Частина п’ята. Реалізація права

явність усіх елементів юридичного факту, а й додержання певного порядкуїхсистематизаціїуфактичномускладі. Наприклад, длявизнання підприємця банкрутом необхідно, аби нездатність задовольнити законні вимоги кредиторів настала до того, як ці вимоги будуть заявлені в суді. В противному разі визнання підприємця банкрутом неможливо.

Контрольні запитання

1.Дайте визначення правовідносин. Якими ознаками вони характеризуються?

2.Розкрийте юридичний та фактичний зміст правовідносин.

3.Що таке правосуб’єктність?

4.На які види поділяються об’єкти правовідносин?

5.Що таке юридичні факти, за якими критеріями вони класифікуються?

350

Розділ21

Правова поведінка

§ 1. Поняття і види правової поведінки

Будь-яке суспільство має можливість існувати і зберігати життєдіяльність лише за умов його сталого розвитку, нормального функціонування. Дляцьогопотрібнівпорядковані, узгодженівчинкилюдей, їх об’єднань, державних органів у всіх сферах життя, що перетворює їх на соціально значущу поведінку. Тому інтереси суспільства та мета зберігання і розвитку всіх його життєво необхідних складових завжди спрямовували суспільну волю на те, аби врегулювати значущу для нього поведінку стабілізуючими правилами, соціальними нормами: традиціями, звичаями, угодами, регламентами, правилами змагань, канонічнимиправиламитаін. Такимшляхомсуспільствозадопомогою нормуванняповедінкиуспадковуєпозитивнийконцентрованийдосвід впорядкуванняжиттяізабезпечуєвласнийстабільнийрозвиток. Вчинки, що не мають визначального впливу на розвиток суспільства (не гальмують і не прискорюють його, не збагачують і не шкодять йому) не породжують і відповідних соціальних норм.

Категоріюповедінкислідрозумітияксистемупевнихвзаємопов’я- заних вчинків людей та інших суб’єктів, що спрямовані на задоволенняпевнихпотребтаінтересівособи, суспільства, держави. Вонимають соціальний характер (тобто залучаються до загальної системи — суспільного середовища, вступаючи у взаємодію з ним та впливаючи на нього); контролюються волею та свідомістю людини, яка вчиняє певні дії; сприймаються та оцінюються оточуючими з урахуванням соціальної значущості їх наслідків (корисності чи шкідливості).

351

Частина п’ята. Реалізація права

Вважається обґрунтованим називати нормативною поведінкою вчинки людей, що виникають під впливом різних видів соціальних норм — від звичаїв до норм права. Поведінка суб’єктів може бути врегульованою юридичними нормами або знаходитися поза межами їх дії (відносини на побутовому рівні, індивідуальні звички). Так, відповідно до різних видів соціальних норм нормативна поведінка може бути звичаєвою, моральною, корпоративною, релігійною та ін.

Різновидом нормативної поведінки є правова поведінка, особливості змісту якої передбачено нормами права, що є критерієм оцінки вчинків людей як таких, що відповідають чи не відповідають його приписам.

Отже, будь-яка юридично значуща поведінка суб’єктів права (індивіду-

альних чи колективних) є правовою. Вона передбачена нормами права, оцінюєтьсясуспільствомзурахуваннямйоговимогітягнезасобоююридичні наслідки (позитивні або негативні) для суб’єктів права. До цього сліддодати, щоюридичнозначущоюєтількиповедінкасвідомо-вольова, тобтотака, щоусвідомлюється таконтролюється волеюособи.

Правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками:

а) соціальноюзначущістю (зпогляду інтересів суспільства, особи, держави поведінка може оцінюватися як соціально корисна, індиферентначисоціальношкідлива). Соціальнокориснийхарактерправової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб’єктів, здатності підтримувати конструктивні відносини в усіх сферах життя суспільства шляхом укладання договорів, електоральної участі громадян у виборах до представницьких органів влади та ін. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки (адміністративні проступки, злочини, невиконання цивільно-правових зобов’язань тощо);

б) психологічною характеристикою, яка полягає втому, щоправо-

ваповедінкаперебуваєпідконтролемсвідомостііволіособи(цяознаказумовленасамоюприродоюправа: поведінкапіддаєтьсярегулюванню правовими засобами). Закон може стимулювати корисні для суспільства і особи вчинки або перешкоджати скоєнню суспільно шкідливих вчинків тільки в тому разі, коли вчинки контролюються волею і свідомістю (наприклад, досягнення цілей кримінальних покарань можливетількизаумовїхзастосуваннядовиннихосуднихосіб, тобто таких, що усвідомлювали сенс власних вчинків та були здатні керувати ними під час вчинення злочину);

352

Розділ 21. Правова поведінка

в) юридичною визначеністю (регламентованістю), сутність якої полягаєвнаявностіпевнихюридичнихзасобіврегламентаціїправової поведінки, її зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей, передбачених нормами права. Межі поведінки, зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, вякихздійснюються праваіобов’язки, реалізуютьсязаходи відповідальності;

ґ) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки конкретний свідомо вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб’єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з погляду права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки напідставі правовихнорм. Наявність тількинаміру, бажання вчинити юридичне діяння, не підкріплене конкретним юридично значущим вчинком, вираженим у певній зовнішній формі, самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами;

д) підконтрольністю правової поведінки з боку держави, її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб’єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальностізапротиправнуповедінку. Правомірнаповедінказабезпечена гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними.

Правовівчинки, щостановлятьправовуповедінку, маютьюридично визначений склад, до якого входять суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона. У складі правовідносин правові вчинки відіграють роль юридичних фактів: правомірна поведінка може призводити до виникнення правовідносин, в яких суб’єкти здійснюють суб’єктивні права і обов’язки на підставі регулятивних норм. Правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності та державного примусу на основі охоронних норм. Логіка механізму правового регулювання не є завершеною без включення до його складу правової поведінки.

Отже, норма права, з одного боку, закріплює у своїй гіпотезі юридичнумодельповедінки— якправомірної, такіпротиправної, і, відтак,

353