33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.

На початку ХІХ ст. на західноукраїнських землях сформувався комплекс соціокультурних передумов, які визначили появу та розвиток українського національного руху у регіоні.Місцеві жителі називали себе «русинами». Їхня мова була хоч і не тотожною, однак близькою і зрозумілою мовою до наддніпрянської. Але їм бракувало національного самоусвідомлення. За конфесійною приналежністю практично всі українці були греко-католиками, а поляки – римо-католиками. Греко-католицька церква перебувала у стані глибокого занепаду.У 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римо-католицької церкви. Окатоличенню суперечила громада, національне відродження очолили греко-католицькі священики. Перша половина ХІХ століття є початком національного відродження в українських землях А.-У.. Передумови:

• Покращення становища греко-католицьокого духовенства внаслідок реформ Марії-Терезії та Йосифа ІІ (ІІ половина XVIIIстолітття);

• Засвоєння західноєвропейських ідей у Львівському університеті (відновив діяльність 1784 р.) та «Барбареумі» (генеральна греко-католицька семінарія у Відні, створена 1774 р.)

Особливості:

• Процес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIIIстоліття (діяльність єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії А. Бачинського), звідки перейшов на Галичину, і лише частково в середині ХІХ століття на Буковину.

• Втрата західними українцями національної еліти – лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер руху.

• Використання українського руху як противагу польському та угорському руху владою.

• Впливи культури Наддніпрянщини.

• Етапи руху: 1. Фольклорно-етнографічний – до 30-40-х років ХІХ століття; 2. Культурна стадія – до кінця 40-х; 3. Політичний етап – від революції 1848 року.

• Із середини ХІХ століття національний рух Західної України починає випереджати рух на Наддніпрянщині, якай на міг розвиватися через утиск з боку російської влади.

Під впливом політики «освіченого абсолютизму», нових європейських течій з’являється перше покоління «будителів» у Східній Галичині. Головним осередком першої хвилі національного руху став Перемишль, де у 1810–1820-х pp. навколо єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського сформувався культурно-освітній осередок, до якого входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Йосип Лозинський, Йосип Левицький та ін. Вони виявляли значний інтерес до національної історії, життя народу, його мови та усної творчості. Вони розпочали широку кампанію за впровадження української («руської») мови у систему початкового навчання та розширення мережі парафіяльних шкіл. За їхніми уявленнями, мова повинна базуватися на церковнослов’янській мові й додаванні суміші місцевої говірки. Саме таким способом утворилося так зване «язичіє»– штучна писемна мова пізніших галицьких русофілів. Учасники Перемиського культурно-освітнього осередку у 1816 р. створили Товариство священиків, а у 1818 р. – дяко-вчительський інститут. Крім цього, у Перемишлі діяли українська друкарня та велика бібліотека.

На початку 1830-х рр. на арену національного життя виступає нове покоління інтелігенції, вихованців Львівської семінарії, очолюване «Руською трійцею»(1833-1837), до якої входили Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Породжене в добу романтизму, гуртокмаввиразнийслов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Поява «Руської трійці» певною мірою була спричинена утворенням у Галичині мережі таємних польських організацій, які після поразки повстання 1830–1831 рр. готували ґрунт для нового національного виступу. Девіз:«Світи, зоре, на все поле, покимісяцьзійде» (Шашкевич).

Досягнення. Рукописна поетична збірка «Син Русі» (1833), яка стала першим виявом суспільно-громадської позиції та культурно-мистецького спрямування учасників гуртка. У 1834 р. підготували до друку другу збірку «Зоря», до якої увійшли твори переважно історичного змісту. У змісті збірки виразно звучали мотиви боротьби українського народу за національну і соціальну свободу проти шляхетської сваволі та чужоземного поневолення, возвеличувалися Б. Хмельницький та С. Наливайко, проте «Зоря» була заборонена львівською цензурою. Після заборони «Зорі» члени гуртка вирішиливидати свій альманах в Угорщині, де цензура була більш м’якою. На цей раз альманах було названо «Русалка Дністрова», що мало символізувати Наддністрянщину. «Русалка Дністрова» вийшла наприкінці 1836 р. (на титульному аркуші стоїть дата 1837 р.) у Буді (сучасний Будапешт) накладом 1000 примірників. І. Франком охарактеризував її як «явище наскрізь революційне». Її революційність полягала у розриві зі старою традицією літератури церковнослов’янською мовою. Ця збірка ввела народну мову галицьких українців у літературу і довела, що між їхньою мовою і мовою українців у Російській імперії немає суттєвих відмінностей, а, отже, галичани і наддніпрянці становлять один і той же народ. Тому її поява стала ключовим моментом у розвитку українського національно-культурного руху в Східній Галичині. «Русалку Дністрову» царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірниківупорядникивстиглипродати, подаруватидрузям і зберегтидля себе, рештубулоконфісковано. Над трьомаупорядникамизбіркибуло проведено слідство, діяльністьгуртказанепала.

Таким чином, культурно-освітні реформи, здійснені австрійською владою у дусі політики «освіченого абсолютизму», сприяли зародженню на західноукраїнських землях модерного українського національного руху, поширенню просвітницьких осередків на території Західної України. Рух мав суто культурницьке спрямування, політично-державницьких цілей його представники на початковому етапі не ставили.