kaf_philosofpidruchkirychok
.pdfЛексичний вказівник |
351 |
|
|
кого рівня. Зрештою, марксистська філософія, спираючись на вчення Геґеля, тлумачить діалектику як розвиток матеріальної дійснос- ті і знову ж таки універсальний спосіб пізнання. Далеко не всі в наш час поділяють цю думку. Безумовно, позитивною стороною діалектики є її інтерес до протиріч у дійсності та мисленні, однак у філософії марксизму діалектика фактично перетворилась у метод, за допомогою якого можна довести й заперечити будь-що.
shme_on – (гр.) «знак» (чит. «семіон»). Від цього слова походить назва науки «семіотики», теорії знакових систем, насамперед мов. Уперше загальні принципи семіотики були сформульовані Пірсом, однак систематичний виклад теорії вперше здійснив Морріс. Яскравими представниками цього напряму були також вчені так званої «Тартуської школи семіотики» (Лотман та ін.).
creatio – (лат.) «творіння» (чит. «креаціо»). Креаціонізм – це філософія, яка стверджує, що світ і людину було створено Богом. І саме Бог наділив її тими властивостями, яких не має і не може мати інша жива істота. Креаціоністська версія походження світу та людини є офіційною у філософії неотомізму й інших напрямах релігійної філософії.
socialis, societas – (лат.) «товариський», «громадський», «суспільство» (чит. «соціаліс», «соціетас»). Від цих слів походять терміни «соціальний», тобто такий, який належить суспільству та «соціалізм» – течія у політичній філософії, що спирається на ідеї про колективну власність і природну рівність усіх людей. Розділ філософії, який вивчає суспільство, також називається «соціальною філософією».
¡sc¼ta – (гр.) «кінець», «завершення» (чит. «есхата»). Від даного грецького слова походить термін «есхатологія», тобто філософія, що вірить у кінець історії й намагається пізнати, яким він буде. Есхатологічні мотиви «кінця світу» постійно наявні у найрізноманітніших релігіях і міфологіях. Філософія хоча й не є ні міфологією, ні релігією, однак час від часу виступає з теоріями, згідно з якими історія повторюється (Шпенґлер, Генон, Еліаде, Ніцше), або рухається від початку до кінця (Геґель, Маркс, Кроче, Колінґвуд). Останнім поглядам притаманний «фіналізм» – віра в кінець історії,
352 |
Лексичний вказівник |
|
|
ідеальний стан людства, до якого воно наближається. Наприклад, марксизм вважає, що людство поступово прямує до ідеальної стадії, яку називають комунізм, а відомий сучасний філософ Фукуяма вважає, що такою ідеальною стадією є «постісторичне» суспільство, що ґрунтується на ліберальній демократії.
cultura – (лат.) «обробіток землі», «вирощування рослин», «землеробство» (чит. «культура»). Це слово вживалось у Стародавньому Римі спочатку виключно у сільськогосподарському значенні. Однак згодом давньоримський мислитель Ціцерон у своїх листах, які прийнято називати «Тускуланськими бесідами» (45 р. до н.е.).
вжив свій знаменитий вислів «cultura animi autem philosophia est»,
що означав «філософія є вирощуванням душі». Тут ішлося про те, що так само, як за допомогою лопати чи сапи ми обробляємо землю, так само за допомогою філософії обробляємо, плекаємо і вирощуємо власну душу. Після цього «культурою» почали називати духовний саморозвиток людини. Згодом протягом історії смисл цього слова змінювався: у Середньовіччі його вживали в розумінні «весь духовний світ людини», у добу Просвітництва – як синонім слова «освіта»; також досить нерідко його розглядали як синонім до слова «цивілізація». Зараз «культурою» вважається все, що створила людина. Розділ філософії, який вивчає культуру, називається «філософією культури».
civilits – (лат.) «громадянський», «державний» (чит. «цівіліс»), особливий період у історії різних країн і народів, який настав після первісного суспільства. За Ферґюсоном та Морґаном, перехід до цивілізації означав виникнення міст, обробку та використання металів, виникнення писемності, держави та публічних органів влади. Англійський історик Чайлд, виокремив десять ознак цивілізації: розвиток міст, монументальна архітектура, податки, данина, інтенсивна економіка, виділення ремесел, виникнеення писемності, початок зародження наук, розвиток мистецтва, виникнення привілейованих класів суспільства, формування держави. Клакхон із цих десяти виокремив три найголовніші – міста, монументальні споруди та писемність. Час виникнення цивілізації пов’я- зують із неолітичною революцією – змінами, які стались у суспільстві в період що почався, ХІІ–VIII тисячоліть тому і які поля-
Лексичний вказівник |
353 |
|
|
гали у переході від збиральництва та мисливства до землеробства і скотарства, від кочового способу життя до осілого. Завершилась неолітична революція переходом від обробки каменю до обробки заліза. Поняття «цивілізація» фіґурувало й у інших значеннях. У ХVIII ст. його розглядали як синонім слова «культура», а, наприклад, Шпенґлер у своїй праці «Присмерки Європи» вживав слово «цивілізація» у негативному смислі. Під нею він розумів високий рівень розвитку науки і техніки, скупчення людей у великих містах, деґрадацію культури, перетворення народів із чітко окреслених спільнот у сіру масу, падіння інтересу до духовних цінностей, занепад моралі, поширення псевдокультури, нівеляція індивідуальних людських особливостей. Отже, на думку Шпенґлера, цивілізація витісняє культуру.
