9.Ефект фінансового левериджу

Суть, значущість та ефект фінансового лівериджу виражається так:  • велика частка залученого капіталу в загальній сумі джерел фінансування характеризується як високий рівень фінансового лівериджу і свідчить про високий рівень фінансового ризику;  • суть фінансового ризику полягає в тому, що регулярні платежі (наприклад, відсотки) є обов’язковими, тому в разі недостатності коштів може виникнути необхідність ліквідації частини активів;  • фінансовий лівердж свідчить про наявність і ступінь фінансової залежності підприємства від кредиторів та інвесторів;  • залучення довгострокових кредитів і позик супроводжується зростанням фінансового лівериджу та фінансового ризику;  • для підприємства з високим рівнем фінансового лівериджу навіть незначні зміни прибутку до сплати відсотків і податків можуть призвести до суттєвих змін чистого прибутку.  Теоретично фінансовий ліверидж може дорівнювати нулю, якщо підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів. Такий суб’єкт господарювання називають фінансово незалежним. У разі, якщо залучається позиковий капітал, компанію вважають фінансово залежною.  Відомо два основних показники фінансового лівериджу:  1) співвідношення залученого та власного капіталу;  2) відношення темпу зміни частого прибутку до темпу зміни валового прибутку. 

Перший показник дуже наочний, легко розраховується і інтерпретується, другий використовують для кількісної оцінки наслідків при розвитку фінансово-господарської ситуації (обсяг виробництва, збут продукції, змушена або цільова зміна цінової політики тощо) в умовах обраної структури капіталу, тобто обраного рівня фінансового лівериджу.

13. Система планів підприємства

Будь-яке підприємство здійснює складну господарську діяльність протягом досить тривалого часу. Звідси випливає, що система планів підприємства охоплює всі напрями його госпо­дарської діяльності на різні проміжки часу. Залежно від тривалості планового періоду, цілей та умов пла­нування розрізняють 3 його види: • Стратегічне (перспективне); • Тактичне (середньострокове); • Поточне (оперативне). На стратегічному рівні визначають довгострокові, розрахо­вані на 10—15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку товарів і послуг, тенден­ції розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, концепції та на­прями розвитку народного господарства в цілому.

В основу при розробці стратегічного плану покладено: • аналіз перспектив розвитку фірм, завданням якого є виявлен­ня факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій; • аналіз конкурентних позицій продукції на різних ринках; • вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних напрямах діяльності та визначення з них пріоритетних з точки зору ефективності та забезпечення ресурсами; • аналіз напрямів диверсифікації, пошук нових, більш ефективних видів діяльності, а також визначення результатів, що очікуються.

На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на період 2—5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються не­обхідні ресурси. Строк у 2—5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із тривалістю проектування і освоєння нової техніки, технології, реконструкції та технічного переозброєння, розвитку комплексних завдань по соціальному розвитку підприємства.

На оперативному рівні вирішуються поточні завдання, які ви­суваються кон'юнктурою ринку.

Відповідно розроблені плани конкретизуються на основі вивчення попиту на продукцію, намі­рів споживачів, виявлення додаткових резервів виробництва та реальної потреби в ресурсах і розробляються в межах року.