kaf_philosofpidruchkirychok

48.Українська філософія часів СРСР. Сучасна українська філософія.

49.Людина і буття.

50.Форми життєвого світу людини.

51.Властивості буття.

52.Типи онтології.

53.Космос, природа, Бог. Онтологія і теологія.

54.Спроба подолання онтології у філософії постмодернізму.

55.Феноменологія.

56.Гносеологія.

57.Епістемологія.

58.Методологія.

59.Некласична філософія пізнання.

60.Сутність людини.

61.Тілесність людини.

62.Проблема походження людини.

63.Смисл життя людини.

64.Людське буття як «співбуття».

65.Філософія особистості.

66.Основні філософські підходи до розуміння суспільства.

67.Сутність суспільства та його головні ознаки.

68.Суспільство як система, що само розвивається.

69.Суспільна динаміка.

70.Роль географічних, демографічних та інших чинників у розвитку суспільства.

71.Філософія історії.

72.Людина як головний суб’єкт історії.

73.Проблема існування історичних закономірностей.

74.Проблема «закінчення» і сенсу історії».

75.Постмодерністська соціологія та критика історизму.

76.Сутність культури.

77.Культура і цивілізація.

78.Філософські підходи до розуміння культури.

79.Структура і динаміка культури.

80.Типи культур.

81.Сутність науки.

ЛЕКСИЧНИЙ ВКАЗІВНИК

φιλοσοφία – слово утворене від (гр.) «любов», «дружба» (f¾lja, іон. filjh) та «мудрість», «знання» (sofja, еп.-іон. sofjh). Буквально «любов до мудрості». Вчення про першооснови буття та його пізнання, смисл життя людини, мету, цінності та ідеали суспільства.

functio – (лат.) «функція», «діяльність», «робота», «призначення», «обов’язок».

Брахма – (санкскр.) першооснова всього існуючого на землі, першопочаток, природа в цілому, одухотворений і божественний Всесвіт, «світова душа». Одне з головних понять філософії стародавньої Індії, що окреслилося ще в текстах Вед.

Атман – (санкскр.) поняття, яке в окремих текстах тлумачиться як індивідуальна людська душа, що проявляється насамперед у диханні, а в деяких, як «колективна душа», тобто сума душ усіх людей. Саме злиття, розчинення Атмана у Брахмі, тобто людської душі у Всесвіті, природі, світовій душі.

Джіна Махавіра) вважали, що такої перемоги можна досягти тільки суворими самообмеженнями, аскезою, чернецьким життям.

будх – (санкскр.) «будити», «пробуджуватися». Це слово покладено у назву чи не найпотужнішої течії давньоіндійської філософії «буддизму» (засновник Сіддхартха Ґаутама). Пробудженою, або просвітленою (Буддою), у цій філософській течії називають людину, яка позбавилася усіх прагнень світу, а, отже, і від страждань та досягла блаженного стану – «нірвани».

нірвана – (санкскр.) «угасання», блаженний стан безтурботності, внутрішнього спокою, близький до стану мокші, тобто злиття з природою, – одне з головних понять філософії буддизму. Досягнення цього стану є метою кожного буддиста.

лока – (санкскр.) «матерія», «поцейбічний світ». Вважається, що саме це слово дало назву школі «локаятиків», стародавніх індійських філософів, які вірили тільки у існування поцейбічного матеріального світу, вважали істинним лише те, що пізнається безпосереднім сприйняттям, єдиною реальністю проголошували матерію, а метою людського життя – насолоду. Своєю майстерністю суперечок із представниками інших шкіл локаятики стимулювали філософські дискусії і сприяли більш точному визначенню позицій і понять філософів інших шкіл.

чар – (санкскр.) «їсти», «жувати». За однією з версій це слово було покладено в основу назви давньоіндійської філософської школи «чарвака», яка, нібито, проповідувала принцип: «Їж, пий, веселись!», тобто метою життя оголошували насолоду.

чару – (санкскр.) «чаруючий», «приємний». За іншою версією саме це слово було покладено в основу назви філософської школи «чарвака», «вака» – означає «слово», тобто «чарвака» – це «чаруюче слово». За третьою версією назву школи пов’язують також з іменем напівлегендарного мудреця Чарваки. Найчастіше цю школу вважають доповненням до локаяти або й ототожнюють з останньою.