Âxio~ – (гр.) цінний (чит. «аксіос»). Цінністю у філософії називається все те, що цінує людина (істину, добро, красу тощо). В другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. теорія цінностей активно розроблялася багатьма філософами: Лотце, Віндельбандом, Ріккертом, Шелером, Дьюї, Ніцше та іншими, що дало змогу вперше заговорити про окрему філософську дисципліну, яка вивчає цінності, а саме «аксіологію». Термін аксіологія ввів у обіг французький філософ Лапі.
354 |
Література до курсу |
|
|
ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ
1.Абеляр Петр. Теологические трактаты.– М.,1995.
2.Августин Святий. Сповідь.– К.: Основи, 1997
3.Авґустин Аврелій Проти академіків ІІ, 9 // Антология ми- ровой философии. В 4-х томах.– М.: «Мысль», 1969.– Т. 1.– Ч. 2. Философия древности и средневековья.
4.Аквінський, Тома. Коментарі до Арістотелевої «Політи-
ки».– К.: Основи.– 2003.– 794 с.
5.Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.– К.: Генеза, 1996.– 369 с.
6.Ансельм Кентерберийский. Сочинения.– М., 1995.
7.Антологія феміністичної філософії / За ред. Елісон М. та ін. пер. з англ.– К.: Основи.– 2006.– 800 c.
8.Арістотель. Ніковмахова Ектика / Пер. Віктор Став-
нюк.– К, 2002
Література до курсу |
355 |
|
|
9.Арістотель. Поетика.– Київ. 1967.– 134 с.
10.Арістотель. Політика. / Пер. з давньогр. і передм. О. Кислюка.– К, 2005
11.Асмус В.Ф. Античная философия.– М., 1969.– Т. 1.– Ч. 1.
12.Бэкон Ф. Соч.: В 2-х т.– М., 1971–1972.
13.Беркли Дж. Сочинения.– М., 1978.
14.Блок М. Апология истории.– М., 1987.– С.17.
15.Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція/ пер. з франц.– К.: Основи.– 2004.– 230 с.
16.Боецій С. Розрада від філософії/пер. з лат.– К.: Основи.–
2002.– 145 с.
17.Бонавентура. Путеводитель души к Богу.– М., 1993.
Вiтгенштайн Л. Tractatus Logico-philosophicus. Фiлософ-
ськi дослiдження/ пер. з нiм.– К.: Основи., 1995.– 331 с.
18.Введение в биоэтику. Учебное пособие.– М.: «Прогресс-
Традиция», 1998.– 384 с.
19.Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Избранные произведения.– М., 1990.
20.Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Успехи современной биологии.– 1944.– Т. 18.– Вып. 2.– С. 113–120.
21.Вольтер. Философские сочинения.– М., 1988.
22.Гадамер Х.Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики.– М.: Прогресс, 1988.
23.Гайдеггер М. Гельдерлін та сутність поезії // Возняк Т. Тексти та переклади.– Х., 1998.– С. 353.
24.Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа // Соч. в 14 т.– М.,
1959.– Т.4.– 440 с.
25.Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук.– М.–
Т.1–3.– 1974–1077.
26.Гегель И.Ф. Кто мыслит абстрактно // Мир философии: Книга для чтения. В 2-х. ч. Ч. 1.– М.: Политиздат, 1991.–
С. 521–525.
27.Гейзінга Й. Homo ludеns.– К.: Основи, 1994.– 250 с.
28.Гейне Г. К истории религии и философии в Германии //
Соч.: В 10 т.– Т.6.– М., 1958.– С.13–139.
356 |
Література до курсу |
|
|
29.Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання.– К., 1994.
30.Герасимчук В.Д., Шейко С.В. Філософія: підручник.– Полтава, 1999.– 187 с.
31.Гердер И. Идеи о философии истории человечества.– Избр. соч.– М-Л., 1959.– С. 244.
32.Геркліт. Фрагменти// Філософська і соціологічна дум-
ка.– № 4.– 1991.– С 153–199.
