає, що свідомість не має просторово-часових вимірів.

3.Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складнійбудові, якарозкриваєтьсячерезсистемуфункцій, єдністьяких зрештою і забезпечує людині особливий спосіб буття.

Контрольні запитання

1.У чому полягають труднощі вирішення проблеми свідомості?

2.Що таке свідомість, як вона співвідноситься із матерією?

3.Що таке гілозоїзм і вульгарний матеріалізм?

151

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

4.Чи можна зрозуміти природу людської свідомості, якщо вивчати тільки мозок?

5.Як ви розумієте співвідношення відображення і свідомості?

6.Яким є співвідношення свідомості та ідеального?

7.У чому полягає роль праці у виникненні і розвитку свідомості?

8.Визначте історичну роль мови, спілкування і спільної діяльності у формуванні та розвитку свідомості.

9.Як слід розуміти суспільно-історичну сутність свідомості?

10.Щопритаманнесвідомостіяквідображеннюдійсностійактивної внутрішньої діяльності?

11.Щоозначаєположенняпроте, щосвідомістьнетількивідображає світ, а й створює його?

12.Учомувиявляєтьсяактивністьсвідомості, їїтворчийхарактер?

13.Що таке психіка? Які структурні ідеальні елементи входять до психіки людини?

14.Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?

15.Охарактеризуйте структуру свідомості.

16.Що таке самосвідомість?

17.Які основні функції свідомості?

152

Розділ 7

Діалектика як вчення про розвиток

та її альтернативи

Для сучасної людини, яка вступає в еру інформаційної цивілізації, уявлення про швидкоплинність процесів, що відбуваються у світі, є невід’ємним для її світогляду. Але створити цілісний теоретичний образ багатомірного світу, який постійно розвивається, — завдання складнеітрудомістке. Цезавданняфілософивирішувалиблизькодвох з половиною тисячоліть, у ході яких формувалась і крок за кроком детально розроблялась філософія розвитку, що дістала назву діалектики.

Що ж таке діалектика, у чому полягає її зміст, які є альтернативи їй? Відповідь на це запитання і є метою розділу.

Знання філософії розвитку, творче використання її принципів, законів і категорій виступає важливою умовою чіткої світоглядної і методологічної дисципліни спеціаліста будь-якого профілю.

§1. Історичні форми і особливості діалектики

Слово«діалектика» (відгрец. dialektiké — мистецтвовестибесіду) має багато спільного зі словом «діалог» (від грец. diálogos — розмова між двома або кількома особами). Спочатку діалектику розуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спрямовану на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхомпротиборствадумок, поглядів. Вважалося, щодіалектик— це людина, яка вміє запитувати й відповідати.

Потімстародавнімислителіпомітили, щосуперечністьімінливість маємісценетількивдумках, алейуреальномубутті. Однимізпершовідкривачів цього був Геракліт з Ефеса. Світ уявлявся йому в образі «живого вогню» або потоку річки, в яку неможливо «увійти двічі». Урухомомусвітізчасомвсевтрачаєколишніриси, переходитьусвою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне

153

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

водне холодне й гаряче, живе і мертве. У цих думках сформульовані основи діалектики в сучасному її розумінні. Тому вважають, що істо-

ричнопершоюформоюдіалектикиєстихійнадіалектикастародавніх філософів — наївна діалектика буття й пізнання без проникнення

всутність процесів.

Вепоху Середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, які активно використовувались панівними верствами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійсненоуфілософіїНовогочасу(РенеДекарт, БенедиктСпіноза, ДеніДідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульованавнімецькійкласичнійфілософіїГегелем. Їїназиваютьдругою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку — боротьбу протилежностей, сформулював основні закони та категорії діалектики. Проте діалектикаГегелямалаідеалістичнийхарактер. Моделлюгегелівської діалектики була не об’єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відображення. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, умежахякогобуливисунутіглибокідіалектичніідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч. Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї Канта — Лапласа та ін.

