Розділ 12. Принципи права

Принцип свободи як можливість вибору варіанту поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечитисвободуіншихосіб, щодосягаєтьсяшляхомвстановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності забезпечує однакові для всіх умови здійснення власної свободи. В праві він виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальносуспільних прав і обов’язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця проживання, посадового стану та інших обставин.

§ 3. Загальні принципи права

Загальніпринципихарактернідляправавцілому, визначаютьякісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежновідспецифікирегульованихнимисуспільних відносин. Вонидіють увсіхгалузяхправа, черезщоїхназиваютьзагальними(заобсягом), або основними. До них належать такі: єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільнихвідносин, гарантованостіправісвободгромадян, відповідальностізавину, законності, поєднання стабільності ідинамізму таін.

Принцип єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин

спрямованонапоєднанняпублічнихіприватноправовихзасадуправі, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Його сутність полягає в тому, що праву користування одним суб’єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов’язок іншого суб’єкта виконати необхідні для особи та (або) суспільства дії. Носіями прав і обов’язків є фізичні та юридичні особи (приватного та публічного права), їх об’єднання, посадові особи, держава в цілому. Конкретні прояви дії зазначеного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов’язків:

–загальному суб’єктивному праву (на працю, відпочинок, охорону здоров’я) кореспондує обов’язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

–загальнимюридичнимобов’язкам(непосягатинаправаісвободи, честь ігідність іншихлюдей) кореспондують суб’єктивніюридичні права конкретних осіб вимагати їх додержання;

201

Частина третя. Загальне вчення про право

–праву одного суб’єкта кореспондує обов’язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю відповідає обов’язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

–кожен суб’єкт виступає щодо іншого водночас і носій як прав, такіобов’язків. Наприклад, увідносинахзадоговоромкупівлі-продажу обов’язку продавця передати товар кореспондує його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обов’язку покупця оплатити товар — право одержати товар на погоджених умовах.

Обов’язоктіснопов’язанийзсуб’єктивнимправом— вониєпарнимикатегоріями. Відомо, щобудь-якаправованормамаєпредставницько- зобов’язальний характер, тобто передбачає як можливий, так і зобо- в’язальний варіанти поведінки.

Принцип гарантованості прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних (матеріальних), ідеологічних (духовних), а також юридичних та організаційних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою.

До політичних гарантій належить наявність у державі розвинутої системи народовладдя і демократичних форм її здійснення, реальної можливості у особистості брати участь в управлінні справами держави та суспільства, гарантії місцевого самоврядування, можливості користуватися правами і основними свободами; до економічних — рівність усіхформвласності, економічнихможливостейвсіхсуб’єктівсуспільних відносин, єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг та грошовихкоштів, соціальне партнерство між людиною і державою, робітникомтароботодавцем, виробникомтаспоживачем, захист конкурентного середовища, обмеження монополізму; до ідеологічних (духовних) — ідеологічна різноманітність, заборона монополізації ідеології, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, загальнодоступність і безоплатність загальної освіти та ін.

Юридичнимигарантіямиєсистемаправовихзасобів, задопомогою яких реалізуються можливості використати або захистити свої права

ісвободи: шляхом встановлення меж здійснення прав і свобод в законодавстві, пільгізасобівзаохочення длястимулювання правомірної поведінки, процедур захисту своїх прав у суді, встановлення міри юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини, засобів попередження і профілактики правопорушень, доступністю законодавства та інших нормативних актів, можливістю не свідчити протисамогосебеісвоїхблизькихродичів, відповідальністю держави

за незаконні дії державних органів і посадових осіб та ін.

202

Розділ 12. Принципи права

Згіднозпринципомвідповідальностізавинуоднієюзпідставюри-

дичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність цього принципу полягає в тому, що застосування міри юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до володільцяджерелапідвищеноїбезпекизабезвиннезаподіянняшкоди, тобто за об’єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносять до правопорушення, а це означає, що загальна дія цього принципу не порушується.

