Екзаменаційний білет № 1 з української мови (за професійним спрямуванням)

1. Дайте визначення мови, вкажіть її основні функції. Що таке мовлення, назвіть його форми, типи.

2. Дайте визначення автобіографії, вкажіть її реквізити, назвіть особливості укладання.

Відповідь:

Мова – це історично змінна, особлива (властива лише людині), специфічна (є інші знакові системи) знакова система, що служить найважливішим засобом спілкування, вираження думок і почуттів.

Національна українська мова – це сукупність усіх слів, усіх особливостей вимови всіх людей, які говорять українською (за Г. Вовкотруб).

Основні функції мови:

• Комунікативна (спілкування);

• Мислеоформлююча;

• Емоційна.

З цими трьома функціями пов’язані інші:

• Номінативна (називна);

• Дискурсивна (міркування);

• Акумулятивна (нагромадження думок);

• Імперативна (наказова);

• Вказівна;

• Контактовстановлююча;

• Поетична.

Мовлення - це явище індивідуальне, в якому мова знаходить застосування, це те, як кожен із нас говорить.

Мовлення існує у двох формах: усній та писемній.

Типи мовлення: опис, розповідь, міркування.

З цими поняттями тісно пов’язана норма – це правило щодо грамотного вживання, використання, написання, вимови слів тощо.

Автобіографія

Це документ, у якому особа повідомляє основні факти свого життя. Може складатися в довільній формі, це автобіографія-розповідь; автобіографія-документ, у якій точно викладають основні факти; автобіографія-документ спеціального призначення, у якій детально розповідають про факти життя.

Реквізити:

1. Назва.

2. ПІБ.

3. Дата народження, місце народження. Всі дані про місце народження пишуться так, як у свідоцтві.

4. Відомості про навчання.

5. Перебування в Армії.

6. Відомості про трудову діяльність.

7. Нагороди, стягнення, заохочення.

8. Відомості про громадську роботу.

9. Короткі відомості про склад сім’ї. Якщо неодружені: ПІБ матері, батька, їх дата народження, місце роботи, посада; брати, сестри, якщо вони неодружені. Їх ПІБ, дата народження, місце роботи, посада.

Якщо одружені: ПІБ чоловіка або дружини, дата народження, місце роботи, посада; ПІБ дітей, дата народження, місце навчання чи роботи.

10. Повна домашня адреса, номер телефону.

11. Дата укладання (ліворуч).

12. Підпис (праворуч).

Екзаменаційний білет № 2 з української мови (за професійним спрямуванням)

1. Розкрийте поняття: літературна мова, літературна норма, народна мова. Назвіть відомі Вам розділи науки про мову, скажіть, що вони вивчають. Назвіть стилі і типи мовлення.

2. Дайте визначення заяви, вкажіть її реквізити.

Відповідь:

Літературна мова – це унормована мова, що відповідає всім правилам і стандартам.

Народна мова – це літературна мова + діалект + інші шари лексики. Це поняття ширше, ніж літературна мова. Народна мова жива, яскрава, емоційна. Але українська ділова мова – це мова документів, а отже, - унормована, правильна мова.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Виділяють такі типи норм:

• Орфоепічні (регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень);

• Графічні (регулюють правильне накреслення букв, їх назву тощо);

• Пунктуаційні (регулюють правильне вживання розділових знаків);

• Лексичні (встановлюють правила слововживання. Наприклад: не поставщик, а постачальник; не міроприємство, а захід. Встановлюють правила розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності);

• Граматичні (передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову речень і словосполучень. Наприклад: не фестивалей, а фестивалів; не зазнав поразку, а зазнав поразки. Кайдашиха бігла по селу і кричала, що мене вбили. - Кайдашиха бігла по селу і кричала, що її вбили);

• Стилістичні (визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення, доцільність використання виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації. Наприклад: не заключати угоду, а укладати угоду; не займати посаду, а обіймати посаду);

• Орфографічні (правила написання слів та їх частин).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми можуть змінюватися з плином часу. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під яким розуміють видозміни на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові. Встановлено, що причинами змін у мовних нормах найчастіше є зміни в житті суспільства, вплив внутрішніх законів мови, вплив розмовної мови. Мовні норми фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Культура писемного та усного мовлення полягає в тому, щоб досконало володіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.

Будь-яка мова потребує охорони і турботи. Піклуватися про мову повинна кожна людина і суспільство в цілому. Свідома турбота про мову називається кодифікацією мови.

Кодифікація – це впорядкування, приведення до системи, до цілісного несуперечливого зводу (кодексу). У мові кодифікація – це також уніфікація, впорядкування мови й відкидання всього чужого для неї, прийняття всього, що збагачує мову.

Засобами кодифікації є словники з мови, підручники, всілякі довідники; взірці мовлення людей, що досконало володіють мовою. Кодифікатором виступає вчений-мовознавець, письменник, журналіст, артист, учитель, викладач, коректор тощо.

Проте пам’ятайте, що боротьба за чистоту мови не повинна зводитися до дистилювання її, до повної «стерилізації». А такі спроби подекуди є. Побоюючись індивідуальних авторських особливостей, деякі редактори намагаються «переганяти» мову через «український правопис» і словники. Таким чином вони позбавляють твори авторської індивідуальності й своєрідності. Тому, не відмовляючись від боротьби із засміченням мови, ми повинні свідомо ставитися і до небезпеки «пуризму» - невмотивованої причепливості до окремих мовних явищ. «Пуризм» і справжня боротьба за чистоту мови не є сумісними.

Основні розділи науки про мову:

• Орфографія (написання слів);

• Орфоепія (вимова слів);

• Акцентологія (наука про правильне наголошування слів);

• Графіка (написання букв); каліграфія (мистецтво красивого написання слів);

• Лексикологія (розділ науки про мову, що вивчає слово);

• Лексикографія (наука про укладання словників);

• Синтаксис (.... речення і словосполучення);

• Морфологія (... будову слів і зміну їх форми);

• Морфеміка (...частини слова: корінь, суфікс…);

• Граматика (...форми і будову слова, речення. Складається з двох розділів: морфології та синтаксису);

• Фонетика (...звуки);

• Фонологія (...фонеми);

• Словотвір (...способи творення слів);

• Пунктуація (...розділові знаки, їх уживання);

• Фразеологія (...стійкі сполуки слів);

• Ономастика (...власні імена: людей, націй, географічні назви);

• Семасіологія(розділ науки про мову, що вивчає значення слів і висловів, зміну значень);

• Діалектологія (розділ науки про мову, що вивчає особливості місцевої говірки). Нагадаємо, що діалект, або наріччя, - це група говірок, пов’язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам.

Стилі мовлення: науковий, ОДС, художній, публіцистичний, розмовно-побутовий, конфесійний (обслуговує релігію), епістолярний (листування).

Типи мовлення: розповідь, опис міркування.

ЗАЯВА

Це документ, який містить прохання особи (особиста за­ява) або установи (службова заява) щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів.

Реквізити:

1. Адресат (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім’я яких подається заява).

2. Адресант (назва установи або посада, прізвище, ім’я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою).

3. Назва виду документа.

4. Текст.

5. Підстава (додаток): перелік документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.

6. Дата.

7. Підпис.

Заява пишеться власноруч в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про на­дання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнен­ня до відповідальності тощо.