ДіалектикаГегелястворилапередумовидлявиникненнянаступної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити новий крок — поєднати матеріалізм з діалектичною логікою. Внаслідок цього в другій половині ХIХ ст. з’явилася третя історична форма діалектики, що об’єктивно зумовлювалосярозвиткомнауковогопізнання. До40-хроківХIХст. булизроблені нові відкриття в різних галузях науки, що дали природничо-

наукове обґрунтування дiалектико-матерiалiстичного погляду на природу. Серед них: відкриття закону збереження та перетворення енергіїуфiзицi, якийобґрунтуваввзаємозв’язокбагатоманітнихформ руху матерiї; створення клітинної теорії — у бiологiї, що розкрила структурну єдність всієї живої природи (як рослинного, так i тваринногосвіту), атакожеволюційнатеоріяДарвіна, якаобґрунтувалаідею розвитку стосовно всієї живої природи. За цих умов матерiалiстична діалектика виявилась формою філософського мислення, найбільш

154

Розділ 7. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи

адекватною до науки, являючи собою аналог самої дiйсностi, тобто даючи змогу мислити i пізнавати її вiдповiдно до неї самої.

У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло відкриття матерiалiстичного розумiння iсторiї, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не лише з матерiалiзмом, а й з гуманізмом. Діалектика почала розглядатись не сама по собі, а з точки зору вирішення конкретно-історичних проблем людської життєдiяльностi.

Останніми роками деякі дослідники, характеризуючи діалектику Гегеляіматеріалістичнудіалектикуяккласичну, виділяютьічетверту, некласичнуформудіалектики. Усучаснійзахіднійфілософіїнайбільш характерні елементи вказаної форми діалектики виявляються у властивому їй герменевтичному способі філософствування. Проте тут діалектичний метод застосовується, перш за все, для виявлення сенсу за допомогою інтерпретації (П. Рікер), а також для ситуативного аналізу об’єкта, що пізнається.

Відзначимо характерні особливості класичної діалектики.

По-перше, класична діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв’язках, взаємообумовленостіівпостійнійзміні. Протеслідпам’ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, будь-якого руху, а лише однієї форми змін — розвитку. Діалектика дає найглибшу, всебічну йнайбагатшузазмістомтеоріюрозвитку. Вонавчить, щонівприроді, ні в суспільстві, ні в мисленні немає нічого, що не перебувало б у стані змін, бо все, що існує, має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватись, набирати нових форм, розвиватись.

По-друге, діалектика визнає існування діалектики об’єктивної та суб’єктивної. Об’єктивна діалектика — це взаємозв’язок та розвиток природних і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб’єкта, від людини та людства. Суб’єктивна діалектика — це діалектика мислення суб’єкта і пiзнання ним об’єктивного свiту. Яке ж їх співвідношення? Суб’єктивна дiалектика вiдображає об’єктивну. Об’єктивна i суб’єктивна дiалектика збiгаються за змiстом (в них загальним є змiст — єдина дiалектична закономiрнiсть розвитку дiйсностi). Водночас вони розрiзняються за формою, тому що мислення, у свою чергу, має свої особливостi порiвняно з iншими сферами дiйсностi, свою внутрiшню логiку розвитку. Об’єктивна дiалектика вiдображається в мисленнi: суб’єктивнiй та iдеальнiй формах.

По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики як науки створюютьїїпринципи, закониікатегорії. Діалектикавизначаєтьсяяк

155

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

система принципів, законів i категорій, що у своїй сукупності відображає цiлiснiсть об’єктивного свiту та його пізнання в безперервній змiнi йрозвитку. Прицьомупiдпринципамирозуміютьзагальнійуніверсальні, основоположніідеї, настанови, критерії, яківизначаютьсенс і роль всіх інших елементів у системі. У сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводиться принципу зв’язку і принципу розвитку. Закони дiалектики виражають всезагальнi суттєвi зв’язки у процесi розвитку. Вони виконують важливу методологiчну функцiю впобудовi їїтеорії. Законівудіалектицітри: закондіалектичноїпротилежності, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. Категорії діалектики — це найбільш фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філо-

софське мислення. Принципи, закони і категорії діалектики ми розглянемо далі.

По-четверте, діалектика як наукова система виконує три головних завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онтологією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його законів і форм, виступаєякдіалектичналогіка(теоріяметоду). Будучиспрямованоюна аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Інакше кажучи, матеріалістична діалектика як вченняпрозагальнізаконирозвиткуводночасєлогікоюігносеологією. Це пов’язано з тим, що закони об’єктивного світу після того, як вони пізнані, стають законами мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є відображеними законами об’єктивного світу. Розкриваючи закони розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку пізнання, і навпаки, через вивчення пізнання і його законів виявляються закони об’єктивного світу. При такому способі розгляду матеріалістична діалектикаякзагальнатеоріярозвиткупостаєякціліснасистема, якєдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу і теорії пізнання.

Нарешті, по-п’яте, особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку процесу пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб’єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності. Методологічно вірні орієнтири, які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати оптимальний шлях

156