Екзаменаційний білет № 7 з української мови (за професійним спрямуванням)

1. Розкрийте поняття: культура мови та культура мовлення. Культура телефонного діалогу. Поняття про візитну картку. Види карток тощо.

2. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.

Відповідь:

Культура мови – це наука, що вивчає закони мови та її правильне застосування.

Культура мовлення – це явище індивідуальне, це те, наскільки грамотно, красиво, вільно людина володіє мовою, фактично, це те, як вона говорить.

Комунікативними якостями культури мовлення виступають:

• Правильність мовлення – це дотримання літературних норм;

• Точність – відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації;

• Логічність – дотримання змістових зв’язків між словами і реченнями в тексті (правильний порядок слів; несуперечливе їх поєднання; плавні переходи від однієї думки до іншої);

Культура мови – поняття багатозначне: це і галузь мовознавства, це і володіння нормами усної та писемної мови, а також уміння використовувати виражальні її засоби. Культура мови - це наука, що вивчає закони мови та її правильне застосування; досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення. Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм тощо.

Мати високу культуру мови – це означає вміти користуватися мовними багатствами сучасності й тією спадщиною, яка складалася віками і зафіксована в кращих зразках художніх і наукових творах.

Чистота мовлення – вживання елементів, що відповідають літературній мові.

Телефонна розмова

Неможливо уявити собі сучасні ділові стосунки без теле­фонного зв'язку, який забезпечує безперервний двосторонній обмін інформацією на відстані. Майстерність телефонної розмови полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідо­мити все необхідне і дістати відповідь. Запорукою успішного проведення службової телефонної розмови є компетентність, намагання оперативно вирішити проблему.

Май­стерність секретаря як службовця полягає в тому, щоб пра­вильно визначити важливість та терміновість телефонного дзвінка, захистити інтереси керівника, не образити абонента, створити у нього гарне враження про установу, до якої він телефонує.

Візитна картка

На сьогодні візитні картки широко використовуються й стали невід'ємним атрибутом ділового життя. Візитна карт­ка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту. Здебільшого вона має такі реквізити:

• назва підприємства, установи, організації, фірми;

• прізвище, ім'я, по батькові власника картки;

• посада;

• адреса установи, організації, підприємства, фірми;

• номери телефонів, факсу.

Візитні картки бувають різних видів:

1. Стандартна картка. Використовується під час знайомства. Назва фірми, прізвище, ім'я, по батькові друкуються ве­ликими літерами; посада, адреса, телефон — малими.

2. Картка, що використовується із представницькою метою.

Таку візитну картку вручають, якщо її власник не бажає продовжувати контакт. У ній зазначаються назва фірми, ад­реса й телефон.

3. Картка фірми. Використовується для привітання від імені фірми.

4. Об’єднана візитна картка. Зазначається прізвище (або . прізвища), імена та по батькові чоловіка і дружини; надси­лаються або розвозяться переважно жінками.

Колір візитних карток може бути будь-яким, але згідно з протокольними вимогами вони повинні бути білого кольо­ру, а кольоровим має бути лише фірмовий знак.

Розмір візитної картки регламентується правилами етике­ту. Найчастіше вони бувають формату 5x9 см, хоч незначні відхилення від стандарту допустимі. Краї візитної картки мо­жуть бути округлими.

Необхідно знати, як поводитися з візитними картками. Обмін ними відбувається відразу після того, як співрозмовни­ки були представлені один, одному. Вручається візитна карт­ка так, щоб новий знайомий міг прочитати текст. Візитну картку беруть вказівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але в жод­ному разі не можна м'яти, згинати чужі візитні картки, крутити в руках перед власником, робити помітки. Це сприймається як неповага.

