Доповідь

Доповідь — одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує проблеми, які потребують вирішення; має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю. Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Виголошення доповіді потребує серйозної підготовки. Перший крок у підготовці — окреслити мету та завдання виступу, визначити коло охоплюваних питань. Заздалегідь слід сформулювати предмет та тему виступу (можливо, все це вже визначили організатори зібрання). Дру­гий крок — добір допоміжної інформації. Вона може бути отримана з двох джерел: 1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, тер­мінологічні та галузеві словники; 2) усні розмови з обізнани­ми з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на новітніх дослідженнях та наукових публі­каціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні як прихильників, так і опо­нентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам'ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію, надати їй чіткості, визначити та сформулю­вати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, до­тримуючись таких вимог:

• теоретична обґрунтованість;

• опора на фактичний матеріал;

—наведення переконливих прикладів; — власне бачення проблеми.

Наступний крок — занотовування плану доповіді, яка включає:

• вступ;

• основний текст (серцевина доповіді);

• висновки.

Використання голосу

Невербальна комунікація супроводжується словами з пев­ною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність фразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки і почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.

Практичні поради:

Постійно тренуйте свій голос, найзручніший спосіб для цього — читання вголос; контролюйте правильність вимови. Пристосовуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування. Не говоріть надто голосно — це справляє враження агресивності.

Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.

Голос підвищуйте тоді, коли ставите питання, виявляєте радість чи здивування. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Риторика: усе, що постає у людській свідомості, набуває форми слова. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. Красномовство – це сила, з допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізувати власну волю.

Термін “риторика” походить від грецького слова, яке означає наука про ораторське мистецтво, красномовство. Латиною поняття “красномовство” як “мистецтво говорити” позначається словом cloquentia – словенція. Наука про красномовство виникла як спроба осмислити закономірності гарного прозового мовлення, яке в активному суспільстві цінується значно менше, ніж художнє, поетичне слово. І все ж, поруч з поетами, які говорили про речі високі, використовуючи віршову форму, поставали оратори зі словом на політичні теми, промовами в суді тощо. У зв’язку з цим постала потреба вивчати закони ораторства, яке вже в античності стало справжнім мистецтвом.

Отже, риторика – це наука про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Класична риторика – наука про загальні способи переконання у вірогідному чи можливому, що основані на чіткій системі логічних доведень, майстерність та мистецтво віднаходити ці способи і користуватися логікою аргументації; теорія художнього мовлення.

Сучасна риторика – це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх з метою створення ефективного висловлювання. Ефективність мовлення визначається найменшими втратами в процесі його передавання від мовця до слухача у всіх трьох типах інформації, які зазвичай містять мовлення: понятійно-логічні, оціночні (+ або -), емоційні. Доцільність мовлення – це його відповідність основній меті мовця, його мовленнєвому наміру. Впливовість мовлення – це його здатність розбудити розум і почуття, змусити слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а потім змусити прийняти те

Риторика не є замкнутим в собі знанням. Це не тільки академічна дисципліна, предметом вивчення якої є теоретичні питання ораторства. Це й прикладна дисципліна, що має на меті виховання вмілого промовця, який би володів прийомами ораторського мистецтва.

Тому риторика тісно пов’язана з іншими науками. Мовознавство озброює її знанням законів, за якими формується й розвивається людське мовлення.

Літературознавство відкриває ораторські закони творення художнього образу словесними засобами. Філософія вводить в світ інтелектуально-духовного пошуку людства, а окремі філософські дисципліни знайомлять з цінностями моралі (етика), принципами розуміння і творення прекрасного (естетика), законами мислення (логіка). Психолінгвістика допомагає зрозуміти, наскільки вибір слова зумовлено емоційно-вольовим станом людини, які саме лексичні засоби варто використовувати в певних психологічних ситуаціях. Психологія дає змогу ораторові контролювати власний духовний стан та настрій аудиторії. Фізіологія дає знання про мовленнєвий апарат, його можливості та принципи творення голосу. Методика виразного читання, основи режисури та акторської майстерності допомагає ораторові оволодіти голосом і поставою, жестикуляцією та мімікою.

Мовлення повинне відзначатися такими ознаками:

1. виразність – змістова, інтонаційна (й експресивне), візуальна;

2. правильність – орфоепічна, граматична, орфографічна, пунктуаційна;

3. чистота – що не допускає ультратуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучності, фальшивого професіоналізму;

4. лаконізм – у сполученні зі змістовою вичерпністю, різноманітність мовленнєвих засобів.

Слід прагнути оволодіти виразним, яскравим переконливим професійним мовленням з метою максимально ефективного комунікативного впливу у навчально-виховному процесі.

Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором антич­ного світу був Цицерон (106—42 до н. е.). У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої те­оретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеа­лом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літера­туру, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уніє при­мусити її сміятися й плакати, може володарювати над й душею.

Не забуваймо про Демосфена, Аристотеля, Діогена, Платона.

Найвідомішими слов’янськими ораторами були Їларіон та Ки­рило Туровський., Ф. Прокопович, М. Ломоносов, М Сперанський.

Морфологія – це розділ науки про мову, що вивчає частини мови, їх відмінювання, сполучуваність із словами, правопис (частково). Морфеміка – розділ науки про мову, що вивчає склад слова (корінь, суфікс, закінчення…).

Морфологічні норми передбачають дотримання правил відмінювання слів та їх написання (частково).

Як відомо, ім’я – це індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її зовсім не обов’язково передавати своїм дітям. А ось прізвище – спадкове найменування. Воно є вирішальним у встановленні родинних зв’язків. Грамотне написання та реєстрування прізвищ має соціальне та культурно-естетичне значення.