33.Гіляров О.М. Що таке філософія і що вона може і чого не може дати?/ Олексій Гіляров; пер. з рос. Марина Ткачук// Могилянські історико-філософські студії/ [ред.- упоряд.: І.А. Бондаревська, В.П. Козловський; редкол.: М.Л. Ткачук (голова)… та ін.]; Нац. ун-т «Києво-Моги- лянська академія».– К.: Києво-Могилянська академія,
2008.– С. 272–292.
34.Гоббс Т. Левіафан / Пер. з англ.– Р.Димерець, Н.Іванова, Є.Мірошниченко, В.Єрмоленко.– К.: Дух і Літера, 2000.
35.Горохов В.Г., Розин В.М. Введение в философию техники.– М., 1998.
36.Горский В. С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI – начала XII вв.– К., 1988.
37.Горський В. С. Нариси з історії' філософської культури Київської Русі (середина XII – середина XIII ст.).– К., 1993.
38.Горський В.С. Історія української філософії.– К., 2000.
39.Григор’єв В.Й. Філософія. Навчальний посібник.– К.: ЦНЛ, 2004.
40.Гулыга А.В. Немецкая классическая философия.– М.,
1986.– С.3–42, 302–304.
41.Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры.– М.: Искусство, 1984.– C. 157–158.
42.Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу ХVII–XVIII ст.– К.: «Либідь», 1998.
43.Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии.– М., 1994.
Література до курсу |
357 |
|
|
44.Гуссерль Э. Идея феноменологии. Лекции // Ступени. Философский журнал.– 1991.– №3.– С. 198–214; 1992.– №2.– С.139–164.
45.Гуссерль Э. Картезианские размышления.– СПб, 1998.
46.Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологичес-
кую философию // Вопр.философии.– 1992.– № 7.–
С. 136–176.
47.Гуссерль Э. Кризис европейского человечества // Вопр. философии.– 1986.– № 3.– С.101–116.
48.Гуссерль Э. Логические исследования, пролегомены к чистой логике.– К., 1995.
49.Гуссерль Э. Логические исследования.– Т.2, Ч. 1. Исследования по феноменологии и теории познания, исследование: Об интенциональных переживаниях и их содержании // Проблемы онтологии в современной буржуазной философии.– Рига, 1988.– С. 262–292.
50.Гуссерль Э. Феоменология // Логос.– № 1.– С.12–21.
51.Гуссерль Э. Философия как строгая наука.– Новочеркасск, 1994.
52.Г'юм Девід. Трактат про людську природу: Спроба зап- ровадження експериментального методу міркувань про об'єкти моралі/ За ред. та з передм. Е.К.Мосснера; З англ. пер. П.Насада.– К.: Вид дім «Всесвіт», 2003.
53.Данте Алигьери. Божественная комедия.– М., 1967.
54.Дао де цзин // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 114-138.
55.Дейвіс, Норман. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко.– К., Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001.– С 163.
56.Декарт Р. Метафізичні розмисли / Пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського.– К.: Юніверс, 2000.– 304 с.
57.Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спря- мовувати свій розум і відшуковувати істину в науках /
358 |
Література до курсу |
|
|
Пер. з фр. В. Адрушка і С. Гатальської.– К.: Тандем, 2001.– 104 с.
58.Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия.– М., СПб: Алетеия, 1998.– 148 с.
59.Делез Жиль. Гваттарі Фелікс. Капіталізм і шизофренія.– Київ, 1996.
60.Делез Жиль. Логика смысла.– М., 1995.
61.Делез Жиль. Различие и повторение.– СПб., 1998.
62.Делез Жиль. Складка. Лейбниц и барокко.– М., 1998.
63.Дерида Ж. Письмо та відмінність/ Пер. з франц.– К.: Основи, 2004.– 602 с.
64.Дерріда Жак. Позиції. Бесіди з Анрі Райсом, Юлією Крістєвою, Жаном Луі Удбіном, Гі Скарпетта.– К., 1994.
65.Джамбаттиста Вико. Основания новой науки об об- щей природе наций.– М.– К., 1994.
66.Джеймісон Ф. Постмодернізм, чи культурна логіка пізнього капіталізму.– К., 1991.
67.Джон Лок. Два трактати про врядування.– Київ, «Основи», 2001.
68.Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов.– М., 1986.– 576 с.
69.Добронравова І.С. Нелінійне мислення // Філософська і соціологічна думка.– 1991.– № 6.
70.Добронравова І.С. Нелінійне мислення // Філософська і соціологічна думка.– 1991.– № 6.
71.Древнеиндийская философия.– М.: «Мысль», 1972.– 271 с.
