kaf_philosofpidruchkirychok

якщо буденне пізнання освоює лише предмети сьогодення, то наукове пізнання може бути спрямоване в майбутнє;

буденна свідомість користується природною мовою, а для науки цього недостатньо: їй потрібні терміни, формули й ін. Окрім того у науці прагнуть, аби всі слова мали однозначний смисл, на відміну від буденної мови;

якщо знання, отримані в буденній практиці, перевіряються одразу ж самою практикою, то знання, які отримує наука, не завжди можуть бути перевірені практикою, або перевірятимуться

удалекому майбутньому;

наука завжди усвідомлює метод, яким здобуває знання, а повсякденна свідомість – ні;

заняття наукою потребують особливої підготовки науковця, а для повсякденного пізнання це не потрібно.

Отже, наука є особливим, відмінним від усіх інших, видом освоєння дійсності.

2.2. Динаміка наукового пізнання

Наукове знання постійно збагачується й удосконалюється. Ми можемо ставити під сумнів прогрес моралі, суспільний прогрес, але прогрес науки є безсумнівним. У динаміці наукового пізнання особливу роль відіграють, на думку американського філософа науки Куна, так звані наукові революції. Що таке наукова революція? Це фундаментальна перебудова основ науки, її методів і наукової картини світу, яка час від часу зустрічається в історії науки.

Історії науки відомі чотири таких революції:

1.Революція XVII ст., що закінчилася становленням класичної науки. Вважається, що вона почалася, як уже зазначалось, із публікації роботи Коперніка «Про обертання небесних сфер» (1543 р.) і закінчилась з виходом у світ роботи Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» (1687 р.). Ця наукова революція стала стимулом до формування «класичної науки», яка ґрунтується на очевидності, раціональних методах і експерименті. Ввесь світ після цієї революції почав мислитись, як велика машина (філософія механіцизму).

2.Революція кінця XVIII – першої половини XIX ст. Внаслідок цієї революції механістична картина світу втрачає статус

загальнонаукової. В кожній галузі формується своя картина світу, що, зрештою, призводить до виникнення цілої низки окремих дисциплін. До цього чіткого поділу на дисципліни не було, а в університетах традиційно існували тільки чотири факультети: філософії, медицини, права і теології. Саме тому Ньютон називав свою фізику «натурфілософією». Не зважаючи на розмаїття дисциплін, класичні установки (очевидність, раціональність) після даної революції зберігаються.

3.Революція кінця XIX – середини XX ст. призвела до становлення нової, некласичної науки. Революційні зміни у фізиці (відкриття подільності атома, становлення релятивістської і квантової теорії), в хімії (квантова хімія), в біології (становлення генетики), виникнення кібернетики і теорії систем підірвали класичні установки. Наука відмовляється від самоочевидності (релятивістська фізика), психоаналіз відкриває ірраціональні сфери психіки, експеримент починає мислитися як такий, що залежить від сприйняття його результатів самим експериментатором. Тому науку першої половини ХХ ст. називають «некласичною».

4.Революція останньої третини ХХ ст., результатом якої є формування постнекласичної науки. Постнекласична наука характеризується тотальною комп’ютеризацією, прерогативою міждисциплінарних та комплексних досліджень. Наука стає економічно і соціально залежною; виникає інтерес до систем, що саморозвиваються (біосфера, Метагалактика, планета Земля, як система взаємодії геологічних, біологічних і техногенних процесів), з’являється концепція нестаціонарного Всесвіту і, що найголовніше, зникає класичний ідеал ціннісно-нейтрального дослідження. Сучасний учений, який уже здатен клонувати людину й знищити світ ядерним вибухом, не може не зважати на принципи моралі.

Під час наукових революцій змінюються й так звані типи ра- ціональності, тобто типи раціонального (за допомогою розуму) освоєння світу. Виділяють три історичні типи раціональності:

класична раціональність – не враховує суб’єктивні фактори в

науці, не осмислює зв’язку науки з соціальними і філософськими цінностями й цілями;

некласична раціональність – враховує особливості суб’єкта в наукових дослідженнях, однак не осмислює зв’язку із соціальними і філософськими цінностями й цілями;

постнекласична раціональність – враховує особливості суб’єкта в наукових дослідженнях, осмислює зв’язок із соціальними і філософськими цінностями й цілями.

