- •1 Предмет і метод вивчення в економічній думці
- •2 Напрям та етапи розвитку економічної думки.
- •3 Первісне господарювання
- •5 Особливості розвитку стародавнього Сходу
- •6. Начало формы
- •6 .Господарювання Давньго Єгиту
- •8 Економ думка давн.Греції 12
- •9 Економ думка Давн.Рим 13
- •10 Криза рабовласницької системи
- •11 Економічна думка Китаю Конфуцій
- •14 Виник. Феодалізму в королівсті Франків
- •15 Становлення феодалізму к.Р. 19 .
- •16 -17 Середньовічне європейське місто
- •22 Економічні причини Великих Географ.Відкритів .
- •23 Формування козацтва
- •24 Меркантилізм р. Його особливості
- •25 Пізній меркантилізм
- •26 Кольбертаіїм
- •27 Первісне накопичення в Англії
- •28 Мануфактурний період анг.Промисловості.
- •29 Розвиток капіталізму в Голандії
- •30 Госодарство укр. Зем в умовах феод .Сист.
- •31 Загальна характер. Класичної політ економ.
- •32.Економ погляд. У.Петті і п.Буагільбера.
- •34 А.Сміт
- •35 Економ підйом Англії
- •36 Первісне накопичення у Франції
- •38 Причини економічного відставання Німеччини
- •39 Промисловий переворот у Німеччині
- •41 Теоретичне положення д.Рікардо
- •42 Жан-Батіст Сей.Про фактори виробництва
- •44.Еконоічні поглади соціал утопістів
- •48 Теорії вартості та додаткової вартості к.Маркса.
- •49 Сутність маржиналіської революції
- •50 К . Менгер
- •51 Ф.Ліст наука про нац. Господарювання
- •52 Історична школа Німеччини
- •53 Теорія очікування Бем-Беверка
- •56 Американська школа маржиналізму. Д.Б.Кларк.
- •57 Розвиток економічної думки України
- •58 Криза феодально кріпосної системи і капіталістичні відносини
- •59 Економічна думка України
- •60. Англійський імперіалізм
- •61. Французьський імпералізм
- •63. Американський імперіалізм. Постоянный конфликт империализмов и коллективный империализм
- •Эволюция нового коллективного империализма
- •64 Українська економічна думка про необхідність
- •65 Економічні погляди м.Туган_Барановського (
- •67. Економіка сша у 20-х роках xXст. І криза 1929-1933рр.
- •68 Сутність політики “нового курсу”
- •1.Наслідки Першої світової війни для Франції.
- •3.Політична боротьба лівих і правих сил.
- •7.1. Радянська Україна в 20-30-ті рр. Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу
- •Наслідки Другої світової війни для Франції
- •Основні напрями розвитку теорії в XX ст
- •1.3 Сучасна економічна теорія: нові тенденції розвитку
- •78 Р.Хзррод
- •80 Англійський неолібералізм (лондонська школа). Ф.Хайєк.
- •82 84 Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його
- •85 Неоінституціоналізм.Соціальний (індустріально-технологічний)
- •79 Теорії циклу й антициклічної політики (е. Хансен)
58 Криза феодально кріпосної системи і капіталістичні відносини
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Поміщики намагалися використати всі можливості підвищення прибутковості своїх господарств. Поряд з гуральництвом, цукроварінням, суконною промисловістю зростали інші галузі: броварництво, млинарство, медоваріння, виробництво скла, шкір тощо. Значні доходи давала суконна промисловість.
Розширення поміщицького господарства, прагнення збільшити прибутки призводили до посилення експлуатації селянства і, як наслідок, до занепаду селянського господарства. А оскільки поміщицькі й селянські господарства були тісно пов’язані, починає занепадати і поміщицьке господарство. Шукаючи виходу з цього становища, поміщики починають заставляти маєтки, бувало і вдруге, і втретє. Уряд намагався поліпшити становище поміщиків у 1830 і 1839 рр. Цар Микола І дозволив збільшувати розмір позики, що видавалася поміщикам державними кредитними установами, і одночасно зменшив банківський процент. Та ці заходи не поліпшили становища, а тільки призвели до збільшення кількості застав. На 1856 р. було заставлено 23,9% поміщицьких маєтків і 53% — селян-кріпаків. Невикуплені маєтки продавалися на публічних торгах. Їх купували більш хазяйновиті поміщики, купці, підприємці.
Таким чином, з 30-х років ХІХ ст. кріпосницьке сільське господарство опинилося в стані кризи. Про це свідчило те, що зникає натуральність господарства. Все було підпорядковане вимогам ринку. 90 відсотків товарного хліба давали поміщицькі господарства і 10 відсотків — селянські. Поміщики в гонитві за прибутками вимагали, щоб крім панщини селяни сплачували чинш, і цим самим примушували селян продавати частину своєї продукції.
Про кризу свідчило також і те, що йшло обезземелення селян, тобто їх залишали без засобів виробництва. Якщо в другій половині ХVIII ст. селяни Лівобережної України користувалися майже 75% усієї поміщицької землі, то напередодні реформи 1861 р. — тільки 45,5%. На Правобережній Україні в селян у користуванні було ще менше землі — 37%. Це мало наслідком зростання мало- і безземельних селян. На Лівобережній Україні в 1859 р. селян-городників було 10%, а халупників, тобто безземельних — 24%.
Кріпосне право було причиною низького агрокультурного рівня сільського господарства, зумовлювало його екстенсивність і низьку продуктивність. Урожайність землеробства була на низькому рівні (30—35 пудів зерна з десятини, у 2 рази менше, ніж в Англії).
У своїх господарствах поміщики почали впроваджувати машини: косилки, молотарки, віялки тощо. Але більшість цих спроб закінчувалися невдачею. Все гальмувало панування феодально-кріпосницької системи. Частина поміщиків розуміла, що вихід з цього становища був тільки в скасуванні кріпацтва.
Занепадають поміщицькі рудні, не витримуючи конкуренції великих металургійних підприємств, побудованих купцями.
Особливо важким було становище посесійних підприємств у зв’язку з тим, що власники посесійних підприємств не мали права відчужувати робочу силу від підприємств. Вони зверталися до уряду з вимогами звільнити їх від посесійних селян. У 1840 р. така постанова вийшла. У результаті за порівняно короткий строк посесійні підприємства перетворились у капіталістичні.
Промисловий переворот в Україні відбувався повільно. Його гальмувала існуюча феодально-кріпосницька система. Повільно йшло нагромадження капіталу, тому що робітниками на підприємствах були в більшості кріпаки, відпущені на чинш. Підприємець мусив платити робітнику не тільки суму прожиткового мінімуму, але й суму, що йшла на чинш. Кріпосне право звужувало ринок робочої сили, 59,7% усього селянства становили селяни-кріпаки. Ця ж обставина звужувала і внутрішній ринок. А оскільки сільське господарство знаходилось у стані кризи, не досить широким був ринок сировини для промисловості.
Успішно розвивалася сірчана промисловість.
В розвитку економіки Галичини важливе місце належало торговельному капіталу. Він відігравав важливу роль у зовнішній торгівлі, головною статтею якої була худоба.
Головною причиною економічної відсталості Галичини було кріпацтво. Воно зумовило вузький внутрішній ринок, що стримувало розвиток місцевої промисловості. Друга важлива причина економічної відсталості Галичини — особливість галицького торговельного капіталу. Купці займалися лихварством і не вкладали капітали в промисловість. Існували й інші причини: незручні шляхи транспортування товарів на Захід (через Карпати), митна політика австрійського уряду тощо.