72. |
Древнекитайская |
философия.– |
М.: |
«ПринТ», |
1994.– |
|
Т. 1.– 361 с. |
|
|
|
|
73. |
Древнекитайская |
философия.– |
М.: |
«ПринТ», |
1994.– |
|
Т. 2.– 384 с. |
|
|
|
|
74.Экхарт Мейстер. Духовные проповеди и рассужде-
ния.– М., 1991.
75.Енциклопедія постмодернізму.– К.: Основи, 2003.–
503 с.
76.Еразм Роттердамський. Похвала Глупоті.– К., 1979.
Література до курсу |
359 |
|
|
77.Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період.– К.: Основи, 1993.
78.Зиммель Г. Философия культуры.– В 2 т.– М., 1996.
79.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа.– М: Интрада.– 1998.
80.Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.– М., 1996.
81.История современной зарубежной философии. Компаративистский подход.– СПб., 1997.
82.Історія філософії на Україні: У 3-х т.– К., 1992.
83.Історія філософії України: Хрестоматія.– К., 1993.
84.Камю А. Вибрані твори у 3-х томах.– Х., 1996–1997.
85.Кант И. Критика практического разума. Предисловие. Вве- дение // Соч.: В 6-ти т.– М., 1965.– Т.4.– Ч.1.– С.311–328.
86.Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 6-ти т.– М., 1964.– Т.3.– С.68–695.
87.Кант И. Первое введение в критику способности сужде- ния // Соч.: В 6-ти т.– М., 1980.– Т.1.– С.65–305
88.Карнап Р. Значение и необходимость.– М., 1959.
89.Карнап Р. Философские основания физики.– М., 1971.
90.Kaccupep Э. Опыт о человеке: Введение в философию человеческой культуры // Проблема человека в западной философии.– М., 1988.
91.Керкегор С. Повторение.– М., 1997.
92.Кертман Л. Е. История культуры стран Европы и Америки.– М.: Высшая школа, 1987.– 304 с.
93.Кириленко Г.Г., Шевцов Е.В. Философский словарь. Справочник студента.– М.: «Из-во АСТ’Ю, 2002.
94.Киркегор С. Наслаждение и долг.– К., 1994.
95.Князева Е.Н. Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение // Вопросы философии.– 1992.– № 12.
96.Коплстон Ф.Ч. Історія середньовічної філософії.– К., 1997.
97.Корет Э. Основы метафизики: // Пер. с нем. В. Терлецкого (под ред. В.А. Демьянова).– К.: Тандем, 1998.
98.Крістева Ю. Самі собі чужі.– К.: Основи, 2004.– 262 с.
360 |
Література до курсу |
|
|
99.Кун Т. Структура научных революций.– М., 1977.
100.Кунцман П., Буркард Ф.-П., Відман Ф. Філософія: dtvAtlas // Пер. з нім.– К.: Знання-Пресс, 2001.
101.Кьеркегор С. Страх и трепет.– М., 1993.
102.Леви-Строс Клод, Структурная антропология.– М., 1983.
103.Лейбниц Г. Соч.: В 4-х т.– М., 1982, 1983, 1984, 1989.
104.Лейбниц Г.-В. Рассуждения о метафизике // Лейбниц Г.-В.
Соч: В 4-х т.: Т. I.– М.: Мысль, 1982.–636 с.– (Филос. нас-
ледие. Т. 85).
105.Лок Джон. Два трактати про врядування/ пер.з англ.–
К.: Основи.– 2001.– 265 с.
106.Локк Джон. Розвідка про людське розуміння. У 4-х
книгах.–К.: «Акта», 2002.
107.Лоренцо Валла. Об истинном и ложном благе. О свобо-
де воли.– М., 1989.
108.Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки. Державець.– К.: Основи, 1998.
109.Малтус Т.Р. Дослідження закону про народонаселення/ пер. з англ.– К.: Основи, 1998.– 535 с.
110.Маритен Ж. Философия в мире.– М., 1994.
111.Митчем Карл. Что такое философия техники?/ Пер. с англ.– М.: Аспект-Пресс, 1995.– 149 с.
112.Мо-цзы // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ»,
1994.– Т.1.– С. 175–200.
113.Монтень Мишель. Опыты. Избранные произведения в
3-х т.– М., 1992.
114.Мунье Э. Персонализм.– М., 1992.
115.Мунье Э. Что такое персонализм.– М., 1994.
116.Мур Дж. Принципы этики.– М., 1984.
117.Мур Дж. Э. Природа моральной философии.– М.: Республика, 1999.– С. 189.
118.Николай Кузанский. Сочинения в 2 т.– М., 1980.
119.Ницше Ф. Соч.: В 2-х т.– М.: Мысль, 1990.– Т. 2.
120.Ніцше Фрідріх. Жадання влади/ пер. з нім.– К.:
Основи, 2003.– 437 с.