Отже, сучасна наука не може не рахуватися з нормами моралі,

атому в філософії науки виникає проблема етики науки, тобто системи ідеалів і норм наукової творчості. Головні моральні принципи сучасного науковця, на наш погляд, мають бути наступними:

не відступати від наукової істини з огляду на особистісні, своєкорисні цілі;

перед науковою істиною всі дослідники мають бути рівні, – ніякі минулі заслуги не повинні прийматися за наукові докази;

вчений повинен бути чесним, він може помилятися, але не має права підтасовувати результати досліджень;

вчений не має права на плаґіат; він може повторити вже зроблене відкриття, але не має права чужі відкриття видавати за власні;

вчений повинен передбачати наслідки, які може мати його відкриття для людства;

вчений не повинен в ім’я науки жертвувати моральними принципами.

Лише дотримання зазначених вище норм дасть змогу сучасній науці дійсно служити людству.

Слід зауважити, що погляди Куна на «революційну» динаміку наукового пізнання – не єдина думка з цього приводу. Лакатос вважає, що розвиток науки аж ніяк не революційний. Нова теорія не заперечує стару, а будується на ній, додаючи до старого знання лише пояснення нових фактів, зрештою, Фоєрабенд вважає, що прогрес науки полягає у «епістемологічному анархізмі», тобто висуненню безглуздих ідей. Чи не безглуздою спочатку здавалась геліоцентрична система Коперніка чи геометрія Лобачевского? Звісно ж, безглуздими! Однак саме завдяки таким «сміливим до безглуздості» ідеям і став можливий прогрес науки.

уявлення про нестаціонарний Всесвіт, уявлення про дійсність як сукупність складноорганізованих систем та обмеження можливості пізнати майбутнє.

1.Нелінійна методологія. Створюючи картину світу, сучасна наука відмовляється від так званого «лінійного детермінізму Лапласа», на якому ґрунтувалася класична та, власне, й некласична наука, тобто відмовляється від переконаності в існуванні в природі лінійних, ланцюгових причинно-наслідкових зв’язків. Згідно з класичними установками, в природі одне явище (причина) породжує інше (наслідок). Цей наслідок є причиною іншого наслідку, і так далі. В постнекласичній картині світу на зміну лапласівському детермінізму прийшло нове, «нелінійне» мислення, згідно з яким одна й та ж причина може викликати принаймні кілька наслідків, причому, який саме наслідок із цих кількох матиме місце, залежить від випадку. У межах синерґетики, таким чином, формується «нелінійна методологія» – набір методів, які дають змогу знайти кілька можливих наслідків для тієї чи іншої причини, в якій би галузі знань ця причина не мала місце (фізика, соціологія, психологія тощо).

2.Глобальний еволюціонізм. Постнекласична наука змінила також уявлення про рух і розвиток Всесвіту шляхом переосмислення поняття «еволюція». Ми знаємо, що у класичній науці слово «еволюція» застосовувалося Дарвіном і його послідовниками до органічної природи й означало розвиток і удосконалення видів. Сучасні вчені, зокрема прихильники синерґетики, стверджують, що еволюція притаманна не лише органічній, але й неорганічній природі, макро- і мікросвітам, термодинамічним системам (Пригожин), інформаційним системам (Вінер, Ешбі) й, власне, Всесвіту в цілому (Фрідман, Хаббл). Цей погляд дістав назву «глобального еволюціонізму». Змінилося також уявлення про саму еволюцію. Якщо Дарвін уявляв її як однолінійний процес, без відхилень і поворотів назад, то сучасна наука вважає, що еволюція не є однолінійною, – її лінії можуть розгалужуватися, зливатися, повертатися назад.

