kaf_philosofpidruchkirychok

давніх мислителів, який найближче підійшов до поняття ідеального, що стало основою філософії самого Платона.

Âtomo~ – (гр.) «неподільні» (чит. «атомос») «Безкінечне число тіл невидимих із причини їхньої малості», – плід геніальної інтуїції давньогрецьких мислителів Левкіпа і Демокріта. Пройде не одне тисячоліття, допоки фізики остаточно не доведуть існування атомів, про яке вже здогадувалися дані стародавні філософи. Аналогії «атому» існували і в давньоіндійській та давньокитайській філософії («ану» в Індії, «ци» – в Китаї). Напевне, для перших віків існування філософії такі думки є типовими.

t3 a8t3maton – (гр.) «випадок». Згідно із вченням Левкіпа і Демокріта, саме він є причиною утворення світу із хаосу.

s3fisma – (гр.) «майстерність», «вміння», «мистецтво», (чит. «софізма»), у більш пізньому розумінні – «хитрість», «хибний умовивід». Від цього терміну походить слово «софіст» («sofist/~»). Спочатку софістами у Давній Греції називали «знавців», «майстрів», «художників», «творців», «винахідників», «мудреців» у будь-якій галузі; згодом ним стали називати платних вчителів філософії та риторики, а починаючи з Платона, «софіст» – це «лжефілософ». Софістами у Давній Греції називали також майстрів суперечки, які відмовилися від пошуку першооснов буття й використовували філософію як таку собі гімнастику для розуму, що має підготувати людину для успішної діяльності в юридичній сфері й політиці. Негативна платонівська характеристика зберігалася за софістами впродовж віків, однак не можна заперечувати того, що відмовившись від намагань знайти першооснову світу, проголосивши, що будь-яке знання залежить від людини, софісти підготували поворот філософії до людини, який здійснив Сократ. Свої «софісти» були і в Стародавній Індії (школа локаятиків) і у Стародавньому Китаї (школа Мін-цзя). Очевидно, для перших віків існування філософії це явище було універсальним. Діяльність софістів стимулювала філософів інших шкіл точніше формулювати поняття, дотримуючись більш чітких умовисновків.

Ânqrwpo~ – (гр.) «людина» (чит. «антопос»). Антропологічний поворот у філософії, тобто поворот до людини, пов’язують із твор-

стверджував філософ, – у всьому схоже на акушерське, однак різниться воно тим, що я приймаю пологи у мужів, а не у жінок, пологи душі, а не тіла».

>d1a, eúdoz – (гр.) «ідея», (чит. «ідеа», «ейдос») – одне з головних понять філософії Платона, що позначало надчуттєву реальність, те, що не можна зафіксувати фізично (думку, розум, відчуття), Платон вважав, що поза дійсним світом існує паралельний світ, який є ідеальним і в ньому живуть узагальнені поняття, схожі на поняття в нашій голові. Синонімами слова «ідея» у текстах Платона були «ейдос», «сутність» та «форма». Світ ідей («країна Гіперуранія»), за Платоном, є нерухомою, невидимою першоосновою всього існуючого.

ex nihilo – (лат.) «з нічого» (чит. «екс ніхіло»). Саме в такий спосіб, на думку мислителів Середньовіччя, Бог створив світ. Творити «з нічого» означає з повної пустоти, без жодного «матеріалу». Ця думка в європейській філософії з’явилася тільки із виникненням християнства і в метафоричній формі висловлена у книзі Буття Біблії. Античність її не визнавала: наприклад, стародавні римляни говорили «ex nihilo nihil» («з нічого нічого не виникає»).

Pne$ma – (гр.) «дух», «дихання», «життя» (чит. «пневма»). Стародавні греки вважали, що людина складається з двох частин – душі і тіла. Філософ Філон Александрійський додав до них ще й третю частину – Дух. Дух – це орган віри в Бога, або, іншими словами, відбиток божого творіння в людині. Після Філона філософи переважно пишуть про три частини людського єства.

pather – (лат.) батько, отець (чит. «патер»). Так називали «отців церкви» – християнських мислителів, які заклали основи християнської філософії. До складу «отців церкви» входять Климент Александрійський, Євсевій Кесарійський, Василій Кесарійський , Григорій Назіанзин, Григорій Ніський Мінуцій Фелікс, Кіпріан, Новаціан, Арнобій, Аврелій Авґустін та ін. До творчості деяких із цих «отців» християнська церква змінила ставлення з позитивного на різко негативне (Оріґен, Арій), однак їх вклад у

ня дня Пасхи, діалектику для суперечок із єретиками, музику для співу у церковному хорі тощо.

essentia – (лат.) сутність, (чит. «есенція»), те, що робить предмет даним предметом. Наприклад, можна сказати, що сутністю людини є діяльність та розум. У Платона й інших філософів ототожнювалась із «ідеєю» предмета, або з «формою», хоча форма і сутність – це не одне й те ж. Одне, із головних понять такої філософської течії, як феноменологія.

potentia – (лат.) «можливість» (чит. «потенція») – одне з головних понять філософії Арістотеля. За Арістотелем, матерія – це можливість існування якогось предмета, а те, що робить можливість дійсністю є «форма» (ідея). Тобто мідь – це матерія, це тільки можливість із неї щось виліпити, а для того, щоб з неї вийшла статуя, потрібна ідея, яка зробить цю можливість дійсністю. Думки Арістотеля про існування предметів у можливості були розвинуті Томою Аквінським та іншими середньовічними філософами.