асани – (санкскр.) різні пози для укріплення тіла у філософії школи йога (порівняти з укр. «осанка»), що вважалися необхідним

пізній філософії Янь ототожнювалось із світлим, легким і чоловічим началом. Ці міфологічні уявлення були розвинені китайською школою натурфілософів («Інь-Янь-цзя», або, як вона ще називалась, «школи світлого і темного начал»). Дійсність утворюється в результаті взаємодії цих двох протилежностей, вважали представники цієї школи. Взаємодія Інь і Янь породжує п’ять стихій: вогонь, воду, землю, дерево і метал, а вже з них утворюється ввесь світ.

ци – (кит.) дрібні частинки, з яких складається Всесвіт. Це поняття зустрічається ще у стародавніх китайських текстах ХІV– VII ст. до н.е. В одному з них розповідається про те, що світ спочатку був темним і безформенним хаосом, однак першопредок людини Пань-Гу вдарив по цьому хаосу сокирою – й легкі частинки (ци) піднялися вгору і утворили небо, а важкі опустилися вниз і утворили землю. Це поняття схоже на поняття «атом» (у давньогрецькій філософії) та поняття «ану» (у давньоіндійській філософії).

тяньцзи – (кит.) «син неба». Обрана людина, правитель китайської держави. Такі правителі, на думку Кун-Цзи (Конфуція), жили в далекому минулому, а сучасні правителі мають їх наслідувати. Тільки для тяньцзи відкрита «воля неба», для всіх інших людей вона залишається таїною.

де – (кит.) «шляхетність», «доброчинність», – одна із головних рис тяньцзи, за вченням конфуціанців.

сяо – (кит.) повага до батьків, одна з головних вимог моральної філософії Кун-Цзи до правителя китайської держави. Влада має божественне походження й повинна передаватися у спадок від батька до сина, – вважав Конфуцій, а спадкоємці мають шанувати батьків.

лі – (кит.) «ритуал», «традиція», «церемоніал». Одне з основних понять філософії школи конфуціанців. Саме дотримання традицій попередників, ритуалів та церемоніалів є запорукою ладу в державі й сім’ї, як вважав Конфуцій. Заповіти і традиції, яких слід дотримуватися, викладені у так званих «шести канонах конфуціанства», тобто у шести «давніх книгах», які конфуціанці брали за основу своєї моральної філософії, а саме «Ші-цін» («Книга пісень, або віршів»), «І-цін» («Книга змін»), «Чун-цін (цю)» (Книга літописів

першооснову світу. Воно близьке за смислом до слова «натура», тобто природа, сутність, основа. Згодом від цього слова утворилося слово «фізика» – наука про природу; однак у цій назві слово «фізіс» втратило свій первинний зміст.

²dwr – (гр.) вода (чит. «гідор»). Воду вважав першоосновою всього існуючого Фалес із міста Мілет, який вважається першим грецьким філософом. Однак не слід думати, що це та вода, яку ми п’ємо. У розумінні Фалеса це поняття означало універсальну текучість, яка до того ж є божественною. Емпедокл також розглядав воду, як одну з чотирьох першооснов, із яких складається Всесвіт. Подібні думки висловлював і Арістотель. Це грецьке слово покладено в основу термінів, що починаються з префікса «гідро» («гідростанція», «гідротурбіна»).

Âpeiron – (гр.) «безмежне, безкінечне» (чит. «апейрон») – безмежна, якісно невизначена і божественна першооснова світу, за Анаксімандром. За свідченням давнього історика Сімплікія, Анаксімандр, «помітивши взаємоперетворення чотирьох елементів (води, повітря, землі і вогню)..., не зауважив жодного з них гідним того, аби прийняти за першооснову, але визнав першоосновою дещо інше, відмінне від них», тобто апейрон.

#/r – (гр.) повітря, (чит. «аер») першооснова світу, за Анаксіменом. Архелай із Афін, більш пізній філософ, також вважав першоосновою світу повітря, яке, на його думку, є одухотвореним і розумним, а тому необхідним для живлення людської душі. В європейських мовах ми маємо багато слів із префіксом «аеро» («аероплан», «аеропорт» тощо).

#riqm3~ – (гр.) число (чит. «аріфмос»). Саме його вважав першоосновою світу Піфаґор. Число у філософії Піфаґора не слід розуміти як щось абстрактне й відділене від самих речей, воно є конкретно-предметним. Коли стародавній грек говорив, наприклад, «один», уявляв якийсь предмет, причому предмет не символізувався числом, а був ним. Найрізноманітніші комбінації з числами давали змогу Піфаґору та його учням пояснювати утворення світу, також різні явища природи.