Принцип законності виражається в системі вимог суворого і неухильногододержання законів івідповідних їмпідзаконних актів усіма суб’єктамисуспільнихвідносин. Вінвиявляєтьсяуправотворчійіправозастосовній діяльності. Цей принцип вимагає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несуперечність норм, що становлять чиннусистемуправа, обов’язковістьнормправадлявсьогонаселення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність, та ін.

Діяпринципуподілуправанапублічнеіприватне, навідносносамо-

стійнігалузітаінститутипритаманнаправуУкраїни, боцейподілсформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім’ї. Галузі права, призначенням яких є забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічноправових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (особисто вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, вмежахякихсуб’єктиздійснюютьправа, щоїмналежать, убудьякому напрямку зметою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

Іпублічне, іприватнеправорівноюміроюпризначеніслугуватиінтересамсуспільстватаособистості. Державні, «публічні» інтересиврештірешт виконують службову роль відносно інтересів громадянського суспільстватаособистості, аостаннівнеменшомуступенізацікавленівміцностівнутрішньодержавного таміжнародного правопорядку.

Сутність принципу поєднання стабільності і динамізму полягає в тому, що право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватноговідбиттяуправовійформііснуючихсоціальнихтенденцій

203

Частина третя. Загальне вчення про право

встановлюється правопорядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її реформування.

§4. Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в де-

кількохгалузяхправа. Більшістьпринципівмаютьміжгалузевийхарактер, бо вони більш-менш одноманітно виражені в нормах декількох галузей. Донихналежатьпринциписудоустрою, судочинства(цивільного, господарського, кримінального) і правового становища осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

–незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

–здійснення правосуддя тільки судом;

–рівністьправучасників судовогорозглядупередзакономісудом;

–всебічність, повнотатаоб’єктивністьз’ясування обставинсправи;

–ніхто не може бути суддею у власній справі;

–гласність та відкритість судового розгляду;

–змагальність сторін і диспозитивність судочинства;

–національна мова судочинства;

–доступність судового захисту;

–обов’язковість судових рішень та ін.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволенаспрямованістьхарактернадляцивілістичногоциклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни та юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволенозаборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклів галузей і побудована на забороні виходити за її рамки.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом та методом сприяють індивідуалізації галузіяксамостійноївзагальнійсистеміправа. Принципигалузей— це

204

Розділ 12. Принципи права

не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих принципів. Поява ринку праці і капіталу, наприклад, сприяластановленнюнизкиновихпринципівгалузітрудовогоправа. За часівсоціалістичноїсистемигосподарюваннязабудь-якимроботодавцем всежстояладержава, томуосновніумовитрудовогодоговорузпрацівником (розмір зарплати, строки договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

–свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми і виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудовихвідносинпривстановленнідержавоюобов’язковогомінімумуправ найманого працівника;

–державнийнаглядіконтрользаумовамипрацінайманихпрацівників;

–принципобов’язковостіумовдоговорівпропрацю, втомучислі вимоги дисципліни і підпорядкування працівника організаторам виробництва в процесі праці;

–принцип оплати праці найманого працівника за її результатами відповідно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

–принципзабезпеченняпрацівникапринастаннінепрацездатності, а також матеріального забезпечення у разі безробіття, що зафіксовано на міжнародно-правовому рівні.

Зчасом зникли такі принципи цивільного права, як переважна охоронасоціалістичної власності іїї необмежена віндикація, принцип планування та ін., що вихолощували зміст галузі цивільного права. Водночас з’явилися принципи, сформульовані впроцесі багатовікової історії розвитку тієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали другорядний, підпорядкований щодо названих вище принципів характер. Йдетьсяпропринципинеприпустимостісвавільноговтручання у сферу особистого життя людини та позбавлення права власності, рівності учасників цивільних правовідносин, свободи договору, повного поновлення порушеного стану суб’єктів цивільного права та ін.

Не могли не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового тлумачення права, а також загальні тенденції до гуманізації і демократизації правової системи в цілому.

205