Візитними картками не лише обмінюються, але й надси­лають їх після ділового візиту або як супровід до подарунків, книг, журналів, квітів тощо. Іноді їх можна надсилати замість листа, зазначивши у лівому нижньому кутку стан­дартну міжнародну символіку (літери французьких слів):

р.ґ. — висловлення подяки;

р.f. —привітання;

р.f.n.а. — вітання з Новим роком;

р.f.с. — висловлення задоволення від знайомства;

р.р. — заочне представлення, знайомство, рекомендування;

р.р.с. — прощання через від'їзд із країни;

р.с. — висловлення співчуття

Візитні картки вручають особисто, залишають вдома, якщо адресат відсутній, надсилають з кур'єром і дуже рідко пересилають поштою. Якщо візитну картку завозять особис­то, то загинають правий верхній кут, що є знаком найглиб­шої пошани. Порушенням етикету вважається, якщо загнуту візитну картку завозить кур'єр або водій. На отримані кар­тки слід відповісти своїми візитними картками упродовж 24 родин. Ділові люди повинні мати при собі не менше де­сяти візитних карток.

Лексика – це сукупність усіх слів мови.

Лексикологія – це наука, що вивчає лексику.

Лексичні норми сучасної української ділової мови полягають у правильному доборі та вживанні слів, їх перекладі та сполучуваності. А для цього, звичайно, необхідно знати лексику.

Слово – це найважливіша одиниця спілкування. Воно має лексичне та граматичне значення.

Омоніми – це слова, однакові за звуковим складом, проте зовсім різні за значенням:

Зáмок – замóк (омографи);

Сонце – сон це (омофони);

Мати (іменник) – мати (дієслово), поле (іменник) - поле (дієслово) – омоформи. Але інколи дуже важко відрізнити омоніми від багатозначних слів. Наприклад, рукав – це омонім чи багатозначне слово? Існує декілька способів розрізнення. Найпростіший, на наш погляд, - це розрізнення за словником. Багатозначні слова подаються через кому (рукав річки, рукав сорочки), а омоніми – через індекс:

Кран ¹ - на будівництві

Кран ² - водогінний

Пароніми – це слова, що різняться сферою вживання, приблизно звучать.

Наприклад:

гастроном – астроном

вибори – вироби

гриб – грип

громадський – громадянський

адреса – адресант – адресат

особистий – особовий

ферма – фірма

куш – кущ

каска – казка

Аріон (поет) – оріон (сузір’я)

абонент – абонемент

афект - ефект

Дуже часто не розрізняють:

факт (явище об’єктивної дійсності) – фактор (рушійна сила)

звичний (який увійшов у звичку) - звичайний (щоденний)

виборний (посада) – виборчий (бюлетень)

батьків – батьківський

воєнний – військовий

дружний – дружній

духовний – душевний

писемний – письмовий

робітничий - робочий

З точки зору морфології, пароніми – це слова, утворені з одного кореня за допомогою різних афіксів, вживані з різним значенням: сильний – силовий; доглядати – наглядати; казка – каска (кореневі зміни).

Або: пароніми – це слова, які мають спільні корені, близькі за значенням, але розрізняються за функцією, закріплюються лише в певній сполучуваності, що становить норму. Близькозвучність паронімів спричиняє їх змішування, а звідси й типові помилки: громадський – громадянський

Особистий – особовий

Ефект – афект

Квиток-білет

Посвідчення - освідчення

З омонімами та паронімами пов’язані такі стилістичні фігури: каламбур та парономазія.

Каламбур – гра слів, побудована на гумористично-пародійному використанні різних значень того самого слова. Наприклад (російською): Осип охрип, а Архип осип.

Або:

На ескулапа він учився-

Не вийшло лікаря з Миколи.

Тепер сатириком зробився,

І добре робить він «уколи».

(Ю. Кругляк)

Або ще:

Він на éпосі жадає

Прислужитися епóсі.

(В.Лагода)

Улінгвістиці є таке поняття, яке називаєтьсяміжмовною омонімією. Наприклад: луна баня

рос. - месяц рос. - місце, де миються

укр. - відбиття звуку від якої-небудь перешкоди укр. - купол церкви

Омоніми з’являються у мові внаслідок запозичення: кок (зачіска) - кок (кухар); перетворення одного з лексичних значень багатозначного слова у самостійне слово (коса – піщана, дівоча, знаряддя праці); словотворення (посол¹ – посада, посол ²– засолювання чого-небудь).