3.Концепція нестаціонарного Всесвіту. Сучасна наука розгля-

дає Всесвіт не як стабільний і незмінний, а як складноорганізований і неусталений, такий, що знаходиться в процесі постійного становлення. Таким чином, у сучасній науковій картині світу поняття «буття» і «становлення» виступають фактично си-

подивимося на таку складноорганізовану систему, як суспільство, то нам стане зрозумілою безглуздість «соціальних прогнозів», «соціального конструювання» чи «соціальної інженерії». Якщо суспільство перебуває у нерівноважному стані, то можна лише окреслити множину варіантів його подальшого розвитку, а щодо впливу на розвиток суспільства, то він може мати місце лише у вигляді «точкових» дій, які мають підштовхнути його до того чи іншого шляху розвитку. Однак, як зазначалося вище, ми можемо знати «заборонені стани», в тім числі й для суспільства, і, знаючи про них, запобігти його руйнації.

Питання до семінарського заняття

1.Сутність культури.

2.Символічна природа культури.

3.Людиновимірна сутність культури. Елітарна та масова культури.

4.Сутність науки.

5.Динаміка наукового пізнання.

6.Проблема наукової картини світу.

7.Сучасна наукова картина світу.

1.Вставте пропущені слова

... – це все, створила людина

... – це все, чого людина не створювала Давньоримський мислитель .... у своїх листах, які прийнято називати «... …» вперше ввів

слово «культура» у розумінні «вирощування душі», духовний саморозвиток людини. Видатний англійський вчений ... вперше спробував дати точне наукове визначення поняття

«культура».

2. Вставте пропущені назви складових частин культури

... – до нього відноситься система різноманітних предметів, засобів, процедур та ідей, пов’язаних із життєдіяльністю людини (харчування, одяг) та трудовою активністю (знаряддя праці, способи ведення домашнього господарства).

... – історичний тип відношення суспільства до природного середовища, особливості використання «другою природою», тобто культурою «першої» природи.

... – система цінностей, норм, способів діяльності, що регулюють обмін продукцією, економічну поведінку й економічні відносини в суспільстві.

... – система правил і норм регулювання міжособових відносин між людьми та людської поведінки.

... – спосіб отримання нових знань за допомогою раціональних й експериментальних методів пізнання.

... – діяльність людини, спрямована на створення духовних надбань і цінностей, а також способи та результат цієї дяльності.

... – сукупність різних переконань людей, пов’язаних із надприродним світом, що сприймаються без доказів.

... – сукупність усіх загальних способів передачі досвіду, знань, умінь і навичок, формування визначених соціальних норм поведінки.

... – сукупність всіх правил, норм, заборон, а також звичок і традицій, що регулюють життя людей у державі.

... – це знання та вміння здійснювати і здобувати державну владу. Однак найвидатнішим досягненням людства, вершиною культури є ...

3. Вставте пропущені слова

Найголовнішими джерелами змін культури є її внутрішній... , а також взаємодія з ... ... .

4. З’єднайте речення у лівому стовпчику з номером наукової революції у правому.

5. Виберіть на кожне запитання із п’яти варіантів відповідей один правильний

1. Що таке культура?

а) все, що створила людина; б) ввічлива поведінка людини;

в) набір якостей, які роблять людину розвиненою; г) освіта; д) розвиток людини.

2.Хто з наведених нижче філософів є яскравим представником некантіанських концепції культури?

а) Гусерль; б) Дільтай; в) Ріккерт; г) Конт;

д) де Шарден.

3.Що із перерахованого нижче є джерелом змін національної культури?

а) економіка; б) Бог; в) природа;

г) взаємодія з іншими культурами; д) патріотизм.

4. Що таке наука?

а) галузь знання, що ґрунтується на переконаності в існуванні законів природи; б) галузь знання, що ґрунтується на вірі; в) знання; г) розум;

д) галузь знання, що потребує особливої підготовки.

5. Що із перерахованого нижче належить до складових частин наукової картини світу? а) уявлення про ідеальне; б) уявлення про добро і зло; в) уявлення про світ;

г) уявлення про закони психології; д) уявлення про будову речовини.

Література:

1.Зиммель Г. Философия культуры.– В 2 т.– М., 1996.

2.Добронравова І.С. Нелінійне мислення // Філософська і соціологічна думка.–

1991.– № 6.

3.Кун Т. Структура научных революций.– М., 1977.