actus essendi – «акт буття» (чит. «актус есенді»). Поняття яке пов’язують із філософією Томи Аквінського, близьке до слова «дійсність», однак тут слід мати на увазі не тільки «видиму», але й невидиму дійсність. На думку Томи, можливість (potentia) стає «актом буття» (actus essendi), коли до неї долучається сутність (essentia). Хід думок тут суто арістотелівський. Сутність невіддільна від предмета, філософ зазначає, що вона ніколи не співпадає з ним, тому що сутність – досконала, а дійсність («actus essendi») – ні. Ідея завжди є досконалою, ідеальною; проте предмет завжди дещо гірший від ідеї. Єдиний предмет, в якому essentia і actus essendi (сутність і акт буття) співпадають, – це Бог.

ens – (лат.) «суще» (чит. «енс»). Цим словом позначають розмаїття існуючих речей. По суті синонімами слова «суще» є існуюче, існування.

unum – (лат.) єдине (чит. «унум»), verum (лат.) істинне (чит. «верум»), bonum (лат.) благе (чит. «бонум»). Головні категорії, якими описується суще у філософії Томи Аквінського. На думку цього філософа, Бог – це саме буття, а отже, все суще (ens) є єди-

ним (unum), істинним (verum), благим (bonum).

rex cogitans – (лат.) «мисленна реальність» (чит. «рекс коґітанс»), поняття філософії Декарта, що позначає людську свідомість, основною властивістю якої є мислення. Свідомість – одна із двох субстанцій у філософії Декарта (іншою є протяжна матерія). Зусиллями Декарта людська свідомість стає об’єктом філософського дослідження, а його самого небезпідставно вважають «першовідкривачем свідомості».

rex extensa – (лат.) «протяжна реальність» (чит. «рекс екстенса»), поняття філософії Декарта, яке позначає матерію. Аналізуючи людську свідомість, Декарт знаходить у ній ідеї, привнесені у свідомість із зовні, а це означає, що за нашою свідомістю існує світ, який є джерелом цих привнесених у свідомість ідей. Основною властивістю світу поза свідомістю філософ вважав протяжність. Матерія була другою субстанцією у дуалістичній філософії Декарта .

causa sui – (лат.) «причина самого себе» (чит. «кауза суї». Так філософ Спіноза називав Бога. Це означало, що Бог є самодостатній і ніякої причини для свого існування не потребує, – ні матерії, ні людської свідомості.

natura naturata – (лат.) «створена природа» (чит. «натура натурата»). У Спінози «створена природа» – це людина і світ, тобто все, що створив Бог.

natura naturans – (лат.) «природа, що породжує» (чит. «натура натуранс». У філософії Спінози «природа, що породжує», – це Бог, який породжує, створює всі інші речі світу.

mon=z, mon=do~ – (гр.) «одиниця», «проста сутність». (чит. «монас», «монадос»). Від цих слів походить термін «монада» – головне поняття філософії Ляйбніца. Вся дійсність, на думку філософа, складається з безлічі субстанцій, які він називає «монадами». Монади – це не «елементи всіх речей», не атоми, не «якості», не ідеї. Монада – Всесвіт у мініатюрі, мікрокосм. Власне, скільки речей, стільки й монад. Є монада людини, монада рослини, нарешті, монада Бога. Відрізняються вони тільки «апперцепцією»,

– здатністю сприймати інші монади. «Кожна монада, – пише Ляйбніц, – із точністю виражає сутність усіх інших... Будь-яка

ляє собою, так би мовити, білий лист, без єдиної літери, без будь-яких ідей. Яким чином з’являється на ній що-небудь? Звідки з’являється цей різнобічний зміст, який з майже безмежною винахідливістю накреслила працелюбна і необмежена фантазія людини? Звідки добувається ввесь матеріал для розуму і пізнання? Відповім одним словом: із досвіду. Саме на ньому засноване все наше пізнання, із нього ж воно бере початок».

reflexio – (лат.) «рефлексія» (чит. «рефлексіо»), філософський термін, який позначає спрямованість свідомості на дослідження свого власного функціонування, тобто на саму себе. Філософ Локк виділяв два джерела пізнання – відчуття і рефлексію.

sensatio – (лат.) «відчуття» (чит. «сенсаціо»). Від цього латинського слова утворені такі поняття як «сенсорність» – здатність до відчуття, «сенсація» – те, що викликає здивування або якісь інші відчуття, зрештою «сенсуалізм». Просвітник Кондиль’як, відомий як послідовник емпіризму Локка, однак, на відміну від останнього, виділяв не два джерела пізнання (відчуття і рефлексію), а тільки одне – відчуття. Таку філософію й прийнято називати сенсуалізмом. Прихильником просвітницького сенсуалізму, своєрідного явища в гносеології XVIII ст. були також Гельвецій, Рід, Стюарт, Браун.

a priori – (лат.) «із того, що передує» (чит. «а пріорі»). У філософії Канта це словосполучення позначає те, що передує досвіду, тобто вмонтовані в наш розум від природи «структури», інструменти, за допомогою яких людина здобуває знання. Такими інструментами, за Кантом, є простір, час, схеми, категорії тощо. Від цього вислову походить слово «апріорний».

a posteriori – (лат.) «із того, що слідує» (чит. «а апостеріорі»). Цей вислів у філософії Канта позначає все, що витікає з досвіду, тобто добувається людським розумом ззовні. Від цього вислову походить слово «апостеріорний».

aufheben – (нім.) слово, що означає і «зняття», і «збереження» (чит. «ауфгебен»). Одне з ключових понять філософії Геґеля. Розвиток дійсності та її пізнання, за Геґелем, – це потрійний процес: а) теза – ствердження поняття, яке, розвиваючись, приходить до свого