Вживаючи омоніми, треба завжди дбати про те, щоб у словосполученні точно можна було визначити його значення. І цим уникнути будь-якої двозначності висловлюваної думки. Парономазія (контекстуальні пароніми) - це слова, свідомо зближені з метою створення емоційно-експресивного враження. Наприклад: приватизація - прихватизація; вігвам – фіг вам.

Або: «Бачиш, Йоно Померанію? – Де? Йона довірливо зазирає в карту. – Ось вона кругом.- Де фашизм, там йому і помиранія!» (О. Гончар).

Пароніми, як і слова інших семантичних груп, використовуються у СУМі з певною стилістичною метою – переважно для словесної гри та каламбурів або для створення музичності, милозвучності фрази. Отже, пароніми, подібно до синонімів та антонімів, але меншою мірою, є важливим стилістичним засобом, що допомагає увиразнити думку, створити самобутній, яскравий образ.

Синоніми – це слова, що мають однакове значення (мати, ненька). Бувають:

І. Лексичні:

А). абсолютні синоніми (позначають одне і те ж саме поняття без будь-яких додаткових і смислових відтінків у значенні: асиміляція – уподібнення, мука – борошно, Батьківщина – Вітчизна);

Б). логічні, або поняттєві, ще їх називають ідеографічні, що передають різні відтінки (хата – дім, будинок, житло, квартира);

В). стилістичні синоніми. Вони передають різне стилістичне забарвлення (емоційно-оцінне), закріплюються, як правило, у мовленні певного стилю (наприклад: «пояснення» – стилістично нейтральне слово; «коментар» – вжив. у науковому та публіцистичному стилях; неправда – брехня, ходити – швендяти (розм.) тощо).

Перифраза, або ж парафраза, – це описовий зворот мови, що дозволяє уникати повторів: Франко – Каменяр; Шевченко – Кобзар; Леся Українка – Дочка Прометея; педагоги – майстри педагогічної ниви; геологи – розвідники надр; залізничники – господарі сталевих магістралей, блакитне паливо – газ, чорне золото - вугілля тощо.

Евфемізми – це різновид синонімів, намагання уникнути грубих слів: дурень - нерозумний, брехня - неправда, п’є – заглядає в чарку.

ІІ. Контекстуальні (є синонімами лише у контексті: молоти – товкти – плести язиком).

ІІІ. Морфологічні синоніми (варіанти форм, що передають те ж саме поняття: батьку – батькові). Але не всі науковці виділяють цей розряд синонімів.

ІV. Синтаксичні синоніми - це граматично різні конструкції, що виражають ту ж саму думку. Наприклад: Сонце зайшло, і надворі швидко стемніло. – Як тільки сонце зайшло, на дворі швидко стемніло. - Коли сонце зайшло, надворі швидко стемніло.

Картина, написана олією, висіла над роялем. – Картина, що була написана олією, висіла над роялем. – Написана олією картина висіла над роялем.

V. Фразеологічні синоніми – це різні фразеологізми з однаковим значенням:

ні туди ні сюди, ні в тин ні в ворота, ні риба ні м'ясо, ні Богу свічка ні чорту кочерга тощо.

Синоніми використовуються:

• для більш точного вираження думки;

• для вираження емоцій;

• як засіб уникнення повторів;

• як засіб зв’язку сусідніх речень у тексті.

Незнання синонімічних можливостей мови призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові – декілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути дуже уважним, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту. Запам’ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються у діловому мовленні:

Замісник – заступник. Замісник – це тимчасова посада, а заступник - постійна.

Квиток – білет. Квиток буває театральний, на потяг тощо, а білет - екзаменаційний, кредитний, банківський.

Наступний – подальший. Слово наступний уживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка; наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: У подальшому зобов’язуюся так не чинити...

Положення – становище – стан: положення - горизонтальне, вертикальне. Становище – міжнародне, офіційне. Стан – справ, хворого, фінансів.

Розібратися у різноманітті синонімічного багатства мови вам допоможе посібник Б. Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо» та довідник «Культура української мови» (Єрмоленко С.Я.).